Феодор (Рафальський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Архієпископ Феодор (Рафальський)
Архієпископ Сіднейський і Австралійський
Церква: Російська православна церква закордоном
Попередник: новостворена кафедра
 
Альма-матер: Волинська духовна семінарія
Свято-Володимирський Київський університет
Варшавський університет
Ім'я при народженні: Рафальський Олександр Порфирович
Народження: 21 жовтня 1895(1895-10-21)
Луцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Смерть: 5 травня 1955(1955-05-05) (59 років)
Сідней, Австралія
Священство: 12 травня 1920
Єп. хіротонія: 25 липня 1942

Архієпископ Феодор (Олександр Порфирович Рафальський, 21 жовтня 1895 року, Луцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія — 5 травня 1955 року, Сідней, Австралія) — архієрей Української автономної церкви та Російської православної церкви закордоном, архієпископ Сіднейський і Австралійський.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 жовтня 1895 року. При хрещенні одержав ім'я Олександр, на честь св. великого князя Олександра Невського. Походив із старовинного священницького роду. Батько — луцький протоієрей о. Порфірій, а матір — Євдокія — дочка священика. Прадід Антоній (Рафальський) був митрополитом Петербурзьким і Ладозьким[1]

У дитинстві жив і навчався на Волині, там закінчив Духовне училище, а в 1914 році повний курс Волинської духовної семінарії. В 1918 році закінчив фізико-математичний факультет Свято-Володимирського Київського університету.

Священство[ред. | ред. код]

12 травня 1920 року він приймає дияконський сан від Діонісія (Валединського), єпископа Кременецького, пізніше — митрополита Варшавського і всієї Польщі, а 20 травня цей же єпископ рукоположив його в сан священика.

З 1922 по 1939 рік перебував у клірі Польської Православної Церкви.

В 1923 році одружився.

З 1924 року по 1928 рік навчався на Богословському факультеті Варшавського університету, закінчивши його із званням магістра богословських наук.

В 1930-х роках був настоятелем Богоявленського кафедрального собору в м. Острозі. Одночасно займався педагогічною діяльністю, викладаючи в міській гімназії та педагогічному інституті. Активно співпрацював в Російському благодійному товаристві, яке очолював доктор С. К. Храневич. Був нагороджений багатьма церковними нагородами, в тому числі отримав звання митрофорного протоієрея.

У складі Української автономної православної церкви[ред. | ред. код]

З початку німецької окупації України під час Другої світової війни перебував у клірі Української автономної церкви (УАЦ). Не пізніше 1942 року — овдовів[2]. Навесні 1942 року був обраний кандидатом на заміщення єпикопської кафедри[3]

12 червня 1942 року визначенням Собору єпископів Автономної православної церкви України був обраний на кафедру єпископа Таганрозького, вікарія Катеринославської єпархії. Після прийняття чернецтва був зведений в сан архімандрита з ім'ям Феодора (на честь преподобного Феодора, князя Острозького). 25 липня 1942 року в Свято-Успенській Почаївській лаврі був хіротонізований на єпископа Таганрозького з правом керування парафіями Ростовської єпархії.[4]) митрополитом Волинським і Житомирським Олексієм (Громадським) за участю єпископів: Веніаміна (Новицький), Димитрія (Магана), Серафима (Кушнірука) та Іова (Кресовича). Йому тимчасово б== ==уло доручено залишатися у Почаївській Лаврі у якості помічника предстоятеля УАЦ[5]

Воєнні дії не дали можливості новопоставленному єпископу прибути до місця призначення, тому 25 серпня 1942 року він був призначений єпископом Рівненським, вікарієм Волинської єпархії.

За деякими даними приймав участь у архієрейському Соборі 6 червня 1943 року в Ковелі, який був скликаний для виборів першоієрарха Автономної Церкви після загибелі Олексія (Громадького). Крім обрання нового Першоієрарха Ковельський собор єпископів УАЦ 7 червня 1943 року постановив, що Волинсько-Житомирською єпархією керують 3 вікарних єпископи з правами правлячих на території своїх областей: колишній Луцько-Ковельський єпископ Іов (Кресович) був переведений на Кременецьку і Дубенську кафедру «з правами самостійного у своїй області» і став 1-м вікарієм, Мануїл (Тарнавський) був призначений 2-м вікарієм — єпископом Володимиро- Волинським і Ковельським (також з правами самостійного архієрея), 3-м волинським вікарієм з правом керування своєю областю був Рівненський єпископ Феодор (Рафальський)[6]

У складі Російської православної церкви закордоном[ред. | ред. код]

У січні 1944 року був евакуйований до Німеччини. Там православне духовенство зосередилось в м. Мюнхені, де, в серпні 1945 року, єпископат УАЦ на своєму Соборі вирішив увійти до складу Російської Православної Церкви за кордоном (РПЦЗ)[7].

12 грудня 1946 року Архієрейський Синод РПЦЗ прийняв рішення заснувати в Австралії єпархію і призначив на неї Феодора (Рафальського) з титулом єпископа Сіднейського і Австралійського. Через труднощі з оформленням необхідних для в'їзду документів єпископ прибув до Австралії тільки 5 листопада[8] 1948 року на пароплаві «Дерна» разом з протодияконом Петром Грицаєвим. Єпископ Федор став першим православним архієреєм в Австралії.

Собор РПЦЗ вирішив призначити в Австралію єпископа тому що кількість православних там постійно збільшувалась. Не дивлячись на те, що на той час в Австралії вже були православні священики, але духовного життя як такого не було. Богослужіння відправлялись в грецьких і сирійських храмах. Люди не цікавилися богослов'ям і були не воцерковлені. У той час в Австралії існувало тільки 2 приходи — в містах Брісбен і Сідней. Брісбенска парафія була заснована в 1925 році, а Сіднейська — в 1938 році. На час приїзду до Австралії єпископа Феодора, в Брісбені існував єдиний в країні храм, збудований в російській православному стилі в 1933 році. У Сіднеї в той час існувала лише Свято-Володимирська домова церква. У цих умовах Брісбен був обраний для заснування там apxіeрейской кафедри. Трохи пізніше ця кафедра була переміщена в Сідней, в якому жила велика російська колонія. Російська православна паства в Австралії до 1948 року складалася майже виключно з емігрантів, які прибули в цю країну після жовтневого (1917 року) перевороту в Pocії і поразки антибільшовицьких рухів у громадянській війні. Паства ця була дуже нечисленна. Але це положення стало змінюватися, починаючи з другої половини 1948 року, коли в Австралію стали прибувати так звані «переміщені особи» — DP (displaced persons) — з Європи та Азії. Після Другої світової війни кількість православних в Австралії зросла в багато разів, а отже і зросла кількість російських церков і приходів.[9]

В кінці 1949 року єпископ Феодор був зведений в сан архієпископа, а 16 лютого 1950 року йому було присвоєно титул архієпископа Сіднейського і Австралійсько-Новозеландського.

Владика Федор віддавав всі свої сили на створення єпархії, систематично відвідував далекі і близькі парафії, знайомився з життям і пастирським служінням. В 1951 році він тричі відвідав Брісбен, тричі Мельбурн, Аделаїду, табори Скайвілл, Грега, Батхерет, Вайкол і Бонегілле. В 1951 році був проведений Перший єпархіальний з'їзд Австралійсько-Новозеландської єпархії. 27 грудня 1953 року в Сіднеї відбулось освячення Свято-Петропавлівського кафедрального собору. Зросла кількість парафій.

В ніч на 8 квітня 1955 року у вледики Феодора сталася шлункова кровотеча. Лікарі ствердили, що до цього спричинила виразка дванадцятиперстної кишки. Ще перебуваючи в Острозі, він часто мав проблеми зі шлунком. 23 квітня стався інсульт. 5 травня 1955 року архієпископ Феодор (Рафальський) помер. Похорон новопредставленого архієрея відбувся 7 травня в Свято-Петропавловському кафедральному соборі. Похований недалеко від вівтаря Свято-Петропавлівського кафедрального собору у Сіднеї.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Архиепископ Феодор (Рафальский). Первый архиепископ Сиднейский и Австралийско-Новозеландский РПЦЗ» в книзі А.Кравцов «Русская Австралия» також: https://culture.wikireading.ru/61896(рос.)
  2. За іншими данними дружина втекла в Західну Європу з білим офіцером ще під час громадянської війни. Див.: О.Руй «Життя та діяльність Преосвященного Федора (Олександра Рафальського). 1895—1955» (Острозький краєзнавчий збірник. (Вип. 4). с. 144—149)
  3. «Листи громадських діячів, представників української науки, культури і церкви до Івана Огієнка (митрополита Іларіона) 1910—1969» Лист митр. Олексія (Громадського) від 27.05.1942 — процитовано 7.11.2019
  4. В. Г. Пидгайко «Епископ Владимиро-Волынский и Ковельский Мануил (Тарнавский) в истории украинских церковных разделений 1941—1943 годов» — щодо права керування Ростовською єпархією: с.321
  5. «Листи громадських діячів, представників української науки, культури і церкви до Івана Огієнка (митрополита Іларіона) 1910—1969» Лист митр. Олексія (Громадського) від 12.08.1942
  6. В. Г. Пидгайко «Епископ Владимиро-Волынский и Ковельский Мануил (Тарнавский) в истории украинских церковных разделений 1941—1943 годов» — с.311
  7. Під час цих подій згадується і як єпископ Брестський — архієрей Білоруської автономної церкви, що також увійшла до РПЦЗ (див.: Веніамін (Гомартелі) «Летопись церковных событий 1946 год» або «Безобразники. К событиям в РПЦЗ 1945—1955 гг.»)
  8. за іншими данними: 8 листопада
  9. Гавриїл (Чемодаков) «Соборы под южным крестом»

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Нівьер Антуан. «Православные священнослужители, богословы и церковные деятели русской эмиграции в Западной и Центральной Европе» 1920—1995: Биографический справочник./ Москва: Русский путь; Париж: YMCA-Press, 2007 — с. 508—509. ISBN 978-2-85065-272-1 (YMCA-Press) ISBN 978-5-85887-206-1 (Русский путь)

 Працюю