Федін Костянтин Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федін Костянтин Олександрович
Konstantin Fedin.jpg
Ім'я при народженні Федін Костянтин Олександрович
Народився 12 (24) лютого 1892(1892-02-24)
Саратов,
Російська Імперія
Помер 15 липня 1977(1977-07-15) (85 років)
Москва, СРСР[1]
Поховання Новодівочий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність письменник, журналіст, спеціальний кореспондент
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Мова творів російська[2]
Роки активності 19221977
Напрямок соціалістичний реалізм
Жанр проза, роман, повість
Magnum opus Cities and Yearsd
Членство Спілка письменників СРСР, Російська академія наук і Академія наук СРСР
Премії Сталінська премія — 1949

CMNS: Федін Костянтин Олександрович у Вікісховищі

Костянтин Олександрович Федін (нар. 12 (24) лютого 1892, Саратов, Російська імперія — пом. 15 липня 1977, Москва, СРСР) — російський радянський письменник і журналіст, спеціальний кореспондент. Перший секретар (1959—1971) і голова правління (1971—1977) Спілки письменників СРСР. Член АН СРСР і Німецької академії мистецтв (НДР)(1958). Герой Соціалістичної Праці (1967).

Життєпис і творчість[ред. | ред. код]

Народився 12 (24) лютого 1892 року у Саратові в сім'ї власника паперової крамниці. З дитинства захоплювався письменством. Не маючи бажання за наполяганням батька йти «у комерсанти», втікав із дому. У 1911 році все ж вступив до Московського комерційного інституту.

Перші публікації належать до 1913 року — сатиричні «дрібниці» у «Новому сатириконі». Навесні 1914 року, закінчивши 3-й курс, їде до Німеччини для вдосконалення своєї німецької мови, де його застала Перша світова війна (19141918). До 1918 року живе в Німеччині у статусі цивільного полоненого, працює актором у міських театрах Циттау і Герліца. У вересні 1918 року повертається до Москви, служить у Наркомпросі. У 1919 році живе в Сизрані, працює секретарем міського виконкому, редагує газету «Сизранський комунар» і журнал «Відгуки». У жовтні 1919 року мобілізований і направлений до Петрограду у політвідділ Окремої Башкирської кавалерійської дивізії, де служив до переведення в редакцію газети 7-ї армії «Бойова правда»; вступає до лав РКП (б). Друкується у «Петроградській правді».

Навесні 1921 року Федін входить до співдружності «Серапіонові брати»[3], згодом його призначають відповідальним секретарем, а незабаром і членом редколегії журналу Книга і революція. Цього ж року Федін виходить з партії, пояснивши це необхідністю «всі сили віддати письменству». У 1921—1922 роках — секретар редакції Державного видавництва в Петрограді; член правління письменницької артілі «Круг» і кооперативного видавництва «Круг» (1923—1929); відповідальний секретар журналу «Зірка» (1924—1926); голова правління «Видавництва письменників у Ленінграді» (1928—1934). У 1920-ті роки Федін написав повісті «Анна Тімофевна» (1921—1922), «Наровчатська хроніка» (1924—1925), «Мужики» (1926), «Трансвааль» (1925—1926), «Старий» (1928—1929), низку оповідань. За оповідання «Сад» (1921) Федін отримав першу премію на конкурсі «Будинку літераторів» у Петрограді.

Будинок, у якому жив письменник Федін

У ці ж роки написав два своїх кращих романи: «Міста і роки», у якому відбилися враження про життя в Німеччині в роки Першої світової війни і досвід громадянської війни в Росії, і «Брати» — роман про Росію революційних часів. Обидва романи присвячені долі інтелігенції в революції і натхненно сприйняті читачами як у Росії, так і за кордоном (з 1926 по 1929 роки романи видані в перекладах на німецьку, польську, чеську, іспанську, французьку мови). Про «Братів» Стефан Цвейг писав Федіну 10 грудня 1928 року: «Ви володієте тим, що так незрозуміло більшості в російських художниках (і чого я, на мій жаль, зовсім позбавлений), — чудовою здатністю зображати, з одного боку, народне, зовсім просте, людське, і водночас створювати вишукані артистичні фігури, розкривати духовні конфлікти у всіх їх метафізичних проявах»[4][5].

Захворівши на тяжку форму туберкульозу легенів, з вересня 1931 по листопад 1932 року Федін лікувався у Давосі (Швейцарія), а потім — у Санкт-Блазієні (Німеччина). У 1933—1934 роках як член оргкомітету Федін бере участь у підготовці Першого Всесоюзного з'їзду письменників. До 1937 року Федін продовжував жити в Ленінграді (Ливарний проспект, 33), потім переїхав до Москви. У 1933—1935 роках працює над романом «Викрадення Європи» — першим у радянській літературі політичним романом. Роман «Санаторій „Арктур“» (1940), написаний за враженнями від перебування в санаторії для туберкульозних хворих у Давосі, тематично перегукується з «Чарівної горою» Томаса Манна. Одужання героя — радянського підданого — на тлі пригніченої економічної кризи Заходу напередодні приходу до влади фашистів символізує переваги радянського ладу.

У роки війни, з жовтня 1941 по січень 1943 року, живе з сім'єю в евакуації у місті Чистополь. З листопада 1945 по лютий 1946 року — спеціальний кореспондент газети «Известия» на Нюрнберзькому процесі. У роки війни він написав три цикли нарисів за враженнями від поїздок на прифронтові і звільнені від окупації області, а також книгу спогадів «Горький серед нас» про літературне життя Петрограда початку 1920-х років, про групу «Серапіонові брати» і роль, яку відіграв Горький у долях письменників-початківців. Книга неодноразово піддавалася жорсткій офіційній критиці за спотворення образу Горького і в повному обсязі надрукована лише в 1967 році. К. І. Чуковський писав про цю книгу «Словом, як не дивись, з якого боку не підійди, це вершинна книга з усіх сучасних мемуарних. Книга класична. І я радий, що вона позбавлена колишніх каліцтв»[6].

Починаючи з 1943 року, працює над трилогією «Перші радощі» (1943—1945), «Незвичайне літо» (1945—1948), «Вогнище» (розпочато в 1949 році, друга книга залишилася незавершеною). У 1957 році вийшла збірка «Письменник, мистецтво, час» (1957), що включила в себе публіцистичні статті про письменницьку працю і нариси про письменників- класиків і сучасників. Докладніше про цю книгу Борис Пастернак писав Федіну: "Я з великим запізненням почав читати твою книгу, і поспішаю сказати тобі про захват, який охопив мене з перших сторінок … Такі ж гарні як Пушкін, майже всі «Вічні супутники». Несподівано хороша стаття про Еренбурга, на тому ж майже рівні. Про Блока і Зощенка — з якимись перешкодами, без такого наскрізного, переможного буяння … "[7][8].

З 1947 по 1955 роки Федін — керівник секції прози, а потім — голова правління (1955—1959) Московського відділення Спілки письменників СРСР. Перший секретар (1959—1971) і голова правління (1971—1977) СП СРСР.

У 1958 році Федіна обрано академіком АН СРСР по Відділенню літератури і мови. У 1968 році висувався на Нобелівську премію, але Шведська академія, визнавши, що основні літературні заслуги письменника «відстоять занадто далеко за часом», не стала всерйоз розглядати його кандидатуру[9].

Федін помер 15 липня 1977 року, похований у Москві на Новодівичому цвинтарі (ділянка № 9)[5].

Критика[ред. | ред. код]

Перед німецько-радянською війною Федін займав активну громадську позицію, неодноразово виступаючи захисником права письменника на свободу творчості і відстоюючи традиції російської літератури[10]. Однак, у післявоєнний період, відповідно до займаних ним посад «керівника радянської літератури», його позиція з найбільш гострих моментів літературного життя країни стає більш пасивною, яка повністю відповідає лінії партії та уряду. Федін не виступив на захист Б. Л. Пастернака, з яким до цього дружив 20 років, вмовляв його відмовитися від Нобелівської премії[11]. Його відсутність на похороні друга обумовлювалась не боягузтвом, а тяжкою хворобою, що збіглася зі смертю поета[12]. Він дійсно виступив у секретаріаті Спілки письменників проти публікації роману А. І. Солженіцина «Раковий корпус»[13], хоча раніше вітав публікацію в «Новом мире» «Одного дня Івана Денисовича». Він також підписав Лист групи радянських письменників до редакції газети «Правда» 31 серпня 1973 року про Солженіцина і Сахарова.

Родина[ред. | ред. код]

  • Перша дружина — Дора Сергіївна Федіна (уроджена Александер; 1895 — 11 квітня 1953[14]), працювала друкаркою у приватному видавництві Гржебіна.
    • Дочка — Ніна Костянтинівна (21 вересня 1922 — 11 грудня 2018), акторка.
  • Друга (громадянська) дружина — Ольга Вікторівна Михайлова (1905—1992).

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Могила писателя Константина Федина.JPG
Fedin.JPG
Пам'ятник К. А. Федіну в Саратові Могила Федіна на Новодівичому кладовищі Москви Оригінальна поштова марка до 100-річчя від дня народження Федіна. Росія, 1992 .

Кіновтілення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Федин Константин Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Л. М. Фарбер. Серапионовы братья // Краткая литературная энциклопедия.
  4. Брайнина Б. Я. Федин и Запад. — Москва : Советский писатель, 1980. — С. 247.
  5. Оригинал письма — фонды Государственного музея Федина, г. Саратов.
  6. Переписка К. А. Федина и К. И. Чуковского. К. И. Чуковский — К. А. Федину 14 февраля 1967 г. // В кн. «Константин Федин и его современники. Из литературного наследия 20 века». Книга 1. — М.: ИМЛИ им. А. М. Горького; Государственный музей К. А. Федина, 2016. — 678 с.
  7. Пастернак Б. Л. Полное собрание сочинений. Т. 10. — Москва : Слово, 2005. — С. 285.
  8. Оригинал письма — Фонды Государственного музея Федина, г. Саратов.
  9. Паустовский входил в число основных кандидатов на Нобелевскую премию 1968 года. ТАСС. Процитовано 2019-01-03. 
  10. Константин Федин и его современники. Из литературного наследия 20 века. Книга 1. — Москва : ИМЛИ им А. М. Горького; Государственный музей К. А. Федина, 2016. — 678 с.
  11. Записки заведующего Отделом культуры ЦК КПСС Д. А. Поликарпова секретарю ЦК КПСС М. А. Суслову о попытках писателя К. А. Федина убедить Б. Л. Пастернака отказаться от Нобелевской премии. Документы XX века. 
  12. Юрий Оклянский. Загадки советской литературы от Сталина до Брежнева. — Москва : Вече, 2015. — 382 с.
  13. Каверин В. А. Эпилог — Мой XX век. — М., 2006. — (Мой 20 век)
  14. Фрезинский Б. Я. Судьбы Серапионов [Портреты и сюжеты.]
  15. Дьяконов В. Путь в большую литературу (Саратовские вести)

Видання творів[ред. | ред. код]

  • Світає: [Розповіді] / [Іл. худож. В. Конашевича]. — Петербург: Держ. вид-во, 1921. — 14 с.
  • Бакунін у Дрездені: Театр в 2 актах / Конст. Федін. — Петербург: Держ. вид-во, 1922. — 96 с.
  • Сад: [Вірш]. — Петроград, 1922. — 31 с.
  • Ганна Тимофіївна: Повість. — Берлін: Кн-во письменників, 1923. — 103 с.
  • Пустир: [Розповіді] / Конст. Федін. Марка вид-ва роб. худож. Ю. Анненкова. — Москва; Петербург: Коло, 1923. — 192, [3] с.
  • Міста і роки: роман. — Ленінград: Держ. вид., 1924. — 384, [3] с.
  • Мужики: Повість. — Ленінград: Прибій, [1926]. — 64 с. — (Бібліотека для всіх).
  • Абхазькі розповіді: Для юнацтва / Конст. Федін; Мал. К. Ербштейна. — Москва; Ленінград: Держ. вид-во, 1927. — 25 с.
  • Наровчатська хроніка, ведена Симоновського монастиря послушником Ігнатієм в літо 1919-е: [Повість]. — Ленінград: Прибій, [1927] (типо-лит. «Вісник Ленінгр. рад».). — 64 с.
  • Брати: Роман. — Ленінград: Прибій, 1928 (тип. Друкарський двір Держ. вид-ва). — 318, [2] с.
  • Трансвааль: [Вірш]. — [Ленінград]: Прибій, 1928 (держ. тип. Ім. Євг. Соколової). — 79, [1] с.
  • Розповідь про один ранок. — Ленінград: Прибій, 1929 (тип. Друкарський двір Держ. вид-ва). — 52, [3] с.
  • Викрадення Європи: роман. — Ленінград: Держ. вид-во художньої літератури. Ленінградське від-ня, 1934—1935. — (Дешева бібліотека ОГІЗа)
  • Смерть Кваста: [Вірш]. — Ленінград: Держлітвидав, 1936. — (тип. «Друкарський двір» ім. О. М. Горького)
  • Нові розповіді. — Москва: Правда, 1940. — 48 с. — (Бібліотека «Огонек», № 46)
  • Санаторій Арктур: Роман. — Москва: Рад. письменник, 1940. — 188 с.
  • Випробування почуттів: П'єса в 4 актах / Конст. Федін. — Москва; Ленінград: Мистецтво, 1943 (М.). — 116 с.
  • Побачення з Ленінградом: Нариси. — Ленінград: Воєн. вид-во, 1945. — 61 с.
  • Перші радості: роман. — Москва: ОГІЗ: Держ. вид-во худож. літ., 1946. — 339, [1] с.
  • Я був актором: [Повість]. — Москва: Гослітіздат, 1956. — 70 с. — (Масова серія)
  • Письменник, мистецтво, час. — Москва: Рад. письменник, 1957. — 523 с.
  • Як ми пишемо. — Москва: Рад. Росія, 1966. — 93 с. — (Письменники про творчість)
  • Горький серед нас: Картини літ. життя. — Москва: Рад. письменник, 1968. — 383 с.
  • Зібрання творів в 4 т.- Ленінград: Прибій, [1927] -1928 (держ. тип. ім. Євг. Соколової).
  • Федін К. А. Твори в 6-ти томах. — М .: Держлітвидав, 1952—1954.
  • Федін К. А. Зібрання творів. У 9 томах. — М .: Держлітвидав, 1959—1962.
  • Зібрання творів: У 10 т. / [Вступ. стаття М. Кузнєцова, с. 5-55]; [Прим. А. Старкова]. — Москва: Худож. літ., 1969—1973.
  • Федін К. А. Зібрання творів. У 12 тт. — М .: Художня література, 1982—1986.
  • Федін К. А. Вибрані твори. У 3 тт. — М., 2009.
  • "Костянтин Федін і його сучасники. З літературної спадщини 20 століття ". Книга 1. — М .: ИМЛИ ім. О. М. Горького; Державний музей К. О. Федіна, 2016. — 678 с.
  • «Звела нас Росія»: листування К. О. Федіна та І. С. Соколова-Микитова, 1922—1974 / Під ред. І. Е. Кабанова, І. В. Ткачова. — М .: Держ. музей К. О. Федіна, 2008.

Література[ред. | ред. код]

  • Брайніна Б. Я. За законами краси: Про трилогію К. Федіна та про героїв незвичайного часу. — М., 1968.
  • Брайніна Б. Я. Федін і Захід: Книги. Зустрічі. Спогади. — М., 1983.
  • Бугаєнко П. А. Костянтин Федін: Особистість, творчість. — Саратов, 1980.
  • Бугаєнко П. А. Романічна трилогія: «Перші радощі», «Незвичайне літо», «Вогнище» К. О. Федіна: Навч. посібник для пед. ін-тів. — М., 1981.
  • Спогади про Костянтина Федіна / Упоряд. Н. К. Федіна. — М., 1988.
  • Єрощева Ф. Ф. Романи Костянтина Федіна про революцію. — Краснодар, 1967.
  • Заградка М. О. Про художній стиль романів Костянтина Федіна. — Прага, 1962.
  • Кузнєцов М. М. Романи Костянтина Федіна. — М., 1980.
  • Левінсон З. І. Романи Костянтина Федіна. — Тула, 1988.
  • Оклянський Ю. М. Костянтин Федін. — М., 1986 (серія «Життя видатних людей»).
  • Оклянський Ю. М. Загадки радянської літератури від Сталіна до Брежнєва. — М .: Віче, 2015. — 382 с.
  • Орлов І. М. Правофланговий солдат першої роти: К. Федін на Брянському фронті. — М., 1984.
  • Проблеми розвитку радянської літератури: Проблематика і поетика творчості К. Федіна. Міжвуз. навч. зб. / Відп. ред. П. А. Бугаєнко, В. А. Ковальов . — Саратов, 1981.
  • Старков А. Сходинки майстерності: Нарис творчості Костянтина Федіна. — М .: Радянський письменник, 1985. — 335 с.
  • Старков А. Н. Трилогія Костянтина Федіна («Перші радощі», «Незвичайне літо», «Вогнище»). — М .: Художня література, 1989. — 191 с : 1 портр. — (Масова іст. -літ. б-ка)
  • Творчість Костянтина Федіна. Статті. Повідомлення. Документальні матеріали. Зустрічі з Федіним. Бібліографія. — М .: АН СРСР, Ін-т світової літератури ім. О. М. Горького, 1966.
  • Федінські читання. Костянтин Федін і його сучасники. — Саратов: Держ. музей К. О. Федіна. Вип. 1-5.
  • Шеншин В. К. Традиції Ф. М. Достоєвського і радянський роман 1920-х років: К. Федін, Ю. Олеша, Л. Леонов. — Красноярськ, 1988.

Посилання[ред. | ред. код]