Утрата складотворчих сонантів у праслов'янській мові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Утрáта складотвóрчих сонáнтів (також «вокалізація складотворчих сонантів») — фонетичний процес, що полягав у зміні складотворчих сонантів [ṛ], [ḷ], [ṃ] та [ṇ] на звукосполучення [ĭr], [ŭr], [ĭl], [ŭl], [ĭm], [ŭm], [ĭn] та [ŭn]. Унаслідок такого переходу ці сонанти втратили протиставлення за часокількістю (перестали розрізнятися за довготою), одночасно перестали розрізнятись і за місцем творення на звуки передньої та задньої артикуляції: *mṛt-*mĭrt- та *mṛētēi*mĭrētēi, *gṛdlŏ-*gĭrdlŏ- та *gṛātēi*gĭrātēi тощо.

Історія[ред. | ред. код]

Перебіг[ред. | ред. код]

Складотворчі сонанти [ṛ], [ḷ], [ṃ] та [ṇ] у праіндоєвропейській мові творилися як приголосні, але їм була притаманна така звучність, що властива голосним. В одному положенні їхня артикуляція була переднішою, в іншому — більш задня. Уже в протослов'янських діалектах вони почали втрачати свою складотворчість, тож при сонантах переднього ряду утворився [ĭ], а при сонантах заднього — [ŭ]: [ṛ] → [ĭr] і [ŭr], [ḷ] → [ĭl] і [ŭl], [ṃ] → [ĭm] і [ŭm], [ṇ] → [ĭn] і [ŭn], наприклад:

Інд.-є. Псл. Стсл. Укр. Лит.
*u̯ḷnā *vĭlnā влъна вовна vìlna
*u̯ḷkŏs *vĭlk- влькъ вовк vilkas
*gṝdlŏ- *gŭrdlŏ- гърло горло gurklys
*gṃbā *gŭmba гѫба губа lūpos
*dĕkṃ(tĭs) *desĭmt- десѧть десять dešimtas
*dʰḷgʰ- *dъlg дългъ діал. довг skola
*ĝṝnŏm *ẑĭrn- зръно зерно žìrnis
*mṇtēi *mĭntēi мѧти м'яти mìnti
*pamṇt *pamĭnt памѧть пам'ять atmintis
*pṝstŏs *pĭrst- пьрстъ діал. перст pirštas
*pḷnŏs *pĭln- плънъ повний pìlnas
*kṝd- *ŝĭrd- сръдъце серце širdìs
*skṝbʰĭs *skŭrb- скръбь скорб skurdas
*mṝtĭs *mĭrt- съмрьть смерть mirtìs
*tūskṃt- *tūŝĭmt тысѧшта тисяча šimtas
*ṇĝʰū- *ĭnẑū- ѩзыкъ язик liežuvis

У цих звукосполуках, якщо вони були перед голосним, сонант належав до наступного складу, а [ĭ] та [ŭ] — до попереднього, а якщо вони були перед приголосним, то їх вимовляли як дифтонгічну сполуку. Останній тип (дифтонг) частіше було вживано замість попереднього.

Наслідок[ред. | ред. код]

Складотворчих сонантів було втрачено в більшості індоєвропейських мовах, хоч рефлекси здебільшого неоднакові. У латині складотворчі сонанти змінилися на [or] і [ul]: cor — серце, indulgeō (← *dḷg-, «поступатися»); у готській — на [ul] та [aur] з [ur]: kaúrn — зерно, tulgus — міцний, wulfus — вовк; у хеттській — на [ar] і [al]: kard- — серце, dalugaš — довгий; у грецькій — на [ra], [ar], [la], [al] і [ol]: δρατός — обідраний, καδια — серце, δολκός — довгий, λανόs — вовна. Збереглися складотворчі сонанти в давньоіндійській мові: vṛkaḥ — вовк, kṛtă — діал. чертá, kṛtsnás — черствий.

У зв'язку з утратою складотворчості сонанту і розвитком нової складової голосівки перший утратив свою довжин, через що в цілком однакових фонетичних умовах виникло протиставлення акуту й циркумфлексу. Кількість голосного перестає суворо визначати інтонацію, яка починає грати самостійнішу роль; установлюється зв'язок між інтонацією та наголосом. Склади з акутовою інтонацією перетягували на себе наголос зі складів, що мали циркумфлексну інтонацію та короткі монофтонги: *rŏnkā → *rŏnkā. В основах на -ŭ- та -ĭ- на довгих монофтонгах циркумфлекс замінив акута.

Причини[ред. | ред. код]

Є. Курилович утрату складотворчих сонантів пов'язує з палаталізацією шелестівок перед [j], яку він відсуває на балто-слов'янських період. Тобто сонанти після палатальних змінилися на [ĭr], [ĭl], [ĭm] та [ĭn], а після велярних — на [ŭr], [ŭl], [ŭm] та [ŭn]. На думку А. Л. Мошинського, їхня дефонологізація у двофонемні сполуки відбулася в праслов'янській мові лише в позиції перед голосними, а перед приголосними вона успадкувала без змін. Усі подальші зміни, на його думку, мали місце на слов'янському ґрунті. Як і Г. Конечна, він схильний пов'язувати даний перехід у слов'янських мовах із діянням закону відкритого складу. Й. М. Коржінек узагалі заперечував існування складотворчих сонантів, пояснюючи це тим, що носієм складу виступав неясний голосний[1].

Сьогодення[ред. | ред. код]

Усі слов'янські мови розрізнюють рефлекси дифтонгічних сполук з [ĭ] чи [ŭ] після задньопіднебінних шелестівок, у першому ж разі мала місце перша палаталізація задньопіднебінних, як-от гóрло (← *gŭrdlŏ-), але жерло (← *gĭrdlo-), скорбá (← *skŭrb-), але щербá (← *skĭrb-). Українська мова послідовно розрізнює рефлекси сполук [ĭr] і [ŭr]. Перше відображено у вигляді [ер], друге — [ор]: перший, верба, зерно — торг, корма, скорбота.

Найважче — це розмежувати [ĭn] і [ĭm], що виникли з *ṇ і *ṃ, від звичайних [ĕn], [ēn], [ĕm] i [ēn], бо всі вони в положенні не перед голосівкою монофтонгізувалися в [ę], отже, виводячи ранню праслов'янську форму слова зять, можна відновити як *ĝṇtǐszętь, так і *gēntĭszętь.

Проблема хронологізації[ред. | ред. код]

Утрата складотворчих сонантів належить до дуже раннього періоду розвитку слов'янських мов. Зважаючи на подібність їх рефлексів у спільнослов'янській та прабалтійській мові, можна думати, що вони занепали ще в добу балто-слов'янської мовної єдності. Дехто вважає, що занепад раніше відбувся в прабалтійській мові, а в спільнослов'янській зберігалися значно довше.

Джерела[ред. | ред. код]

  • А.И. Изотов. Старославянский язык в сравнительно-историческом освещении: реценз. А.С. Новикова, В.К Казарян. Учебное пособие. — М.: Издательский центр "Азбуковник", — 2010.
  • М.А. Жовтобрюх, В.М. Русанівський, В.Г. Скляренко. Історія української мови. Фонетика: — Київ: Видавництво "Наукова Думка", — 1979.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kořínek, Josef (1948). Od indoeuropského prajazyka k praslovančine (Чеською). Братислава. с. 35–36. 

Див. такжож[ред. | ред. код]