Утер Пендрагон
| Утер Пендрагон | |
|---|---|
 Утер Пендрагон. Говард Пайл, ілюстрація до книги «Історія короля Артура і його лицарів», 1903. | |
| Діяльність | монарх  |
| Посада | король |
| Батько | Костянтин III |
| Брати, сестри | Амвросій Авреліан, Digaind, Меріон[d] і Ербін ап Костянтин |
| У шлюбі з | Ігрейна |
| Діти | Король Артур і Madog ab Uthrd |
Утер Пендрагон (англ. Uther Pendragon, фр. Uter Pendragon, валл. Wthyr Bendragon, Uthr Bendragon, Uthyr Pendraeg) — легендарний король бритів, батько короля Артура[1].
Ім'я Утер (валл. Uthr) в перекладі означає «жахливий» [2]. Епітет «Пендраґон» в перекладі з валлійської означає «головний дракон», тобто «воєначальник». Можливо, тут є посилання на римське військове звання magister draconum.
В найраніших валлійських текстах цей персонаж зветься ще Утер Пен − «жахлива голова». Можливо, тут є посилання на легендарного британського короля Брана Благословенного, чию голову поховали на Білому Пагорбі в Лондоні, щоб вона оберігала острів. Валлійські родоводи твердять, що Утер був нащадком Брана, а в збірці валлійського фольклору «Мабіногіон» голова Брана зветься Urdawl Pen − Превелебна Голова (Urdawl спільнокореневе з Uthr)[3].
Гальфрид Монмутський помилково переклав Пендрагон як «голова дракона» і вигадав легенду на пояснення цього прізвиська: буцімто коли старший брат Утера, Аврелій Амвросій, загинув у бою, в небі з’явилася червона комета, подібна до дракона. Мерлін пояснив Утерові, що ця комета звістує смерть Аврелія та правління Утера, і Утер нарік себе Пендрагон, на честь комети, яка передрекла його королювання.
Іншу версію вигадав романіст 13 ст. Робер де Борон: буцімто ім’я «Пендрагон» спершу носив (від народження) старший брат Утера, і після його смерті Утер просто додав це ім’я до свого, на пам’ять про брата.
Хоча валлійська традиція Артуріани є доволі уривчастою, який-не-який матеріал про Утера у валлійських текстах є.
Утер згадується у валлійській поемі про Артура «Pa gur yv y porthaur?» («Хто воротар?»), де про нього сказано, що Мабон, син Модрон, є його слугою. Його також увічнено у поемі «Mawrnad Uthyr Pen» («Елегія Утера Пена») зі збірки «Книга Таліесіна», де Утер говорить про себе як про звитяжного правителя, який має «дев’яту частку слави Артура». Поема «Розмова Артура з Орлом» згадує, що в Утера, крім Артура, був і інший син − такий собі Мадок, батько такого собі Елівлода, одного з лицарів Артура[4].
У сказанні «Кілух та Олвен» згадується родина синів Іаена, які були «родичами Артура через батька», але чи мався на оці Утер як батько Артура, чи сам Іаен, достеменно невідомо.
У Валлійській тріаді 28 Утер названий творцем одного з Трьох Великих Заклинань Острова Британія, якому він навчив чарівника Мену. На жаль, природа закляття не уточнюється. З валлійської казки «Кілух та Олвен» відомо, що Мену вмів перетворюватися та наводити чари невидимості; Рейчел Бромвіч припускає, що Утер вмів перетворюватися (бо у Джеффрі Монмутського Утер перетворюється на свого васала Горлойса, щоб спокусити Ігрейну)[5], Кейтлін Грін − що Утер вмів ставати невидимим (бо у валлійській традиції Артур володіє плащем-невидимцем)[6].
Вперше зв’язну історію Утера розповідає в своїй «Історії королів Британії» (1136) Джеффрі Монмутський. У його версії Утер − молодший із трьох синів Костянтина, першого короля Британії після відходу римлян, та неназваної римської жінки, яку виховав архієпископ Гветелін Лондонський. Цей самий Гветелін виховував і Утера, аж доки не помер. Після смерті Костянтина Утер та середульщий брат, Аврелій Амвросій, розглядалися як претенденти на престол, і суперечка вже загрожувала розколом країни. Тоді дворянин Вортигерн переконав обрати королем Констанса, старшого сина Костянтина, якого батько віддав у монастир. Невдовзі Вортигерн організовує вбивство Констанса та захоплює престол; тоді вихователі перевезли молодих принців Амвросія та Утера до Бретані. Вортігерн укладає союз із саксами під керівництвом Хенгіста, але це закінчується катастрофою. Аврелій та Утер повертаються, вже дорослими. Аврелій спалює Вортігерна у своєму замку та стає королем.
Під час правління Аврелія Утер очолює вторгнення до Ірландії, щоб допомогти Мерліну перевезти каміння Стоунхенджа звідти до Британії. Пізніше, поки Аврелій хворіє, Утер веде армію проти сина Вортігерна, Пасцента, та його саксонських союзників. Дорогою він бачить комету у формі дракона, яку Мерлін інтерпретує як передвістя смерті Аврелія та славного майбутнього Утера. Утер виграє битву та отримує прізвисько «Пендрагон», а повертаючись, виявляє, що Аврелія отруїв вбивця. Він стає королем і наказує вилити з золота двох драконів, одного з яких використовує як свій прапор.
За допомогою своїх васалів, одним з яких є Горлоїс, герцог Корнуольський, Утер забезпечує безпеку кордонів Британії та придушує саксонські повстання, а також упокорює васалів. Згадується, що Утер грізно карав всіх злочинців. На бенкеті, присвяченому їхнім перемогам, Утер безмежно закохується в дружину Горлоїса, Іґерну (Іґрейн), і між Утером та його васалом починається війна. Горлоїс відправляє Іґерну до неприступного замку Тінтагель для захисту, поки сам відбиває облогу Утера в іншому замку, Діміліок. Утер радиться з Мерліном, який використовує свою магію, щоб перетворити короля на подобу Горлоїса та таким чином отримати доступ до Іґерни в Тінтагелі. Він проводить з нею ніч, і вони зачали Артура, але наступного ранку виявляється, що Горлоїса вбили. Утер одружується з Іґерною. Крім того, згадується Утерова дочка на ім'я Анна, яка пізніше виходить заміж за короля Лота і стає матір'ю Гавейна та Мордреда .
Пізніше Утер захворів, і війни проти саксів почали йти невдало. Він наполягав на тому, щоб сам очолити свою армію, сидячи на коні. Він переміг сина Хенгіста, Окту, у Веруламіумі (Сент-Олбанс), незважаючи на те, що сакси називали його «Напівмертвим королем». Однак, сакси незабаром влаштували його смерть, отруївши джерело, з якого він пив воду.
У романі De Ortu Waluuanii Nepotis Arturi Утер постає як суворий король, який завойовує всіх інших королів Британії та змушує їх надіслати своїх спадкоємців до свого двору, як заручників та для шляхетного виховання. Саме так молодий принц Лот познайомився з Утеровою донькою Анною[7].
У романі Вольфрама фон Ешенбаха «Парцифаль» згадується, що Арніву (так у цьому романі зветься дружина Утера та мати Артура) викрав якийсь чаклун, і син Утера (вочевидь, Артур) вирушив на пошуки матері[8]. Також цікаво, що в цьому романі бабця Утера − фея Терделяшой із країни Феймурґан.
У романі Prose Lancelot згадується, що Утер народився в місті Бурж. Пізніше, коли Утер вже був королем Британії, такий собі король Клодас, володар Буржа та Беррі та васал Арамонта (король Малої Британії), зрадив Арамонта, перейшовши під сюзеренітет короля Галлії. Арамонт попрохав Утера про допомогу (і приніс йому омаж), Утер втрутився та спустошив всю країну Клодаса, перетворивши її на пустку, помилував лише Бурж, як місто його дитинства. Клодас зачаїв образу та став ворогом Артура[9].
У романі Робера де Борона «Мерлін» саме Утер особисто вбиває Хенгіста, а також саме для Утера, а не Артура, Мерлін спершу створює Круглий Стіл. Один із лицарів Утера, пробує сісти на Небезпечне Сидіння, і просто зникає. Історія з Горлойсом та Ігрейною повторюється, але тепер вперше з’являється мотив, що Мерлін як платню за свої чари забаг від Утера дитину від тієї ночі з Ігрейною (юного Артура). Цей мотив потім переносить до свого роману Мелорі. Анна в романі Борона відсутня, а матір’ю Гавейна є одна з доньок Горлойса та Ігрейни − та, яка в Мелорі отримає ім’я Моргауза.
У романі Prose Tristan Утер (після одруження з Ігрейною) спокусив леді Діагенну, дружину сера Аргана. Розлючений Арган убив дружину, а Утера змусив побудувати собі замок, який нарік Ганьба Утера[10].
В італійському романі La Tavola ritonda лицарі Утера складали т.зв. Старий Стіл (Tavola vecchio)[11], і згадується думка, що вони були звитяжніші навіть за лицарів Артура[12]. Також у цьому тексті є твердження, що донькою Утера була фея Моргана[13].
У португальського письменника 16 ст. Жорже Васконселуша був роман «Меморіал про діяння Другого Круглого Столу» (Memorial das Proezas da Segunda Távola Redonda). Там згадується, що коли Артур народився − Утер спершу не повірив, що Артур його син, та наказав стратити його, але Мерлін сховав Артура. Також там теж стверджується, що Моргана була донькою Утера [14].
| г. Горлуа | Ігрейна | к. Утер Пендрагон | к. Лодеґранс | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| к. Уріенс | Фея Моргана | к. Нантрес | Елейна | к. Лот Оркнейський | Моргауза | Король Артур | Гвіневра | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Івейн | г. Санам | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Ґавейн | Гахеріс | Агравейн | Ґарет Білоручка | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Ліонора | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Мордред | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Борр | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
- г. - герцог
- к. - король
- У 1982 році Міжнародний Астрономічний Союз присвоїв кратеру на супутнику Сатурна Мімасі найменування Утер.
- У мультфільмі «Шрек Третій» спадкоємця престолу Тридев'ятого Царства звуть Артур Пендрагон.
- У всесвіті Warcraft ім'я Утера носить один з головних героїв — паладин, засновник Ордену Срібної Долоні.
- У серіалі «Мерлін» Утер Пендрагон (виконавець ролі − Ентоні Гед) люто ненавидить чарівників і намагається знищити в Камелоті все магічне. Він також не знає, що молодий Мерлін, слуга у принца Артура, є магом.
- В аніме «Код Гіас» ім'ям Пендрагон названа столиця Священної Британської Імперії, розташована в Північній Америці.
- ↑ Утер Пендрагон (Голова Дракона), МІФИ КЕЛЬТІВ. web.archive.org. 17 вересня 2017. Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ The life of the king Arthur from ancient historians and authentic documents by Josef Riton esq.London.1825. p 54
- ↑ Green, Thomas (2008). Concepts of Arthur. UK: Stroud. с. 147.
- ↑ Bromwich, Rachel (2006). Trioedd Ynys Prydein: The Triads of the Island of Britain. University Of Wales Press. с. 513—514. ISBN 0-7083-1386-8.
- ↑ Bromwich, Rachel (2006). Trioedd Ynys Prydein: The Triads of the Island of Britain. University Of Wales Press. с. 61. ISBN 0-7083-1386-8.
- ↑ Green, Thomas (2008). Concepts of Arthur. UK: Stroud. с. 82.
- ↑ Day, Mildred Leake, ред. (1984). The Rise of Gawain, Nephew of Arthur: De Ortu Waluuanii Nepotis Arturi. Garland Publishing, Inc. с. 130.
- ↑ Eschenbach, Wolfram von (2006). Parzival and Titurel. Oxford World's Classics. USA: Oxford University Press. с. 29.
- ↑ Lancelot of the Lake. Oxford: Oxford University Press. 2000. с. 3-4.
- ↑ Curtis, Renée L. (1994). The romance of Tristan: The thirteenth-century Old French ‘Prose Tristan’. Oxford: Oxford University Press. с. 272. ISBN 0-19-282792-8.
- ↑ Bruce, C. W (1999). The Arthurian Name Dictionary. New York and London: Garland Publishing, Inc. с. 384.
- ↑ Tristan and the Round Table. A Translation of La Tavola Ritonda. With Introduction and Notes by Anne Shaver. Binghamton, New York: Medieval & Renaissance Texts & Studies. 1983. с. 320.
- ↑ Tristan and the Round Table. A Translation of La Tavola Ritonda. With Introduction and Notes by Anne Shaver. Binghamton, New York: Medieval & Renaissance Texts & Studies. 1983. с. 192, 199.
- ↑ Vasconcellos, Jorge Ferreira de (1567). Memorial das Proezas da Segunda Tavola Redonda. с. 4.
- Bromwich, Rachel (2006). Trioedd Ynys Prydein: The Triads of the Island of Britain. University Of Wales Press. ISBN 0-7083-1386-8.