Ферганський хребет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Ферганський хребет кирг. Фергана тоо кыркасы
Fergana Range 1.jpg
Країна Киргизстан Киргизстан
Є частиною Тянь-Шаню
Довжина 225 км
Ширина 60 км
Найвища точка Уч-Сеїт
 - висота 4893 м
Ферганський хребет (Киргизстан)
Ферганський хребет
Ферганський хребет

100000

Ферганський хребет (кирг. Фергана тоо кыркасы) — гірський хребет в Центральному Тянь-Шані, Киргизстан. Адміністративно розташований на території Ошської, Наринської (слугує кордоном) та Джалал-Абадської областей. Відокремлює Ферганську долину від внутрішнього Тянь-Шаню, слугує його південно-західним облямуванням[1][2]. Переходить через перевал Суйок в гори Кокшал-Тау (хребти Торугартський і Алайкууський)[3].

Геологія[ред.ред. код]

Гірський хребет складений сланцями, пісковиками, вапняками, конгломератами, прорваними штоками габро і міжпластовими інтрузіями діабазів[4]. На схилах хребта розвідані поклади вугілля (Кок-Янгак), у передгірському прогині — нафти й природного газу[1][2]. Гори постійно ростуть через тектонічні рухи[2].

Орографія[ред.ред. код]

Довжина приблизно 225 км, завширшки 60 км. Простягається з південного-сходу на північний захід, від Токтогульського водосховища до кордону з Китаєм. Середні висоти на заході 3300-3500 м, на сході — 4500-4600 м[5]. Найбільша висота гора Уч-Сеїт (4893 м)[6], за іншими даними (4692 м)[1]. Поперечний профіль гірського хребта різко асиметричний: південно-західний схил довгий і пологий, знижується у Ферганську долину; північно-східний — крутий і короткий[4]. Відрогами хребта слугують хребти Бабаш-Ата, Сууган-Таш, Сьорюн-Дьобьо.

Клімат[ред.ред. код]

Гірський хребет лежить в континентальній області помірного кліматичного поясу, на клімат передгір'їв значний вплив мають прилеглі пустелі. Вологі повітряні маси з Атлантики, що їх несуть західні вітри, залишають значні опади (більше 1000 мм) на західних схилах із літнім максимумом, залишаючи східним не більше 300 мм[2]. Середня температура липня в долинах вище за 20 °C, широко поширені температурні інверсії, взимку можливі відлиги.

Гідрографія[ред.ред. код]

Схили хребта розчленовані ущелинами рік Кара-Кульджа, Кара-Ункюр, Кулун, Джази, Ала-Бука, що течуть до Нарину, або до Карадар'ї. Великі озера Кулун, Кара-Суу.

Сучасне заледеніння[ред.ред. код]

На схилах Ферганського хребта нараховується 383 льодовика площею 195,8 км², льодовики невеликі, 83% дрібніше 0,5 км², лише 3 льодовика більше 2 км²[7]. У південно-східній частині хребта знаходитсья 156 льодовиків, загальною площею 111 км² (площа заледеніння решти частини хребта приблизно 15 км²)[4]. Найбільший льодовик — долинний льодовик Пальгова, завдовжки 5,4 км, площа 7,4 км²[7]. Більшість великих льодовиків має експозицію на північний схід, так як в їх живленні значну роль відіграє перенос снігу завірюхами на підвітряні північно-східні схили, що їх спричинюють сильні західні й південно-західні вітри. Висота льодовиків збільшується з північного-заходу на південний схід від 3150 до 4800 м. Поверхні їх порівняно чисті, мореною вкрито менше 3% площі. На долинних льодовиках багато тріщин, є льодопади. Ухил поверхні в фірнових областях 7-8°, на язиках — 10-15°[7].

Рослинність та ґрунти[ред.ред. код]

У передгір'ях напівпустелі субтропічного типу з ефемерами (осоки, тонконіг) і полиново-ефемерові угруповання на звичайних сіроземах, з висотою переходять у ефемероїдні пирійно-мятликові угруповання на темних сіроземах. У степовий висотній ландшафтній зоні поширені злаково-ефемероїдні субтропічні степи з пануванням пирію, ячменю, крупного різнотрав'я (оман (Inula helenium)) на вилужених сіроземах[2].

На середніх висотах листяні ліси не утворюють суцільного пояса, а розташовуються окремими масивами серед степів, чагарників і скель. Середньовисотна лісолучна-степова зона степів і чагарників (шипшина (Rosa), барбарис (Berberis vulgaris), фісташка (Pistacia)) на гірських коричневих ґрунтах[2]. На південно-західних схилах середньої висоти і по долинах річок — ліси з волоського горіха (Juglans regia), іноді з домішкою клена (Acer), з підліском із аличі (Prunus cerasifera), жимолості (Lonicera), жостеру (Rhamnus) й яблуні (Malus) й груш (Pyrus) на гірських буроземах; вище — темнохвойні смерекові ліси й ліси з арчі, субальпійські та альпійські луки.[4][1][2].

Тваринний світ[ред.ред. код]

Серед характерних тварин Ферганського хребта слід зазначити: шакала (Canis aureus), лисицю (Vulpes), снігового барса (Uncia uncia), гірських козлів (Capra) і баранів (Ovis), різноманітних птахів і рептилій.

Охорона природи[ред.ред. код]

На схилах хребта створено природоохоронні території: Кулунатинський заповідник, національні парки Саймалуу-Таш і Кара-Шоро.

Велике значення має збереження та відновлення горіхово-арчевих лісів, що мають важливу ґрунтозахисну роль.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Ферганский хребет // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  2. а б в г д е ж (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М.: Мысль, 1987. — 447 с.
  3. (рос.) Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1890–1907.
  4. а б в г (рос.) Ферганский хребет // Краткая географическая энциклопедия. Том 4: Союзная советская республика — Югославия / Главный редактор Григорьев А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1964. — 448 с.
  5. (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией академика В. М. Котлякова. — Екатеринбург: У-Фактория, 2006.
  6. (рос.) Атлас Кыргызской Республики. — Бишкек: Издательство Академии наук Кыргызской ССР, 1987. — с. 156.
  7. а б в (рос.) Долгушин Л. Д., Осипова Г. Б. Ледники. — М.: Мысль, 1989. — 447 с.

Посилання[ред.ред. код]


Киргизстан Це незавершена стаття з географії Киргизстану.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.