Сяо Янь
| Сяо Янь | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 502 — 549 | ||
| Спадкоємець: | Сяо Ґан | |
| Народження: | 464[1] | |
| Смерть: |
13 вересня 549[1] Нанкін | |
| Країна: | Лян[2] | |
| Релігія: | буддизм | |
| Рід: | Clan Xiao of Lanlingd | |
| Батько: | Xiao Shunzhid[2] | |
| Мати: | Zhang Shangroud | |
| Шлюб: | Chi Huid, Ding Lingguangd, Ruan Lingyingd, Wu Jinghuid і Ge Xiurongd | |
| Діти: | Xiao Tongd[2], Сяо Ґан[2], Xiao Jid[2], Юань-ді[2], Xiao Zongd[2], Xiao Lund[2], Xiao Jid[2], Xiao Xud[2], Xiao Yuyaod, Xiao Yuwand, Xiao Yuhuand, Princess Fuyangd, Xiao Yulingd, Princess Yongjiad, Xiao Yuzhid і Princess Lin'angongd | |
Сяо Янь (кит. трад.: 蕭衍; піньїнь: Xiao Yan; 464—549) — китайський письменник, поет і філософ, засновник і перший імператор династії Лян.
Життєпис[ред. | ред. код]
Кар'єра[ред. | ред. код]
Походив з аристократичного роду Сяо. Його батько Сяо Шуньцзі був одним з прихильників Сяо Даочена, засновника династії Південна Ці. За це отримав титул хоу (маркиза).
Сяо янь розпочав військову кар'єру в почті принца Сяо Цзілуня, де проявив себе з гарного боку. Незабаром дістав призначення до секретаріату першого міністра Ван Цзяня. У 490 році після смерті свого батька успадкував титул хоу. Тоді ж зблизився із принцом Сяо Цзіляном, проте у 493 році відмовився підтримати його у спробі заколоту проти імператора Юйлінь-вана. Втім, згодом став союзником першого міністра Сяо Луаня, який у 494 році став новим імператором Мін-ді. Того ж року призначається військовим губернатором м. Шоуян (у сучасній провінції Аньхой).
У 495 році Сяо Янь звитяжив при обороні Шоуяна від військ Північної Вей, після чого виконав відповідальне завдання Мін-ді, стративши зрадника Сяо Чена. У 497—499 роках він хоробро бився проти північної Вей у провінції Юн (частина сучасних провінцій Хенань та Хубей). У 498 році призначається губернатором провінції Юн.
За нового імператора Дунхунь-хоу Сяо Янь деякий час залишався вірним династії Південна Ці. Втім дії імператора спричинили численні повстання по всій країні. Зрештою у 500 році Сяо Янь сам підняв повстання. У 501 році він оголосив імператором Сяо Баожуна. У 502 році Сяо Янь захопив столицю Цзянькан (сучасний Нанкін), захопивши фактичну владу. Він отримав титул вана (князя) лян. Слідом за цим змусив імператора Хе-ді зректися трону. Сяо Янь оголосив про утворення імперії Лян, взявши ім'я Гоа-цзу.
Володарювання[ред. | ред. код]
Спочатку імператор вимушений був боротися з внутрішньою опозицією, яка підтримувала поваленого імператора (повстання Чень Бочжі, губернатора провінції Цзян, та Лю Цзіляня, губернатора провінції Йї в сучасному Сичуані). У 503 році розпочалася війна з Північною Вей, яка намагалася відновити владу Південної Ці. В результаті у 504 році Сяо Янь вимушений був поступитися містом Іян (у сучасній провінції Хенань), а у 505 році на бік північної Вей перейшов губернатор м. Наньчжен (у сучасній провінції Шеньсі) Сяхоу Даоцянь. Спроби відбити землі у 505—507 роках виявилися невдалими. Втім, імперія Лян вистояла, її було визнано Північною Вей. Згодом виникали військові конфлікти між Лян та Північною Вей, проте не призводили до великих кампаній — 525—526 років, 528—529 років (тоді намагався поставити залежного від себе володаря на трон Північної Вей), у 532 та 534 роках. Після розпаду Північної Вей у 535 році, Сяо Янь у 537 році встановив дружні відносини з державами Східна Вей та Західна Вей.
У 539 році імператор переорганізувати провінції, присвоївши їм різний статус залежно від розмірів та населення. У результаті утворилося 108 провінцій: 20 — першого класу, 10 — другого класу, 8 — третього класу, 23 — четвертого і 21 п'ятого класу. Малі провінції складалися з окремих поселень у прикордонних регіонах.
Водночас Сяо Янь став призначати губернаторами найважливіших провінцій своїх родичів — сина Сяо І до провінції Цзінчжоу (частина сучасної Хубей), у 547 році онука Сяо Ча до провінції Юнчжоу (прикордоння сучасних провінцій Хенань та Хубей), у 549 році — онука Сяо Юя до провінції Сянчжоу (частина сучасної Хунані).
У 547 році імперія Лян отримав 9 провінцій після занепаду династії Східна Вей. Цьому сприяв військовик Хоу Цзін (тюрок або сяньбієць). У квітні 549 року останній повстав проти Сяо Яня, захопивши столицю Цзянькан, незабаром Сяо янь помер від голоду. Після цього Хоу Цзін поставив імператором Сяо Ґана.
Культура[ред. | ред. код]
Приблизно наприкінці 510-х років Сяо Янь стає ревним буддистом, що знайшло відображення в його титулатурі — хуанді-Пусан (імператор—бодхисатва") і пуса—тяньцзи (бодхисаттва—Син Неба). Пройшовши через захоплення магічно-релігійною традицією даосизму і ставши буддистським адептом, одночасно визнавав цінність етичних ідеалів конфуціанства. У 527 та 529 роках висловлював намір відректися від влади і прийняти чернечу обітницю.
У буддистській історіографії період його правління визнається «золотим століттям» китайського буддизму. Був прихильником ідеї «незнищенності духу» (шеньбуме) і організатором полеміки з філософом — матеріалістом Фань Чженєм.
Погляди викладені в офіційних декретах, філософських («Досягнення нірвани», «Велике творіння», «Мережеве ім'я», «Три мудрості») та прозових («Бесіди про рідкісні книги», «Весняні питання», «Конфуцій: справедливо і правильно»), поетичних (близько 80) творах, що увійшли до антології «Хунмінцзи» та «Гуанхунмінцзи».
Його діяльність сприяла адаптації буддистської ідеології до традиційних для Китаю уявлень про верховну владу та її носіїв, поширенню буддизму і становленню релігійного синкретизму.
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Benn, James A. (2007), Burning for the Buddha: self-immolation in Chinese Buddhism, Issue 19 of Studies in East Asian Buddhism, University of Hawaii Press, pp. 3,243,261, ISBN 0-8248-2992-1
- Духовная культура Китая: энциклопедия: в 5 т. / Гл. ред. М. Л. Титаренко; Ин-т Дальнего Востока. — М.: Вост. лит., 2006. Т. 1. Философия / ред. М. Л. Титаренко, А. И. Кобзев, А. Е. Лукьянов. — 2006. — 727 с. — С. 331.
| ||||||||||||||
|
