Федорчук Віталій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федорчук Віталій Васильович
Федорчук Віталій Васильович
Прапор
Голова КДБ УРСР
16 липня 1970 — 26 травня 1982
Попередник: Нікітченко Віталій Федотович
Спадкоємець: Муха Степан Нестерович
 
Партія: Комуністична партія Радянського Союзу
Народження: 27 грудня 1918(1918-12-27)
с. Огіївка, Бердичівський повіт, Київська губернія,
Flag of the Ukranian State.svg УНР
Смерть: 29 лютого 2008(2008-02-29) (89 років)
Москва, Росія Росія
Національність: зросійщений українець
 
Військова служба
Звання: RAF A F9GenArmy since 1974h.svg Генерал армії
Нагороди:
Орден Леніна — 1977 Орден Жовтневої Революції — 1971 Орден Трудового Червоного Прапора — 1973 Орден Трудового Червоного Прапора — 1980
Орден Вітчизняної війни I ступеня— 1985 Орден Червоної Зірки  — 1943 Орден Червоної Зірки  — 1952 Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль Жукова
Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років перемоги у ВВВ»
Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «За зміцнення бойової співдружності»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років радянській міліції»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Почесний співробітник держбезпеки — 1965
Депутат ВР СРСР

Віта́лій Васи́льович Федорчу́к (27 грудня 1918, с. Огіївка, Київська губернія, УНР29 лютого 2008, Москва, РФ) — радянський політичний та військовий діяч, голова Комітету державної безпеки УРСР (16 липня 1970 — 26 травня 1982), у 1982 призначений головою КДБ СРСР, від грудня 1982 до січня 1986 — міністр внутрішніх справ СРСР, генерал армії (1982). Член ЦК КПУ в 1971—1986 р. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ у вересні 1973 — лютому 1977 р. Член Політбюро ЦК КПУ у лютому 1976 — жовтні 1982 р. Депутат Верховної Ради СРСР 8—11-го скликань (1970—1989).

За маститого українофоба Федорчука в Україні посилилися репресії проти українських правозахисників і діячів українського опору.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Огіївці Сквирського повіту Київської губернії у селянській родині. Після закінчення семирічки, у 1934 році влаштувався на роботу інструктором багатотиражної газети політичного відділу машинно-тракторної станції, працював літературним працівником у районних газетах Житомирської і Київської областей.

У Червоній армії з 1936 року. У 1939 році закінчив Київське військове училище зв'язку імені Калініна, після чого служив у органах військової контррозвідки. Вищу освіту отримав пізніше, закінчивши у 1960 році заочно Вищу школу КДБ при Раді Міністрів СРСР.

У органах держбезпеки СРСР з березня 1939 року. Служив помічником оперативного уповноваженого особливого відділу НКВС Уральського військового округу, з червня 1939 року — заступник начальника особливого відділу НКВС 82-ї мотострілецької дивізії в Забайкальському військовому окрузі. На цій посаді брав участь у бойових діях на річці Халхін-Гол (1939) і у німецько-радянській війні, коли дивізія в жовтні 1941 року була перекинута на Західний фронт в 5-у армію, що воювала на Можайському напрямі.

Член ВКП(б) з 1940 року.

У боях під Можайськом був важко поранений в кістку, але після лікування повернувся на службу. З березня 1942 року — начальник особливого відділу НКВС 92-ї танкової бригади на Калінінському, Західному і Північно-Кавказькому фронтах. З вересня 1943 року — заступник начальника відділу контррозвідки СМЕРШ (з 1946 — МДБ СРСР) Ярославського, з 1944 року — Калінінського гарнізонів.

У лютому 1949 року призначений начальником відділу Управління особливих відділів МДБ СРСР по Московському військовому округу(МВО), з грудня 1950 року — начальник відділу Управління особливих відділів МДБ СРСР по Центральній групі військ в Австрії. У 1954 році став заступником начальника очолюваного ним раніше відділу. З липня 1955 року — заступник начальника, з 1958 року — начальник особливого відділу КДБ по Московському військовому округу. У лютому 1963 року став заступником начальника, а в лютому 1966 року — начальником Управління особливих відділів КДБ СРСР Групи радянських військ в Німеччині.

З лютого 1967 року — начальник 3-го Головного управління КДБ СРСР (військова контррозвідка) при Раді Міністрів СРСР.

З 18 липня 1970 по травень 1982 року — голова КДБ при Раді Міністрів Української РСР і член Колегії КДБ СРСР.

З 26 травня по 17 грудня 1982 року — Голова КДБ СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1982 року був призначений міністром внутрішніх справ СРСР із звільненням від обов'язків голови КДБ СРСР; того ж дня йому було присвоєно військове звання «генерал армії». На посаді міністра змінив Щолокова, проти якого було порушено кримінальну справу. У січні 1986 року був звільнений Горбачовим від міністерської посади і зарахований військовим інспектором-радником в Групу генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР, ліквідовану в 1992 році. Тоді ж був звільнений у відставку.

Звільнення переніс важко. У нього був великий інсульт, два тижні він лежав у безпам'ятності. І повністю здоров'я не відновилося. Помер в Москві 29 лютого 2008 року після важкої тривалої хвороби. Похований на Головінському кладовище Москви.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • орден Леніна (1977)
  • орден Жовтневої Революції (1971)
  • два ордени Трудового Червоного Прапора (1973, 1980)
  • орден Вітчизняної війни 1-го ст.(1985)
  • три ордени Червоної Зірки (1943, 1952,)
  • медаль «За бойові заслуги»
  • медалі
  • почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (26.12.1978)
  • знак «Почесний співробітник держбезпеки» (1965)
  • бойовий орден «За заслуги перед народом і Вітчизною» 1-го ст. (НДР) (1970)
  • орден «За заслуги перед Вітчизною» (НДР) (1975)
  • орден «9 вересня 1944 року» 1-го ст. (НРБ) (1974)
  • орден Червоного Прапора (ЧССР) (1970)
  • орден Відродження Польщі (ПНР) (1972)
  • орден Сухе-Батора (МНР)
  • орден «За військові заслуги» (МНР)
  • орден «Полярної зірки» (МНР)

Джерела[ред. | ред. код]