Устиянович Корнило Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Корнило Миколайович Устиянович
Ustyyanovych kornylo.jpg
Корнило Устиянович
Дата народження 22 вересня 1839(1839-09-22)
Місце народження с. Вовків, Львівщина
Дата смерті 22 липня 1903(1903-07-22) (63 роки)
Місце смерті с. Довге, Львівщина

Корни́ло Микола́йович Устияно́вич (*22 вересня 1839, Вовків, Львівщина — †22 липня 1903, Довге, Львівщина) — український маляр, представник класицизму й академізму в Галичині, письменник і публіцист.

Життєпис[ред.ред. код]

Син о. Миколи Устияновича і Анни з Плешкевичів.
Навчався ґімназії оо. Василіян Бучача та Львова. 1867 р. побував у Санкт-Перербурзі, 1872 р. у Києві. 1873–1874 років жив у с. Вікно у Володислава Федоровича (малював портрети, пейзажі), 1882-83 рр. у Львові редагував, ілюстрував сатирично-гумористичний часопис «Зеркало».[1]

Творчість[ред.ред. код]

Портрет Тита Реваковича роботи Корнила Устияновича

Мистецьку освіту здобув у Віденській академії мистецтв (1858–1863). Працював у Відні, в Галичині й на Буковині. Найчисленніше виявився у церковному монументальному малярстві: ікони для понад 50 церков, 15 іконостасів, 11 стінописів (в тому числі Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Буцнів), 7 декоративних картин тощо, з яких помітніші: «Христос перед Пилатом» (1880) у Відні, «Мойсей» (1887) у Преображенській церкві у Львові, «Хрещення Руси», «Володимир Великий», «Свята Ольга» у церкві с. Вістова (Калущина) та ін.

Мазепа на переправі через Дніпро. 1883. Полотно, олія. Національний музей у Львові ім. Митрополита Андрея Шептицького

Устиянович створив близько 40 портретів (зокрема, Анатоля Вахнянина, Степана Качали, Ю.Лаврівського, Тита Реваковича[2]); низку картин на історичні теми («Василько Теребовельський», «Шевченко на засланні», «Літописець Нестор», «Плач Ярославни», «Козацька битва», «Семен Палій…», «Скасування панщини» та ін.); 1882–1883 редагував й ілюстрував сатирично-гумористичний журнал «Зеркало» і «Нове Зеркало» — його сатиричні ілюстрації політичного змісту високо оцінював Іван Франко.

Збереглися нечисленні пейзажі Корнила Устияновича («Дзвіниця», «Морський пейзаж», «Чорне море», «Кавказький пейзаж», «Скит Манявський», «Пейзаж з хрестом», «Захід сонця», «Ранок»), в яких, поруч з портретами, найсильніше відчутні традиції класицизму й академізму з нахилом до романтизму.

Під час студій у Відні Корнило Устиянович еволюціонував від панславізму (зародки якого виніс з дому й поглибив у Відні під впливом російського священика М. Раєвського) до активного українського патріотизму (під впливом польських митців Артура Ґроттґера і А. Ґротовського та письменника Юзефа Боґдана  Залеського).

Як письменник вперше виступив 1861 року з поезіями, писаними язичієм; з 1872 р., під впливом української літератури, друкував народною мовою у «Галичанині», «Слові», «Зорі», «Правді», «Ділі», «Основі» статті про галицьке мистецтво. У 1870-х pp. появилися перші його іст. поеми — «Іскоростень», «Вадим», «Святослав Хоробрий» і драми — «Ярополк», «Олег Святославич, князь Овруцький» — обидві були виставлені в театрі «Руської Бесіди» у Львові (1878 і 1883), в якому Устиянович працював деякий час сценографом. Видав свої твори під назвою «Письма Корнила Устияновича» (3 тт., 1875—77) й окремо брошуру «М. Ф. Раевскій и российскій панславизмъ. Споминки зъ пережитого и передуманого» (1884). Мистецька спадщина Устияновича зберігається переважно у Львівській галереї мистецтв.

Помер 1903 року у селі Довге на Дрогобиччині під час роботи над іконостасом. В цьому селі й похований.

Найяскравіше патріотичні погляди Корнила Устияновича відображені у його вірші «Заклятий Іван».

Вшанування[ред.ред. код]

У селі Вовків на території музею-садиби нині встановлено пам'ятник Корнилу Устияновичу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дуда І., Мельничук Б., Пиндус Б., Щербак Л. Устиянович Корнило Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 500.
  2. Дуда І., Мельничук Б., Пиндус Б., Щербак Л.: Устиянович Корнило Миколайович… с.500

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]