Фемінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Загальнопоширений символ фемінізму

Феміні́зм — прагнення до рівності жінок з чоловіками; у вузькому сенсі — жіночий рух .

Феміні́зм (англ. Feminism) — низка рухів та ідеологій, які поділяють одну спільну мету: визначення, встановлення і досягнення рівних політичних, економічних, культурних, особистих та соціальних прав для жінок.[1][2] Це включає в себе прагнення встановити рівні можливості для жінок у сфері освіти та праці. Феміністкою є людина, яка обстоює або підтримує права та рівність жінок.[3]

Феміністські рухи виступали та продовжують виступати за права жінок, у тому числі за право на голос, займання державних посад, працю, отримання справедливої заробітної плати або рівної оплати праці, володіння власністю, отримання освіти, укладання договорів, рівні права у шлюбі та декретну відпустку. Послідовниці фемінізму також займаються сприянням фізичній недоторканості і цілісності та захистом жінок і дівчат від зґвалтування, сексуальних домагань, та насильства в сім'ї.[4]

Теорія фемінізму, яка виникла з феміністського руху, прагне зрозуміти природу гендерної нерівності шляхом вивчення соціальних ролей жінок і пережитого досвіду; було розвинено теорії у різних галузях знань з метою реагування на таке питання, як соціальне конструювання гендеру.[5][6]

Історія[ред.ред. код]

Парад суфражисток у Нью-Йорку, 6 травня 1912

Шарлю Фур'є, утопічному соціалісту та французькому філософу, приписують створення слова «féminisme» в 1837 році.[7] Слова «féminisme» та «féminist» вперше з'явилися у Франції та Нідерландах у 1872 році,[8] у Великобританії в 1890-х роках, і в Сполучених Штатах у 1910 році.[9][10] Залежно від історичного моменту, культури та країни, послідовники фемінізму у всьому світі мали різні причини та цілі. Більшість західних феміністських істориків стверджують, що всі рухи які борються за визнання прав жінок слід вважати феміністськими рухами, навіть якщо вони самі не вживали (чи вживають) цей термін щодо себе.[11][12][13][14][15][16] Інші історики ж стверджують, що термін повинен обмежуватися сучасним жіночим рухом та його послідовниками. Такі історики, говорячи про ранні рухи використовують термін «прото-феміністський».[17]

Історія сучасних західних жіночих рухів поділяється на три «хвилі».[18][19] Кожна хвиля мала справу з різними аспектами одних і тих самих феміністських питань. Перша хвиля включає в себе суфражистські рухи дев'ятнадцятого і початку двадцятого століть, які просували право жінок на голос. Друга хвиля почалася у 1960-х і була пов'язана з ідеями та виступами жіночого визвольного руху. Друга хвиля агітувала за правову і соціальну рівність для жінок. Третя хвиля, починаючи з 1990-х років, є продовженням і реакцією на відчутні невдачі другої хвилі фемінізму.[20]

Фемінізм «першої хвилі»[ред.ред. код]

Початком організованого руху вважається 1848 р., коли в Сенека Фоллз (штат Нью-Йорк, США) пройшов з'їзд із захисту прав жінок під гаслом «Усі жінки і чоловіки створені рівними». У 1869 році Джон Стюарт Мілл опублікував свою працю «Підпорядкування жінок», у якій відзначив, що «законодавча підтримка підпорядкування однієї статі іншій — шкідлива і є однією з головних перешкод на шляху до загальнолюдського удосконалення».[1]

На зламі століть британський парламент ухвалив закони, що надали право неодруженим забезпеченим жінкам вступати до університетів, медичних шкіл, володіти власністю і управляти нею (з 1882), а з 1894 дав жінкам право голосу на місцевих виборах.[1]

Фемінізми «другої хвилі»[ред.ред. код]

Після Другої світової війни одним з важливих завдань жіночого руху стає боротьба за фактичну реалізацію прав жінок, визнаних на законодавчому рівні. Під час протестних виступів 60-70-х рр. в США і Європі феміністський рух стає масовим явищем («друга хвиля»). [1]


Український жіночий рух[ред.ред. код]

Критика фемінізму[ред.ред. код]

Фемінізм приваблює до себе увагу тим, що він приніс істотні зміни в західне суспільство. Хоча в цілому багато принципів фемінізму загальноприйняті, деякі з них продовжують піддаватися критиці.

Деякі з критиків (як чоловіки, так і жінки) вважають, що феміністки сіють ворожнечу між статями і пропагують ідеї чоловічої неповноцінності. Ці критики відзначають, що якщо в деяких феміністських творах замінити слова «чоловік» і «жінка» на відповідно «чорношкірі» і «білі», то в результаті ці твори звучатимуть як пропаганда расизму. Багато критиків руху вважають, що говорячи про рівноправ'я статей, феміністки сучасності пропагують ідеологію, в центрі якої стоїть жінка. Ці критики відзначають незмінно підвищену увагу лише до тих питань, які стосуються жінок. На їхню думку, така подача матеріалу змушує послідовників цієї ідеології бачити світ лише через призму жіночих проблем, тим самим спотворюючи сприйняття світу і створюючи стійкі забобони. Критики фемінізму стверджують, що у країнах Заходу тепер через феміністський рух чоловіки піддаються дискримінації. Ті, хто дотримуються такої думки, відзначають, що рівень суїцидів серед чоловіків в США в чотири рази вищий, ніж серед жінок; цей показник істотно збільшився в період з 1980-х по 1990-і роки; 72 % усіх самогубств були вчинені білими чоловіками; трохи більше половини всіх самовбивць — дорослі чоловіки у віці 25—65 років. Іншим прикладом дискримінації чоловіків у багатьох країнах, є служба в армії за призовом чоловіків, що є прямою дискримінацією за статевою ознакою, при цьому варто зазначити, що цей факт є результатом державної політики, а не діяльності феміністок. Потрібно зауважити як виняток той факт, що в Ізраїлі військова повинність поширюється на всіх громадян, незалежно від статі.

Багато людей виступають проти феміністського руху тому, що вони вважають його причиною руйнування традиційного устрою життя і знищення звичних ролей, традиційно вказаних чоловікам і жінкам залежно від їхньої статі. У зв'язку з цим говориться, що між чоловіками і жінками існує ціла низка природних відмінностей, і що все суспільство лише виграє від їхнього визнання.

Інколи лунають голоси критиків, які вважають, що соціальні зміни і законодавчі реформи зайшли дуже далеко, і тепер вони негативно впливають на чоловіків, які мають дітей. Наприклад, неодноразово говорилося про те, що в судових слуханнях про опікунство права батька явно пригнічуються, оскільки перевага на опікунство дітей найчастіше віддається матері, а не батькові. У зв'язку з цим почали утворюватися організації, метою яких стала боротьба за права батьків-чоловіків.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Hawkesworth, M.E. (2006). Globalization and Feminist Activism (Англійська). Rowman & Littlefield. с. 25–27. ISBN 9780742537835. 
  2. Beasley, Chris (1999). What is Feminism? (Англійська). New York: Sage. с. 3–11. ISBN 9780761963356. 
  3. hooks, bell (2000). Feminism Is for Everybody: Passionate politics (Англійська). Cambridge, Mass: South End Press. ISBN 0-89608-629-1. 
  4. Echols, Alice (1989). Daring to Be Bad: Radical Feminism in America, 1967–1975 (Англійська). Minneapolis: University of Minnesota Press. ISBN 0-8166-1787-2. 
  5. Gilligan, Carol (1977). In a Different Voice: Women's Conceptions of Self and Morality (Англійська). 47 (4). Harvard Educational Review. с. 481–517. 
  6. Chodorow, Nancy (1989). Feminism and Psychoanalytic Theory (Англійська). New Haven, Conn.: Yale University Press. ISBN 978-0-300-05116-2. 
  7. Goldstein 1982, p.92.Goldstein, L (1982). "Early Feminist Themes in French Utopian Socialism: The St.-Simonians and Fourier", Journal of the History of Ideas, vol.43, No. 1.
  8. Голландська феміністка Міна Круземан у листі до Александра Дюма — у: Maria Grever, Strijd tegen de stilte. Johanna Naber (1859—1941) en de vrouwenstem in geschiedenis (Hilversum 1994) ISBN 90-6550-395-1, ст. 31
  9. Cott, Nancy F. (1987). The Grounding of Modern Feminism. New Haven: Yale University Press. 13-5. 
  10. Offen, Karen. «Les origines des mots 'feminisme' et 'feministe'». ''Revue d'histoire moderne et contemporaine''. July–September 1987 34: 492—496
  11. Walters, Margaret (2005). Feminism: A very short introduction (Англійська). Oxford University. с. 1–176. ISBN 0-19-280510-X. 
  12. Spender, Dale (1983). There's Always Been a Women's Movement this Century (Англійська). London: Pandora Press. с. 1–200. 
  13. Lerner, Gerda (1993). The Creation of Feminist Consciousness From the Middle Ages to Eighteen-seventy (Англійська). Oxford University Press. с. 1–20. 
  14. Kinnaird, Joan; Astell, Mary (1983). Inspired by ideas (1668–1731). У Spender, Dale. There's always been a women's movement. London: Pandora Press. с. 29–. 
  15. Witt, Charlotte (2006). Feminist History of Philosophy [Феміністська історія філософії] (Англійська). Stanford Encyclopedia of Philosophy. Процитовано 23 Січня 2012. 
  16. Allen, Ann Taylor (1999). Feminism, Social Science, and the Meanings of Modernity: The Debate on the Origin of the Family in Europe and the United States, 1860–1914 104 (4):. The American Historical Review 104 (4). с. 1085–113. doi:10.1086/ahr/104.4.1085. JSTOR 2649562. PMID 19291893. 
  17. Botting, Eileen Hunt; Houser, Sarah L. (2006). 'Drawing the Line of Equality': Hannah Mather Crocker on Women's Rights. The American Political Science Review 100 (2). 265–78. doi:10.1017/S0003055406062150. JSTOR 27644349. 
  18. Humm, Maggie (1995). The Dictionary of Feminist Theory. Columbus: Ohio State University Press. с. 251. 
  19. Walker, Rebecca (January–February 1992). Becoming the Third Wave. Ms. с. 39–41. 
  20. Krolokke, Charlotte; Sorensen, Anne Scott (2005). Three Waves of Feminism: From Suffragettes to Grrls. Gender Communication Theories and Analyses: From Silence to Performance. Sage. с. 24. ISBN 0-7619-2918-5. 

Література[ред.ред. код]

  • Ч. Томас Филлипс, А. И. Антонов. Феминизм и семья: историко-социологический анализ. — Грааль, 2002 (рос.)
  • Діана Емдін. Французький фемінізм у XX столітті // Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 17 / 2000 «Ґендерні студії»
  • Оксана Кісь. Дефініції фемінізму // Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 17 / 2000 «Ґендерні студії»
  • Вадим Слюсар. Постмодерністський фемінізм про детермінацію самореалізації особистості // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна — № 598. — 2003. — С. 153—156.

Посилання[ред.ред. код]