Фемінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Annie Kenney та Christabel Pankhurst з плакатом «Право голосу жінкам»
Загальнопоширений символ фемінізму

Феміні́зм (англ. Feminism, від лат. femina «жінка») — низка рухів та ідеологій, які поділяють спільну мету: визначення, встановлення і досягнення рівних політичних, економічних, культурних, особистих та соціальних прав для жінок.[1][2] Це включає прагнення встановити рівні можливості для жінок у сфері освіти та праці. Феміністкою/профеміністом є людина, яка обстоює або підтримує права та рівність жінок.[3]

Феміністські рухи виступали та продовжують виступати за права жінок, у тому числі за виборчі права, займання державних посад, працю, отримання справедливої (рівної з чоловіками) оплати праці, володіння власністю, отримання освіти, укладання договорів, рівні права у шлюбі, репродуктивні права та декретну відпустку. Феміністки також займаються сприянням фізичній недоторканості і цілісності жінок та захистом жінок і дівчат від зґвалтувань, сексуальних домагань, насильства в сім'ї.[4]

Теорія фемінізму, яка виникла з феміністського руху, прагне зрозуміти природу гендерної нерівності шляхом вивчення соціальних ролей жінок і чоловіків та пережитого жінками досвіду; теорії у різних галузях знань покликані вплинути на соціальне конструювання гендеру.[5][6]

Історія[ред.ред. код]

Парад суфражисток у Нью-Йорку, 6 травня 1912

Створення слова «féminisme» приписують Шарлю Фур'є в 1837 році.[7] Слова «féminisme» та «féminist» вперше з'явилися у Франції та Нідерландах у 1872 році,[8] у Великій Британії в 1890-х роках, і в Сполучених Штатах у 1910 році.[9][10] Залежно від історичного моменту, культури та країни, послідовниці фемінізму у всьому світі мали різні причини та цілі. Більшість західних дослідниць феміністської історїї стверджують, що всі рухи, які борються за визнання прав жінок, слід вважати феміністськими рухами, навіть якщо вони самі не вживали (чи не вживають) цей термін щодо себе.[11][12][13][14][15][16] Інші дослідниці фемінізму стверджують, що термін повинен обмежуватися сучасним жіночим рухом та його послідовницями і послідовниками. Вони, говорячи про ранні рухи, використовують термін «прото-феміністський».[17]

Історія сучасних західних жіночих рухів поділяється на три (іноді чотири) «хвилі».[18][19] Кожна хвиля мала справу з різними аспектами одних і тих же феміністських питань. Перша хвиля включає суфражистські рухи 19 і початку 20 століть, які домагались виборчого права для жінок. Друга хвиля почалася у 1960-х і була пов'язана з ідеями та виступами жіночого визвольного руху. Друга хвиля агітувала за правову і соціальну рівність для жінок. Третя хвиля, починаючи з 1990-х років, є продовженням і переглядом невдач другої хвилі фемінізму.[20]

Фемінізм «першої хвилі»[ред.ред. код]

Початком організованого руху вважається 1848 р., коли в Сенека Фоллз (штат Нью-Йорк, США) пройшов з'їзд із захисту прав жінок під гаслом «Усі жінки і чоловіки створені рівними». Результатом з'їзду стала Декларація переконань. У 1869 році Джон Стюарт Мілль опублікував працю «Поневолення жінок», у якій наголошував, що «законодавча підтримка підпорядкування однієї статі іншій — шкідлива і є однією з головних перешкод на шляху до загальнолюдського удосконалення».


На зламі століть британський парламент ухвалив закони, що надали право неодруженим забезпеченим жінкам вступати до університетів, медичних шкіл, володіти власністю і керувати нею (з 1882), а з 1894 дав жінкам право голосу на місцевих виборах.

Фемінізм «другої хвилі»[ред.ред. код]

Фемінізм «другої хвилі» характеризувався організованою боротьбою за фактичну реалізацію прав жінок, визнаних на законодавчому рівні. Розпочався протестними виступами у 60-70-х роках ХХ століття у США та Європі. Основоположницею та теоретикинею фемінізму «другої хвилі» вважається Сімона де Бовуар завдяки праці «Друга стать» (1949). Вимога феміністок «другої хвилі» — право не лише обирати, але самим ввійти у владні структури. Основні представниці фемінізму «другої хвилі»: Бетті Фрідан (Betty Friedan), Джулієт Мітчелл (Juliet Mitchell), Ненсі Чодороу (Nancy Chodorow), Люс Ірігаре, Джудіт Батлер та інші.

Фемінізм «третьої хвилі»[ред.ред. код]

На початку 1990-х років в США почався підйом «третьої хвилі» фемінізму, як відповідь на те, що учасниці цієї хвилі феміністської мобілізації вважали невдачами «другої хвилі», а також антіфеміністичну реакцію і консервативний відкат в суспільстві. Ідеологічні відмінності фемінізму третьої хвилі від другої торкаються в першу чергу область сексуальності: фемінізм третьої хвилі відмовляється від розуміння жіночої гетеросексуальності як стандарту і норми, високо цінує сексуальність як інструмент розкріпачення жінок. Фемінізм третьої хвилі також критикує властивий другій хвилю есенціалізм у визначенні жіночності і жіночого досвіду за надмірну зосередженість на досвіді білих жінок середнього класу. Феміністки третьої хвилі приділяють велику увагу мікрополітиці і спираються на постструктуралістичне розуміння гендеру та сексуальності. Фемінізм третьої хвилі увібрав в себе багато політичних і теоретичні тез, сформульованіих активістками і теоретиками, які почали свою діяльність в рамках другої хвилі, але займали там маргінальні позиції - це, зокрема: белл хукс, Глорія Ансалдуа, Черрі Мораг, Одрі Лорд та інші.

Фемінізм «четвертої хвилі»[ред.ред. код]

Течії та різновиди феміністичного руху[ред.ред. код]

Термін «фемінізм» не має єдиної ідеології, і всередині цього руху існує безліч течій і груп. Це пов'язано з різними історичними прецедентами, відмінностями в положенні і суспільному статусі жінок в різних країнах, а також з іншими факторами. Нижче наводиться список деяких течій фемінізму. Багато течій дублюють одне одного, і феміністки і про-феміністи можуть бути послідовниками кількох течій.

Ліберальний фемінізм[ред.ред. код]

Ліберальний фемінізм домагається рівності чоловіків і жінок через політичні та правові реформи. Це індивідуалістичний напрямок в фемінізм, яке фокусується на здатності жінок досягати рівних прав з чоловіками на основі власних дій і рішень. Ліберальний фемінізм використовує особисту взаємодію між чоловіками і жінками як відправну точку, від якої йде перетворення суспільства. На думку ліберальних феміністок, всі жінки повинні мати право бути рівними з чоловіками.

Багато в чому, така позиція виходить з класичної концепції Просвітництва про побудову суспільства на принципах розуму і рівність можливостей. Застосування цих принципів до жінок поклало основу ліберального фемінізму, що розвивалося в XIX столітті такими теоретиками як: Джон Стюарт Мілль, Елізабет Кейді Стентон і іншими. Тому особливо важливим для них було питання про право власності для жінки як одне з основних прав, що гарантують незалежність жінки від чоловіка.

Виходячи з цього, зміни становища жінок можуть здійснюватися без радикальної зміни суспільних структур, як це припускають інші напрямки фемінізму. Для ліберальних феміністів важливі такі питання, як: право на аборт, питання про сексуальні домагання, можливість рівноправного голосування, рівність в освіті, «рівна оплата за рівну працю» (гасло «Equal pay for equal work!»), доступність догляду за дітьми, доступність медичного обслуговування, залучення уваги до проблеми сексуального та побутового насильства по відношенню до жінок.

Радикальний фемінізм[ред.ред. код]

Детальніше — Радикальний фемінізм

Залежно від ступеня радикальності поглядів феміністки цього напрямку пропонують деякі шляхи виходу з існуючої ситуації:

  • феміністська революція з метою кардинальної зміни моделі стосунків між чоловіками та жінками і переходу від патріархату до матріархату (революція — захоплення влади);
  • феміністський сепаратизм, заснований на самоізоляції жінок від чоловіків;
  • заміна чоловічої культури на жіночу;
  • створення типу культури, що об'єднує обидві моделі культури.

Український жіночий рух[ред.ред. код]

Контроверсія[ред.ред. код]

Фемінізм приніс істотні зміни в західні суспільства. Більшість принципів фемінізму загальноприйняті, проти деякі з них продовжують критикуватися прихильниками антифемінізму, маскулізму, правих політичних сил.

Деякі з критиків вважають, що вимоги рівних прав людини сіють ворожнечу між статями і пропагують ідею чоловічої неповноцінності. Праві радикали виступають проти фемінізму, вважаючи його причиною руйнування традиційного устрою життя і знищення звичних ролей, традиційно вказаних чоловікам і жінкам залежно від їхньої статі. У зв'язку з цим доводиться, що між чоловіками і жінками існує ціла низка природних відмінностей, і що суспільство лише виграє від їхнього визнання.

Критики заявляють, що у країнах Заходу через феміністський рух чоловіки піддаються дискримінації. Її прикладом є служба в армії за призовом. В Ізраїлі військова повинність поширюється на всіх громадян, незалежно від статі. Або, опікунство дітей найчастіше віддається матері. У зв'язку з цим виник рух за права чоловіків[21].

Інколи лунають голоси критиків, які вважають, що соціальні зміни і законодавчі реформи зайшли дуже далеко, і відкидають потрібність фемінізму в сучасному суспільстві.

В 2016 році американська режисерка, акторка, феміністка Кессі Джей зафільмувала документальний фільм «Червона пігулка», в якому показала раніше приховувані (через непопулярність та замовчування в ЗМІ по причині односторонності висвітлення активності фемінізму) для массового глядача інтерв'ю з активістами і просуває ідеї маскулізму в сучасному світі[22].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Hawkesworth, M.E. (2006). Globalization and Feminist Activism (Англійська). Rowman & Littlefield. с. 25–27. ISBN 9780742537835. 
  2. Beasley, Chris (1999). What is Feminism? (Англійська). New York: Sage. с. 3–11. ISBN 9780761963356. 
  3. hooks, bell (2000). Feminism Is for Everybody: Passionate politics (Англійська). Cambridge, Mass: South End Press. ISBN 0-89608-629-1. 
  4. Echols, Alice (1989). Daring to Be Bad: Radical Feminism in America, 1967–1975 (Англійська). Minneapolis: University of Minnesota Press. ISBN 0-8166-1787-2. 
  5. Gilligan, Carol (1977). In a Different Voice: Women's Conceptions of Self and Morality (Англійська). 47 (4). Harvard Educational Review. с. 481–517. 
  6. Chodorow, Nancy (1989). Feminism and Psychoanalytic Theory (Англійська). New Haven, Conn.: Yale University Press. ISBN 978-0-300-05116-2. 
  7. Goldstein 1982, p.92.Goldstein, L (1982). "Early Feminist Themes in French Utopian Socialism: The St.-Simonians and Fourier", Journal of the History of Ideas, vol.43, No. 1.
  8. Голландська феміністка Міна Круземан у листі до Александра Дюма — у: Maria Grever, Strijd tegen de stilte. Johanna Naber (1859—1941) en de vrouwenstem in geschiedenis (Hilversum 1994) ISBN 90-6550-395-1, ст. 31
  9. Cott, Nancy F. (1987). The Grounding of Modern Feminism. New Haven: Yale University Press. 13-5. 
  10. Offen, Karen. «Les origines des mots 'feminisme' et 'feministe'». ''Revue d'histoire moderne et contemporaine''. July–September 1987 34: 492—496
  11. Walters, Margaret (2005). Feminism: A very short introduction (Англійська). Oxford University. с. 1–176. ISBN 0-19-280510-X. 
  12. Spender, Dale (1983). There's Always Been a Women's Movement this Century (Англійська). London: Pandora Press. с. 1–200. 
  13. Lerner, Gerda (1993). The Creation of Feminist Consciousness From the Middle Ages to Eighteen-seventy (Англійська). Oxford University Press. с. 1–20. 
  14. Kinnaird, Joan; Astell, Mary (1983). Inspired by ideas (1668–1731). У Spender, Dale. There's always been a women's movement. London: Pandora Press. с. 29–. 
  15. Witt, Charlotte (2006). Feminist History of Philosophy [Феміністська історія філософії] (Англійська). Stanford Encyclopedia of Philosophy. Процитовано 23 Січня 2012. 
  16. Allen, Ann Taylor (1999). Feminism, Social Science, and the Meanings of Modernity: The Debate on the Origin of the Family in Europe and the United States, 1860–1914 104 (4):. The American Historical Review 104 (4). с. 1085–113. JSTOR 2649562. PMID 19291893. doi:10.1086/ahr/104.4.1085. 
  17. Botting, Eileen Hunt; Houser, Sarah L. (2006). 'Drawing the Line of Equality': Hannah Mather Crocker on Women's Rights. The American Political Science Review 100 (2). 265–78. JSTOR 27644349. doi:10.1017/S0003055406062150. 
  18. Humm, Maggie (1995). The Dictionary of Feminist Theory. Columbus: Ohio State University Press. с. 251. 
  19. Walker, Rebecca (January–February 1992). Becoming the Third Wave. Ms.: 39–41. 
  20. Krolokke, Charlotte; Sorensen, Anne Scott (2005). Three Waves of Feminism: From Suffragettes to Grrls. Gender Communication Theories and Analyses: From Silence to Performance. Sage. с. 24. ISBN 0-7619-2918-5. 
  21. Громадська організація "Батько має право". 
  22. Сторінка фільму «Червона пігулка». THE RED PILL. Процитовано 2017-03-30. 

Література[ред.ред. код]

  • О. Гомілко. Фемінізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 664. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • О. Сорокопуд. Фемінізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.747 ISBN 978-966-611-818-2
  • Ч. Томас Филлипс, А. И. Антонов. Феминизм и семья: историко-социологический анализ. — Грааль, 2002 (рос.)
  • Діана Емдін. Французький фемінізм у XX столітті // Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 17 / 2000 «Ґендерні студії»
  • Оксана Кісь. Дефініції фемінізму // Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 17 / 2000 «Ґендерні студії»
  • Вадим Слюсар. Постмодерністський фемінізм про детермінацію самореалізації особистості // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна — № 598. — 2003. — С. 153—156.

Посилання[ред.ред. код]