Фантазм (психоаналіз)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Rêverie (Сновидіння), 1901, Поль Сезар Елле

Фанта́зм

  1. Образні сценоподобні уявлення, що виникають без реального подразника; відносять до галюцинацій і псевдогалюцинацій[1];
  2. Уявний сценарій, у якому виконується — хоча і в перекрученому захисному вигляді — те чи інше бажання суб'єкта (зрештою несвідоме). Це поняття характеризує в першу чергу змістовий і структурний елементи дії фантазування. Зазвичай під фантазмом розуміється сцена чи послідовність сцен і дій, що відображують прагнення до реалізації деякого бажання. Поняття фантазму в осовному теоретизується в психоаналізі. З моменту свого виникнення психоаналіз цікавився змістом і структурою дії фантазування. За дією фантазування психоаналітик прагне виявити справжній зміст і причини виникнення фантазму. У Фрейда зустрічається слово «фантазія» (Phantasie). Крім поняття «фантазії» у Фрейда існує цілий ряд понять, які характеризують процес і результат фантазування в різних сферах людського життя. До них насамперед потрібно віднести «сни наяву», які є усвідомленими фантазіями; звичайні сни, зміст яких свідчить про певні фантазіях, але які на відміну від снів наяву носять менш структурований характер в силу меншої опрацьованості свідомістю. До явищ, що свідчить про ту чи іншу фантазії, можна віднести також і всі помилкові дії; будь-яка помилка, за Фрейдом, може бути розглянута як відхилення деякої дійсної ситуації на користь певної фантазії. Поняття ж фантазму з'являється у французькій психоаналітичній і філософській думці як «переклад» слова «фантазія», «переклад», що враховує вироблене психоаналізом зсув сенсу поняття в сторону фіксування змісту цієї дії, і тому це поняття в певному сенсі більш адекватно передає зміст феномена фантазування. В даний час поняття фантазм вживається не тільки в психоаналізі, але й у філософії, літературній критиці і т. д. Сутність фантазму тісно пов'язана з сутністю бажання і визначається багато в чому розумінням останнього. Бажання ж в рамках європейського способу подання визначається через нестачу. На домінування такого способу визначення бажання вказують такі філософи як Жак Лакан, Жіль Делез і Фелікс Гваттарі, Жак Дерріда. Для Лакана брак є невід'ємною властивістю буття, вона знаходиться одночасно і в уявному і в символічному, здійснюючи в той же час їх з'єднання та зв'язок.[2];
  3. Фантазми пам'яті, що не носять характеру замісних, а вигадані хворим, щоб показати себе з хорошого боку; розрізняються фантазми істеричні, при яких хворий нерідко сам вірить своїм вигадкам і паралітичні, що носять відбиток деменції і часто є складовою частиною паралітичної манії величі[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Толковый словарь психиатрических терминов. EdwART. 2009.
  2. Кемеров. Философская энциклопедия. — «Панпринт», 1998 г.