Феодорит Кирський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

(англ.)

Феодорит Кирський
дав.-гр. Θεοδώρητος ο Κύρου
Феодорит Кирський.jpg
Народився бл. 393[1]
Антіохія-на-Оронті, Diocese of the East[d], Praetorian prefecture of the East[d], Римська імперія
Помер бл. 458[2][3]
Cyrrhus[d], Халеб, Сирія
Діяльність священик, історик церкви, історик, клерик, письменник
Володіє мовами давньогрецька
Посада Єпископ
Конфесія християнство

Феодорит Кирський (дав.-гр. Θεοδώρητος ο Κύρου; 386 (393?) — 457) — єпископ Кирський, богослов, один з найвизначніших апологетів діофізитської христології. Представник Антіохійської школи богослов'я. Найбільший з ідеологічних супротивників святого Кирила Олександрійського і захисник несторіанства[4]. За криптонесторіанство був засуджений і відлучений Другим Ефеським собором, виправданий і відновлений на Халкидонському соборі. Його криптонесторіанскі твори були засуджені П'ятим Вселенським собором як єретичні.

Життєпис[ред. | ред. код]

Невеликі відомості з біографії Феодорита є у книзі «Історія боголюбців». Його батьки були досить заможними людьми, мали рабів. Вони, як і сам Феодорит, вільно говорили сирійською і по всій видимості були сирійцями, хоча всі свої твори Феодорит писав згодом на грецькій. Батько і мати Феодорита прожили в шлюбі 13 років і не мали дітей. Як пише сам Феодорит, мати його позбулася безпліддя завдяки молитвам Македонія Критофага. Вагітність протікала важко, викидня не було тільки завдяки молитвам Македонія Критофага. Пологи були важкими, Феодорит вижив, як він пише, завдяки молитвам Петра Галатийского. Він був єдиною дитиною в сім'ї. Виховала Феодорита його бабуся, мати його матері[5][6].

Феодорит народився в Антіохії, де отримав чудову освіту; хто були його вчителі — невідомо, але безсумнівно, що мати мала на нього великий вплив. Він рано вступив у монастир св. Евпрепія і був там читцем. Життя Феодорита до єпископства мало відоме.

В 423 р. Феодорит став наступником Ісидора в єпископії Кирській. На цій посаді Феодорит придбав голосну славу громадського діяча, пастиря і письменника. Феодорит був, безсумнівно, самим освіченим богословом V століття. Вихований у повазі до подвижництва, Феодорит являв в грубому і розбещеному столітті блискучий приклад християнського аскетизму і глибини християнського умогляду. Замолоду Феодорит мав дві схильності до самотності й бідності; другу він міг здійснити цілком, але умови церковного життя вивели його на арену гучної діяльності.

Ще в Антіохії Феодорит роздав частину свого майна; іншу частину він використав на прикрасу міста Кіра — побудував міст, врегулював русло річки, створив форум, оточений портиками, збудував собор. «У мене нічого немає,— пише Феодорит другу,— ні дому, ні могили; одяг на мені складає все моє майно». Головною турботою єпископа кирського, крім побудови міста, було навернення єретиків, яких в Сирії було безліч. Крім справ благодійності, до Феодорита приваблювало і його ораторське мистецтво.

Мирне життя в єпископії була порушене суперечками, викликаними вченням Несторія Константинопольського і Кирила Олександрійського, у протистоянні між якими він виступив як захисник першого і противник другого. У цій боротьбі багато перипетій і захоплюючих драматичних моментів. Головним питанням, які турбували церкву в V ст., було питання про спосіб Боговтілення: чи народила діва Марія людину або Бога, і в якому відношенні знаходяться божественна і людська природи в Христа.

Несторій доручив своєму секретарю вчити, що Діву Марію треба називати «христотокос» (Христородиця), а не «теотокос» (Богородиця). Це вчення і викликало до полеміки св. Кирила, який захищав вчення про те, що Спаситель — це воплотившийся сам Бог Слово, а не два Сина, тому необхідно використовувати термін «Богородиця». Проти несторіанської двоїстості у Христі Кирило використовував формулу Олександрійської богословської школи: «Єдина природа Бога Слова втілена». У свою чергу, проти міафизитського вчення св. Кирила виступив Феодорит, який захищав вчення Несторія. На Ефеському соборі 431 р., скликаному для суду над Несторієм, відбулося розділення єпископів: більшість противників Несторія об'єдналися навколо св. Кирила, а противники св. Кирила скликали свій собор, на чолі з Антіохійським єпископом Іоанном і Феодоритом, на якому був присутній і Несторій. Конфлікт між двома христологічними партіями викликав невдоволення імператора Феодосія, який погрожуючи арештами та репресіями зажадав пошуку компромісів у вірі і миру між кафедрами Олександрії та Антіохії. Виконуючи вимогу імператора, між Кирилом Олександрійським і Іоанном Антіохійським було підписано Погоджувальне сповідання 433 р., відоме в історії як «Антіохійська унія». Вважається, що автором тексту «Антіохійської унії» був Феодорит Кирський.

Однак, Феодориту не судилося насолоджуватися довгий час мирним життям у своїй єпархії. Зі смертю Кирила Олександрійського і Іоана Антіохійського підписана ними «Антіохійська унія» фактично перестала діяти. На провідні кафедри Сходу сіли радикальні прихильники двох богословських партій і почався новий виток протистояння між міафизитами і діофізитами. В 448 році в Константинополі було розпочата соборна справа проти архімандрита одного зі столичних монастирів Євтихія. Будучи послідовним прихильником олександрійської христології він відмовлявся говорити, що Христос єдиний «у двох природах», кажучи згідно з Кирилом Олександрійським, що Христос «з двох природ» — до втілення, а після втілення в ньому одна природа. Своїми суддями Євтихій був звинувачений в докетизмі і аполлінаризмі, чого він за собою не визнав і апелював до папи Римського і патріарху Олександрійського.

Диоскор Олександрійський угледів в засудженні Євтихія інтриги криптонесториан, найвизначнішим ідеологом яких був Феодорит Кирський. Суперечка з-за Євтихія призвели до того, що Феодориту було наказано імператором Феодосієм безвиїзно перебувати в Кірі. На очолюваному Диоскором антидіофизитському соборі в Ефесі у 449 р. Феодорит був засуджений і позбавлений влади. Він пішов у Апамейський монастир і звернувся до римського папи Лева I з апеляцією. Після смерті Феодосія, в 450 р., імператор Маркіян відновив Феодорита в його правах, а Халкідонський собор 451 р. прийняв Феодорита після того, як він формально, з явним небажанням був змушений вимовити «анафему» на Несторія (9-я сесія собору 26-го жовтня 451 р.).

Феодорит був досить різнобічним письменником V ст.; його твори стосуються екзегетики, догматики, апологетики та історії церкви; крім того чудові його проповіді й листи.

Твори Феодорита[ред. | ред. код]

Твори Феодорита по-латині видані в Кельні, в 1567 р., 2 томи in fol.; у 1643 р. Яків Сирмонд видав їх на грецькій мові (4 томи). Краще видання знаходиться в колекції Міня, серії грецької Патрології, тома 80-84. Критика тексту Феодорита залишає бажати вельми багато; російською мовою є переклад деяких творів Феодорита в московському виданні творів св. отців. Екзегетичні твори Феодорита, при наукової глибині, є зразком художньої обробки. Догматичні праці Феодорита стосуються, як зрозуміло з попереднього, головним чином єресей Несторія та Євтихія; позитивний результат, одержаний з аналізу єресей, представляє вчення про природу Спасителя. Головний твір Феодорита носить назву «Ераніст» і являє собою діалог Ераніста з православним, який розкриває таємницю боговтілення і викуплення. До апологетичних трактатів відносяться твори Феодорита: «Проти перських магів», «Проти жидів» і «Зцілення еллінських недуг». Два перших твори втрачені; при складанні «Лікування» Феодорит користувався творами Плутарха, Порфирія і Аеція, а також Климента і Євсевія.

Феодорит вчить, що християнство містить в собі абсолютну досконалість, а язичництво є морок, що мусить зникнути з появою істини. У філософських побудовах Феодорит бачить лише тінь істини. Найважливіша праця Феодорита, без сумніву — його «Історія церкви», написана в 449 р. яка складається з 5 книг. Історія церкви охоплює період від 324 до 429 р. Джерелами для Феодорита служили твори Євсевія, Руфіна Аквилейского, Філосторгія, Євстафія, твори св. Афанасія і деякі інші. Друга за значенням праця Феодорита, що служить доповненням до історії церкви — «Єретичні байки»; справжність цієї праці оскаржувалася, але без достатньої підстави. Джерелами Феодорита служили твори Іустина Філософа, Іринея Ліонського, Климента, Орігена, Євсевія та ін. Твір Феодорита написано спокійним тоном, без полемічного запалу; він не має нетерпимості.

Література[ред. | ред. код]

  1. А.В. Карташев Вселенские Соборы III Вселенский собор 431 г.
  2. Андре Де Аллё Несторий. История и учение ч.1
  3. Андре Де Аллё Несторий. История и учение ч.2
  4. История Церкви Николай Дмитриевич Тальберг [1]
  5. Михаил Эммануилович Поснов История христианской Церкви (до разделения Церквей в 1054 г.)[2]

Переклади[ред. | ред. код]

Російські переклади:

  • Поучительные слова о промысле… / Пер. Н. Малинина. М., 1784. 271 стр.
  • Толкование на послание к евреям. СПб., 1843. 136 стр.
  • Краткое изложение божественных догматов. СПб., 1844. 137 стр.
  • Феодорит. Церковная история. СПб., 1852. 380 стр.
    • переизд. с примеч. М. А. Тимофеева: М.: Росспэн, 1993. 240 стр.
  • История боголюбцев, или Повествование о святых подвижниках. СПб., 1853. 236 стр.
    • переизд.: М., 1996. 233 стр.
  • Памятники византийской литературы IV—IX веков. / Отв. ред. Л. А. Фрейберг. М.: Наука. 1968. С. 127—131.
  • История боголюбцев с прибавлением «О божественной любви». / Вступ. ст. и новый пер. А. И. Сидорова. (Серия «Библиотека отцов и учителей церкви»). М.: Паломник, 1996. 447 стр.

Дослідження[ред. | ред. код]

див. Н. Глубоковский, «Блаженный Ф., епископ кирский, его жизнь и литературная деятельность» (М., 1890, Том 1, Том 2). Тут приведена і література предмета. Про екзегетичних творчості блаж. Ф. см. J.-N. Guinot, «L’exégèse de Théodoret de Cyr» (Paris, 1995) (Théologie historique, 100). Для характеристики епохи, в якій діяв Феодорит, див. Am édée Thierry, «Récits de l’histoire romaine au V siècle. Nestorius et Eutychès. Les grandes hérésies du V siècle» (Пар:, 1878).

Примітки[ред. | ред. код]