Федеріко Цуккарі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Федеріко Цуккарі (Федеріго Цуккаро)
Federico Zuccari
Portrait of Federico Zuccari - Fede Galizia.jpg
Художниця Феде Галіція. Портрет Федеріко Цуккарі. 1604 рік, галерея Уффіці. .
Ім'я при народженні Federico Zuccari
Дата народження 1540(1540)
Місце народження Сант-Анджело у Вадо, князівство Урбіно
Дата смерті 20 липня 1609(1609-07-20)
Місце смерті Анкона
Національність італієць
Громадянство Папська держава
Жанр побутовий жанр, портрет, вівтар
Навчання у батька Октавіано Цуккарелліса, у старшого брата Таддео Цуккарі, в школі дизайну у Флоренції
Напрямок реалізм, маньєризм
Роки творчості 1560-1608
Покровитель папи римські Григорій ХІІ та Сікст V, британський міністр Френсіс Волсінгем, королеви Англії,
Твори побутовий жанр, портрет, релігійний живопис
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Федеріко Цуккарі (італ. Federico Zuccari бл. 1540, Вадо, князівство Урбіно — 20 липня, 1609, Анкона) — італійський художник 16 ст., представник римської гілки маньєризму. Прізвище художника раніше записували як Цуккаро, Цуккері.

Життєпис. Ранні роки[ред.ред. код]

Походив з дворянської родини. Батько також був провінційним художником. В родині було восьмеро дітей — Таддео, Бартоломео, Федеріко, Якопо, Люцій, Мавріцій, Алоізій, Марко Антоніо. Найстарший Таддео та третій Федеріко стануть художниками.

Художні навички Таддео і Федеріко опановували в майстерні батька, а Федеріко ще й навчався в Академії дизайну ( школі малюнку ) у місті Флоренція. З 1550 року його рахують художником - помічником у майстерні Таддео, де брати поєдналися в Римі. Деякий час Федеріко працював разом із старшим батом.

Федеріко первісно планував стати юристом, але старший брат помічав у нього художній хист і умовив стати художником.

Власна родина[ред.ред. код]

В Урбіно Федеріко Цуккарі узяв шлюб із сеньйорою Франческою Генге, що була родичкою родини Рафаеля Санті. В родині було семеро дітей — Оттавіано, Ізабелла, Александро Фаддей, Ораціо, Сінтія, Лаура, Джироламо.

Художня практика Ф. Цуккарі[ред.ред. код]

Джорджо Вазарі і Федеріко Цуккарі. Розписи в куполі каплиці в апартаментах Пія V, Ватикан.
Федеріко Цуккарі. Декоративні фрески в залі Благородства вілли д'Есте у Тіволі1566-1567 під Римом.

Ще в Римі під час праці в майстерні старшого брата він виконав декілька замов від Ватикана, робив на віллі Фарнезе в містечку Капрарола, для родини Орсіні та ін. Дружні стосунки з родичами Гуфайя Фіораванті надали йому можливість попрацювати для герцога Медічі — він зробив фрески в куполі собору Санта-Марія-дель-Фйоре.

Він відвідав Брюссель, де створив декілька ескізів-картонів для виробництва коштовних гобеленів в уславлених тамтешніх майстернях.

1585 року він отримав запрошення на працю у Ескоріал від короля Філіпа ІІ. Федеріко Цуккарі працював у Іспанії з січня 1586 до кінця 1588 року і покинув роботи, котрі завершив другий італійський художник Пеллегріно Тібальді.

Ймовірно, він мав нетовариський характер і когось із вливових осіб образив, бо був вимушений втекти з Риму через загрозу власному життю. Католик Федеріко Цуккарі з 1574 року переховувався в протестантській Англії. Відомо, що він працював у Лондоні під прихильністю впливового міністра Френсіса Волсінгема та двох королев Англії як художник-портретист.

Зміна пап на престолі надала йому можливість повернутися до Риму. 1595 року з дозволу папи римського Сикста V Федеріко Цуккарі офіційно заснував у Римі художню гільдію, відому як Академія ді Сан Лука. Папа надав йому посаду директора академії.

Серед учнів Федеріко Цуккарі — Бартоломе Кардуччі, що емігрував у Іспанію, де працював до власної смерті.

Караваджо і могутній спротив Федеріко Цуккарі[ред.ред. код]

Оттавіо Леоні. Портрет художника Караваджо, малюнок.
Художниця Феде Галіція. Портрет

Ймовірно, в Римі зав'язався найтрагічніший вузол проблем скандально відомого художника Караваджо з колегами, вузол, що не був мирно розв'язаний впродовж усього життя Караваджо.

Аби мати офіційне визнання в Римі, Караваджо розпочав клопотання задля прийому в члени Академії святого Луки. Схвальні рекомендації надали художники Орацио Джентілєскі, Просперо Орсі. Але голова академії - Федеріго Цуккарі відхилив клопотання і через спротив Цуккарі — Караваджо членом художньої гільдії так і не став.

Композиції Караваджо для церкви Сан Луїджі деі Франчезі викликали сенсацію в Римі. Натовп збігався дивитися на них. Були тут і спантеличені успіхом молодого митця - художники Риму, серед них - сам Федеріко Цуккарі, офіційній голова Академії святого Луки. Оглянувши твори, Цуккарі оголосив, що не знайшов в картинах нічого нового, окрім впливів художника Джорджоне. Так Цуккарі, ображений успіхом Караваджо та прихильністю до нього декількох багатих замовників, вкотре залучився до ворогів Караваджо, пішов на неблагодійний вчинок, принижуючи авторитет найвідомішого на той час римського художника.

В 20 столітті завдяки клопотанням істориків і мистецтвознавців повернуто великий авторитет Джорджоне. Венеціанця і його твори знали в Римі, але ставились - осудливо і несхвально. Бо римські майстри надавали перевагу віртуозному малюнку, фантазійності задуму, орієнтації на давньоримські зразки, взагалі слабко представлених в творчості корифеїв венеціанської школи. Порівняння ранніх творів Караваджо з колоритом картин Джорджоне у вустах Цуккарі - не об'єктивність, а спроба ворога отруїти відгук про нього, який добре зрозуміли в тогочасному Римі і отрута якого прихована для читачів 21 століття.

Смерть[ред.ред. код]

Старий Федеріко Цуккарі прибув 19 липня 1609 року у місто Анкона погостити у багатого купця Марка Йовіта вже важко хворим. Він встиг викликати нотаріуса Мондельчі і створити заповіт. Цуккарі помер 20 липня 1609 року в Анконі і був похований в родинній каплиці Марка Йовіта в монастирі августинців.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Воскресіння Лазаря
  • Палаццо Санкаччі, Амелія, фрески
  • «Се Людина», церква Івана Хрестителя, Анкона
  • Палаццо Феретті, фрески з гротесками
  • «Успіння Богородиці», Кортона, єпархіальний музей
  • «Автопортрет», 1588, галерея Уффіці
  • Санта-Марія-дель-Фйоре, фрески в куполі, закінчення роботи після Джорджо Вазарі, 1574
  • Палаццо Цуккарі, фрески, 1578-1579
  • Лорето, каплиця герцогів Урбіно, фрески
  • Каплиця Паоліна, Апостольський палац, Ватикан, фрески разом із Лоренцо Саббатіні
  • Базиліка Санта-Сабіна, фрески в каплиці Св. Гіацинта
  • «Благовіщення», 1561, Церква Марії в саду
  • «Мертвий Христос і янголи», нині галерея Боргезе
  • Палац папи Сикста V , лоджія, фрески «Історія Геркулеса»
  • Палаццо Каетані, фрески у вестибюлі, перший поверх
  • Палаццо Костагуті, фрески
  • Палаццо Джустініані, фрески
  • Будинок батьків у Сант-Анджело у Вадо, декоративні фрески
  • «Страта Івана Хрестителя », Турин, церква Милосердя
  • «Се людина», Урбіно, музей Альбані

Джерела[ред.ред. код]

  • Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников. М., «Искусство» ,1975.
  • Acidini Luchinat, Christina: Taddeo e Federico Zuccari, fratelli pittori del cinquecento. Mailand 1999.
  • Christina Acidini Luchinat:Taddeo e Federico Zuccari, fratelli pittori del cinquecento. Mailand 1999.
  • Matthias Winner, Detlef Heikamp (Hrsg.): Der Maler Federico Zuccari. Ein römischer Virtuoso von europäischem Ruhm. Hirmer, München 1999.
  • Julian Brooks: Taddeo and Federico Zuccaro. Artist-brothers in Renaissance Rome. The J. Paul Getty Museum, Los Angeles 2008.
  • Cristina Acidini, Elena Capretti (Hrsg.): Innocente e calunniato. Federico Zuccari (1539/40-1609) e le vendette d'artista. Giunti, Florenz 2009.
  • Davide Tonti, Sara Bartolucci (Hrsg.): Sacro e profano alla maniera degli Zuccari. Taddeo, Federico e Giovampietro Zuccari. Una dinastia di artisti Vadesi. Editrice Tipolitografia Vadese, Sant'Angelo in Vado 2010.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Федеріко Цуккарі

Див. також[ред.ред. код]