Феній Руф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луцій Феній Руф
Lucius Faenius Rufus
префект преторія
62 — 65
Попередник: Секст Афраній Бурр
Спадкоємець: Гай Софоній Тигеллін (напарник на посаді)
 
Смерть: 65
Рим

Луцій Феній Руф (лат. Lucius Faenius Rufus; помер у 65 році) — римський сенатор, префект анони з 55 по 62 рік, префект преторія з 62 по 65 рік. Страчений через участь у змові проти імператора Нерона.

Біографія[ред.ред. код]

Рік народження, походження і рання кар'єра Руфа невідомі. Він належав до стану вершників. У 55 році за протекції Агріппіни Молодшої обійняв посаду префекта анони — особи, що контролювала поставку продуктів харчування до Рима. Як пише Тацит, на цій посаді він не отримував ніякої вигоди для себе, а чесно виконував обов'язки, тому завоював любов простого люду[1]. 62 року, після смерті префекта преторія Секста Афранія Бурра, Нерон призначив на його місце Руфа разом з Гаєм Софонієм Тигелліном. Другий не приваблював простий люд, бо був відомий своєю підлістю[1].

Популярністю в народі і війську Руф викликав невдоволення імператора[1], але Нерон призначив двох префектів преторія, щоби не допустити зосередження влади в одних руках. Напарник Руфа Тигеллін намагався дискредитувати його в очах принцепса, зводячи на префекта доноси, що Руф нібито був коханцем Агріппіни і, охоплений сумом за нею, бажає помститися Нерону за її вбивство[2].

Не маючи сил боротися проти Тигелліна, Руф приєднався до змови Пізона. Змовники хотіли позбавити влади і убити Нерона, і Руф був їхньою надійною підтримкою[2]. Вони обговорювали навіть, де і як найкраще позбавити імператора життя. Але змова була розкрита, і почалося розслідування. На перших порах принцепс не знав про причетність його префекта преторія до змови, і Руф намагався зробити все, щоб він про це не дізнався. Префект особливо ретельно допитував змовників, чим викликав їх ненависть. Утім, участь Руфа розкрилася, а сам префект був страчений. Тацит пише, що в останні хвилини життя той «…не проявив сили духу, внісши слізливі скарги навіть у свій заповіт»[3].

Примітки[ред.ред. код]