Фабула

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Різниця між сюжетом та фабулою

Фабула — хронологічне, послідовне зображення подій у художньому творі, на відміну від сюжету, де події можуть зображатися непослідовно, в нехронологічному порядку або з пропусками. Фабула — чинник сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних творах. Фабула й сюжет можуть співпадати, якщо викладені в обох випадках у чіткій причинно-часовій послідовності.

Історія терміна[ред. | ред. код]

В античну епоху слово «фабула» мало значення: 1) байка (звідси нім. Fabel, англ. fable, франц. fabliau) як найменший прозовий жанр; 2) розповідна основа трагедії, наприклад, міф про Прометея, оброблений Есхілом («Прометей закутий»), а в пізнішій античності — випадок, взятий з переказу. Це поняття було запозичене літературознавством XIX—XX ст.[1]

Олександр Потебня, Іван Франко, Леся Українка розглядали фабулу як окреме вираження сюжету, його схему, логічно-послідовний виклад подій[1]. В естетиці російського реалізму XIX ст. фабулою називався стислий, позбавлений деталей розвиток дії в хронологічній або причинно-наслідковій послідовності[2].

У 1920-і зміст понять «сюжет» і «фабула» діаметрально змінився, порівняно з реалізмом[2]. Внесок у розмежування сюжету й фабули зробили представники російської «формальної школи» у 20-ті роки XX ст., зокрема Віктор Шкловський, Борис Томашевський, Микола Петровський, Борис Ейхенбаум. З їхньої позиції фабула — це хронологічний чи логічний порядок подій, який складає тло для сюжету. А сюжет — це те, в якому порядку події подано сприймачеві твору[1][3][4]. В радянських теоретиків літератури (зокрема Олександра Ревякіна, Леоніда Тимофєєва та ін.) пропонувалося відмовитися від терміна «фабула» як такого, що не має самостійного значення та вносить плутанину. Він зрідка використовувався в значенні стислого опису основних подій, або щодо художньої обробки сюжету[5].

Протиставлення фабули та сюжету властиве східним послідовникам російської «формальної школи»[6], тоді як на Заході йому відповідає протиставлення історії (англ. story, фр. histoire) та сюжету (англ. plot, фр. récit); історії та тексту (фр. texte); дії (фр. acción) та дискурсу (фр. discurso); або історії та дискурсу. Так, історію та дискурс протиставляв у праці «Категорії літературної оповіді» (фр. Les categories du recit littéraire, 1966) Цветан Тодоров. Історію та сюжет у «Наративному дискурсі» (фр. Discours du récit, 1972) Жерар Женетт. Історію та текст у «Наративній вигадці» (англ. Narrative fiction, 1983) Шломіт Ріммон-Кеннан. У «Наратології» (англ. Narratology, 1985) Міке Баль запропонувала трискладову схему фабула-історія-текст. Подібну схему дія-історія-дискурс навів у «Дія, історія, промова. Структура оповідної художньої літератури» (фр. Acción, relato, discurso. Estructura de la ficción narrativa, 1998) Хосе Ейнджел Гарсія Ланда[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Елементи фабули:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. К.: ВЦ «Академія». 2007. с. 651–653. 
  2. а б Владимир, Захаров. О фабуле и сюжете литературного произведения (en). Процитовано 2020-05-06. 
  3. Ханзен-Лёве, Оге (2017-09-05). Русский формализм. Методологическая реконструкция развития на основе принципа остранения (ru). Litres. ISBN 978-5-457-48434-4. 
  4. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. Київ: ВЦ «Академія». 2007. с. 689–690. 
  5. Николаев А. И. Основы литературоведения. Издательство ЛИСТОС (en-US). Процитовано 2020-05-06. 
  6. Schmid, Wolf (2010). Narratology: An Introduction (en). Walter de Gruyter. с. 184. ISBN 978-3-11-022631-7. 
  7. Schmid, Wolf (2010). Narratology: An Introduction (en). Walter de Gruyter. с. 190. ISBN 978-3-11-022631-7. 

Посилання[ред. | ред. код]