Фань Чжень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фань Чжень
Псевдо Фань Цзичжень
Народився 450(0450)
Уінь
Помер 510(0510)
Підданство Династія Лян
Національність китаєць
Діяльність філософ
Конфесія атеїзм
Батько Q16075883?
Діти Q15940567?

Фань Чжень (范缜, 450 — 510) — китайський філософ, ідеолог антибуддистської пропаганди часів династій Південна Ці та Лян.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у 450 року у м. Уінь (сучасний повіт Біян провінції Хенань). Походив з впливового чиновницького клану. Отримав гарну освіту. після цього Фань Чженя було прийнято на державну службу. Це час правління династій Південна Ці (479–501) і Лян (502–557). Підтримував особисті контакти з членами правлячих династій. Помер у 510 році.

Філософія[ред. | ред. код]

Вважав буддизм «варварським» вченням, що підриває моральні підвалини суспільства і вносить сумяття управління державою. Найбільш ефективний спосіб боротьби з буддизмом вбачав у дискредитації його доктрин, в першу чергу ідеї «незнищенності духу» (шень бу ме) — так Фань Чжень трактував вчення про коло народження і відплату (карму).

Основний філософський твір Фань Чженя — «Шень ме лунь» («Судження про знищенність духу»). Полеміка навколо цього трактату, організована на офіціному рівні у 480—490-і роках та у507-508 роках, стала важливою подією духовного життя Китаю.

Основний постулат теоретичних побудов Фань Чжень — субстанціальна єдність тілесної «форми» (сін) і «духу» (шень). Спираючись на традиційні для китайської філософії уявлення про людину як про псіхофізичне ціле, утворену єдиною субстанцією — «пневмой», він довів їх до логічного завершення. Фань Чжень відмовився від прийнятого раніше зіставлення «форми» і «духу» за принципом «оболонка-наповнювач», трактуючи їх як відповідно матеріальну субстанцію і її функціональну властивість (юн). Звідси випливав висновок про принципову неможливість роздільного існування тілесної «форми» і «духу», про одномоментність їх загибелі, що також було кроком вперед у порівнянні з поглядами передували філософів, як конфуціанських, так і даоських, які, визнаючи субстанціальну єдність тілесної «форми» і «духу», все ж розглядали загибель останнього як відносно самостійний акт.

Згідно з поглядами Фань Чженя, світ являє собою єдиний організм, складові якого, зокрема життя людини, підкоряються тільки природним законам. Він заперечував наявність будь—якої надприродної розумної істоти, піддавав різкій критиці релігійні забобони і вірування, даючи їм раціоналістічне пояснення. Так, на його думку, культ предків спочатку був лише формою прояву поваги до пам'яті покійного. Фань Чжень послідовно виступав проти ідеалістічних тенденцій в осмисленні природи людини та світу, визнавав можливість і необхідність їх логіко—дискурсивного пізнання.

Вчення Фань Чженя, що є певним підсумком еволюції матеріалістічних і раціоналістічних тенденцій стародавньої та ранньосередньовічної філософії Китаю, залишилося невизнаним його сучасниками. Одна з причин цього полягає в побудові їм системи доказів на метафоричних порівняннях: ті ж порівняння, взяті на озброєння його опонентами, служили ілюстрацією прямо протилежних висновків.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Balazs É. Chinese Civilization and Bureaucracy. New Haven-L., 1964, p. 255–276.