Фантастика жахів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Фантастика жахів (англ. Horror literature, horror fiction; часто просто «жахи» або навіть «ужастики», іноді й запозичене з англійської «хорор») - жанр художньої літератури, що розкриває сюжети та теми, які призначені чи мають потенціал, щоб налякати або досягти переляку своїх читачів, викликаючи почуття жаху і терору . Літературний історик Дж. Е. Каддон визначив твір жахів, як "шматок фантастики в прозі змінної довжини, який шокує ... або навіть лякає читача, чи, можливо, викликає почуття відрази чи ненависті". Це створює моторошну і страшну атмосферу. Цей жанр близький до жанрів «фентезі» та «містики», хоча кожен з них являє собою окремі течії фантастичної літератури . Містика і фантастика жахів, тим не менш, часто відносять до однієї підгрупи фантастики через численні подібності, проте відмінності в них є також. Слід зазначити, що термін «фантастика жахів» не завжди сприймається тотожним терміну «література жахів», бо останній має більш широке значення, адже «жахи» далеко не завжди належать до фантастики . Книги жанру мають як абсолютно незбагненні сюжетні моменти, так і прозу, засновану на реальних подіях (наприклад, «психологічні трилери», як правило, часто взагалі не мають жодного фантастичного елементу). Проте, все ж таки, жах у книгах жанру, як правило, є надприродним, хоча він може і не мати суто надприродного характеру. В таких випадках центральна загроза твору у жанрі «хоррор» може бути витлумачено як метафора для великих страхів суспільства. У міланському видавництві Гарамонд працюють разом молодий співробітник Казобон і два досвідчених редактора — Джакопо Белбо та Діоталеві. Казобон у студентські роки написав дисертацію про орден Тамплієрів; Джакобо Белбо — людина надзвичайно ерудована і добре знається на історії та філософії; Діоталеві — людина не менших ніж Белбо енциклопедичних знань, вважає себе євреєм і займається кабалістикою. Одного дня до редакції заходить полковник у відставці Арденті. Арденті приносить з собою рукопис своєї книги, у якій він начебто розкрив секрет ордену Тамплієрів. Для того, щоб якось привернути увагу редакторів Гарамонда до своєї книги, Арденті у найдрібніших деталях розповідає про події, які підштовхнули його до написання книги. За словами Арденті, він знайшов у підземеллі старовинного замку, у якому колись знаходилася філія ордену, зашифрований документ, який начебто є ключем до розгадки таємниці Тамплієрів. Белбо робить копію цього документу і залишає її у себе разом з рукописом книги. Наступного дня виявляється, що Арденті зникає при загадкових обставинах. Відомості, які розповів Арденті, поєднані з ерудицією Казабона, Белбо і Діоталеві по крихтам відроджують «задум». «Задум» — це справжня історія ордену Тамплієрів і місії, яку виконував і виконує їхній орден. По мірі того, як «задум» розробляється, до нього вплітаються все нові і нові історичні події, наприклад, історії інших таємних орденів, біблійні факти, історія про Святий Грааль тощо. В результаті виходить так, що усі визначні події в історії Європи так чи інакше пов'язані з реалізацією «задуму» Тамплієрів. Але за іронією долі Тамплієри через надмірну конспірацію самі вже перестали розуміти деталі свого «задуму» і документ, який знайшов Арденті їм теж потрібен, щоб заповнити білі плями у «задумі».

Такою є головна сюжетна лінія роману, але можна виділити ще дві другорядні, але дуже розгорнуті, сюжетні лінії:

1) Історія життя Казобона, до якої належать такі дрібніші сюжетні лінії: Париж у 70-х роках XX ст., подорож Казобона до Бразилії, сімейне життя Казобона;

2) Історія життя Якоба Белбо: дитинство, юність, перше кохання Белбо, найбільше кохання у житті Белбо. Отже, в романі є три головних сюжетних лінії: «задум» Тамплієрів, історія життя Казобона та історія життя Белбо. Усі ці три сюжетні лінії надзвичайно розгорнуті.

До роману також вплетена зовсім побічна, але тим не менш цікава і повчальна історія про шахраїв у видавничій справі — це історія про видавництво Мануціо. Цікаво, що детективна сюжетна лінія у романі переривається. Фінал історії з «задумом» Тамплієрів розмитий. Але такий фінал не суперечить ідеї твору. З того моменту, як герої починають розшифровувати «задум» детективний елемент у романі відходить на другий план і поступається місцем філософському. Автор, перелицьовуючи історію Європи, показує, на що здатні люди заради ідеї, у що може перетворитися бажання людини пізнати сенс буття. У міланському видавництві Гарамонд працюють разом молодий співробітник Казобон і два досвідчених редактора — Джакопо Белбо та Діоталеві. Казобон у студентські роки написав дисертацію про орден Тамплієрів; Джакобо Белбо — людина надзвичайно ерудована і добре знається на історії та філософії; Діоталеві — людина не менших ніж Белбо енциклопедичних знань, вважає себе євреєм і займається кабалістикою. Одного дня до редакції заходить полковник у відставці Арденті. Арденті приносить з собою рукопис своєї книги, у якій він начебто розкрив секрет ордену Тамплієрів. Для того, щоб якось привернути увагу редакторів Гарамонда до своєї книги, Арденті у найдрібніших деталях розповідає про події, які підштовхнули його до написання книги. За словами Арденті, він знайшов у підземеллі старовинного замку, у якому колись знаходилася філія ордену, зашифрований документ, який начебто є ключем до розгадки таємниці Тамплієрів. Белбо робить копію цього документу і залишає її у себе разом з рукописом книги. Наступного дня виявляється, що Арденті зникає при загадкових обставинах. Відомості, які розповів Арденті, поєднані з ерудицією Казабона, Белбо і Діоталеві по крихтам відроджують «задум». «Задум» — це справжня історія ордену Тамплієрів і місії, яку виконував і виконує їхній орден. По мірі того, як «задум» розробляється, до нього вплітаються все нові і нові історичні події, наприклад, історії інших таємних орденів, біблійні факти, історія про Святий Грааль тощо. В результаті виходить так, що усі визначні події в історії Європи так чи інакше пов'язані з реалізацією «задуму» Тамплієрів. Але за іронією долі Тамплієри через надмірну конспірацію самі вже перестали розуміти деталі свого «задуму» і документ, який знайшов Арденті їм теж потрібен, щоб заповнити білі плями у «задумі». Такою є головна сюжетна лінія роману, але можна виділити ще дві другорядні, але дуже розгорнуті, сюжетні лінії: 1) Історія життя Казобона, до якої належать такі дрібніші сюжетні лінії: Париж у 70-х роках XX ст., подорож Казобона до Бразилії, сімейне життя Казобона; 2) Історія життя Якоба Белбо: дитинство, юність, перше кохання Белбо, найбільше кохання у житті Белбо. Отже, в романі є три головних сюжетних лінії: «задум» Тамплієрів, історія життя Казобона та історія життя Белбо. Усі ці три сюжетні лінії надзвичайно розгорнуті. До роману також вплетена зовсім побічна, але тим не менш цікава і повчальна історія про шахраїв у видавничій справі — це історія про видавництво Мануціо. Цікаво, що детективна сюжетна лінія у романі переривається. Фінал історії з «задумом» Тамплієрів розмитий. Але такий фінал не суперечить ідеї твору. З того моменту, як герої починають розшифровувати «задум» детективний елемент у романі відходить на другий план і поступається місцем філософському. Автор, перелицьовуючи історію Європи, показує, на що здатні люди заради ідеї, у що може перетворитися бажання людини пізнати сенс буття.