Ушомир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Ушомир
При в'їзді до села
При в'їзді до села
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Коростенський район
Рада/громада Ушомирська сільська рада
Код КОАТУУ 1822386001
Облікова картка Ушомир 
Locator Dot2.gif
Розташування села Ушомир
Ушомир на мапі Коростенського району
Основні дані
Перша згадка 1150
Населення 1323
Площа 2,979 км²
Густота населення 444,11 осіб/км²
Поштовий індекс 11571
Телефонний код +380 4142
Географічні дані
Географічні координати 50°51′38″ пн. ш. 28°28′03″ сх. д. / 50.86056° пн. ш. 28.46750° сх. д. / 50.86056; 28.46750Координати: 50°51′38″ пн. ш. 28°28′03″ сх. д. / 50.86056° пн. ш. 28.46750° сх. д. / 50.86056; 28.46750
Середня висота
над рівнем моря
187 м
Водойми р. Уж
Відстань до
районного центру
20 км
Найближча залізнична станція Ушомир
Місцева влада
Адреса ради 11571, с. Ушомир, вул. Березюка, 17; тел. 6-92-42
Карта
Ушомир is located in Україна
Ушомир
Ушомир
Ушомир is located in Житомирська область
Ушомир
Ушомир

CMNS: Ушомир на Вікісховищі

Ушо́мир (давня назва Ушеськ[1]) — село в Україні, в Коростенському районі Житомирської області. Населення становить 1323 осіб.

Розташовується на берегах річки Уж, притоки Прип'яті, за 20 кілометрів від Коростеня, 165 км від Києва. Станція Південно-Західної залізниці.

Назва[ред.ред. код]

Назва походить від назви річки Уж (в давнину Уша). До перших сторіч н. е. на берегах Прип'яті і південніше поряд зі слов'янами жили балтійські племена. Слов'яни рушили на північ і балтійське населення або відступило на північний захід, або було поступово асимільоване. Власні балтійські назви дожили до нашого часу. Уш, Уша, Ус, Уса — дуже поширені назви річок у басейні Прип'яті, особливо з лівого берега, де зустрічається багато балтійських назв. Уосіс — це литовська назва ясеня, вона і принесла ім'я річці.[2]

За другою теорією назва від санскритського «ush» — горіти, нищити, знищувати.[3]

Історія[ред.ред. код]

У літописах поселення згадується 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска.

Перші письмові згадки про поселення з назвою Ушомир відносяться до кінця XVII століття. В 1683—1684 роках козаки Семена Палія й Захара Іскри зайняли маєток Ф. Немирича (див. Немиричі) і стояли там протягом майже 16 років.

У XVIII столітті в містечку існували православна церква, костел, синагога, два шкіряні й один пивоварний заводи, каменоломні, залізний рудник, дві винокурні, водяний млин. Налічувався 50 дворів з населенням 530 людей.

У центрі містечка жили євреї, які займалися ковальським і гончарним ремеслами й торгівлею, були майстрами. Українські селяни жили на околицях і займалися тваринництвом й землеробством. На заводах і розробках використовувалася праця українських кріпаків, а також вільних українців і євреїв.

Виникали й нові підприємства. З 1870 по 1890 роки тут почали діяти три смоляні, броварні, скляний і цегельний завод, гончарний цех.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Ушомирської волості Житомирського повіту Київської губернії, мешкало 480 осіб, налічувалось 50 дворових господарств, існували православна церква, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, 4 постоялих двори, 32 лавки, водяний млин[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2381 особи (1144 чоловічої статі та 1237 — жіночої), з яких 597 — православної віри, 1754 — іудейської[5].

1880-х роках почала діяти аптека. Аптекар призначав і продавав ліки. В 1898 році почалося будівництво волосної лікарні на 10 ліжок і амбулаторії (відкрита 1902 року). У лікарні працював один лікар і один фельдшер.

Будівництво залізниці Київ-Ковель у 1902 пройшло через Ушомир.

На початку січня 1918 року в Ушомирі оголосили радянську владу. Однак до липня 1920 року територія району періодично перебувала в руках німецьких військ, УНР, військ Польщі (див. Польсько-радянська війна 1920). З 11 по 21 березня, а потім 3 квітня війська УНР влаштовували в Ушомирі єврейські погроми. Можливо що погром 3 квітня був влаштований військами Будьоного, без його дозволу.

19 червня 1920 року війська Першої кінної армії Будьоного остаточно зайняли Ушомир. Містечко ввійшло в утворений Коростенський район у 1926 році. Не обминули Ушомир колективізація і Голодомор в Україні 1932—1933 років[6].

В серпні 1941 року Ушомир був захоплений німецькими військами. В тому ж році Перша піхотна бригада Ваффен-СС вбила майже все єврейське чоловіче населення містечка. 29 грудня 1943 року війська Першого Українського фронту заволоділи містечком.[7]

Ушомирська школа-інтернат[ред.ред. код]

В Ушомирському парку на базі панського маєтку в травні 1932 р. було організовано дитячий будинок для дітей-сиріт. З 1936 по 1939 р. директором був Михайло Якович Бень.

У роки Німецько-радянської війни дітей було евакуйовано і лише в 1945 р. дитячий будинок відновив свою роботу, його мешканці повернулись в Ушомир.

У повоєнні роки тут проживало 150 вихованців, батьки яких загинули у роки війни або були репресовані. Педагогічний колектив дитячого будинку складався з 11 чоловік, з ник четверо — з вищою освітою. Директором дитячого будинку у 1949 р. був Іван Петрович Ружейников, а пізніше дитячий будинок очолював Сергій Іванович Коньков.

На території дитячого будинку знаходились спальний корпус, робочі кімнати, їдальня, медпункт, лазня, майстерня, швейна кімната і підсобне господарство.

З 15 серпня 1961 р. дитячий будинок було реорганізовано у санаторну школу-інтернат, яку очолював Семен Михайлович Ковлер.

На цей час було збудовано трьохповерховий спальний корпус, нове приміщення їдальні, пральню і господарські прибудови. В школі навчалися і оздоровлювались діти з усіх куточків Житомирської області.

В 1988 р. збудовано нове приміщення школи-інтернату. У зв'язку з наслідками аварії на ЧАЕС з 1989 р. санаторну школу реорганізовано в Ушомирську загальноосвітню школу інтернат I—II ступенів. За цей час проведено капітальний ремонт їдальні, спального корпусу, реконструйовано котельню та тепломережу. Значно поліпшилась матеріально-технічна база: закуплено нові меблі, відкрито комп'ютерний клас, переоформлено шкільні кабінети та спальні кімнати.

Очолював заклад з 1981 по 2011 роки відмінник освіти України, депутат сільської ради, досвідчений педагог, вчитель фізики Петро Михайлович Сенюк.

В школі-інтернаті станом на 2011 р. проживають, навчаються і виховуються 185 учнів з північних районів Житомирської області, з них 15 дітей-сиріт, 164 учні, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС.

Процес навчання забезпечують 42 кваліфікованих спеціалісти, серед них три педагоги мають звання «вчитель-методист» та «вихователь-методист», «старший вчитель» — 3 чоловіки; відмінник освіти України — 4; спеціаліст вищої категорії — 8; I категорії — 21; II категорії — 4; спеціалістів — 9.

З 1 вересня 2011 р. очолює школу-інтернат вчитель математики Світлана Володимирівна Павленко.

Ушомирський парк[ред.ред. код]

Докладніше: Ушомирський парк

Ушомирський парк є парком-пам'яткою архітектури садово-паркового мистецтва місцевого значення площею близько 13 га.

Ушомирський зоопарк[ред.ред. код]

В селі є зоопарк, який є відкритий для відвідувачів. Мешканці зоопарку — переважно ручні тварини (серед яких олені, дикий кабан, коні, різноманітні птахи).

Відомі люди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Інститут історії України НАН України
  2. Назви річок поліських
  3. УКРАЇНА-СКІФІЯ — СОБОРНА ЗЕМЛЯ
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-26)
  6. Спогади Субіної Олександри Петрівни, 1908 року народження, жительки села Кропивня
  7. Наша Победа. День за днем — проект РИА Новости
  8. Кипнис Левин (рос.)

Посилання[ред.ред. код]