Феєрверк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Феєрверк у Токіо, Японія

Феєрве́рк або вогнегра́й[джерело?] (від нім. Feuer та нім. Werk — вогонь та робота) — публічне видовище, яке створюється засобами піротехніки (феєрверковими виробами), що супроводжується різноманітними світловими (декоративне полум'я, паперов стрічки) та звуковими (постріли, свист) ефектами. Вогнеграй використовується в основному для розважальних цілей і є атрибутом урочистості багатьох державних свят, наприклад, Дня Незалежності, Дня Перемоги, культурних як Новий Рік та релігійних — Різдва.

Історія[ред.ред. код]

Феєрверки було винайдено у Стародавньому Китаї. Перші згадки датуються 7 століттям. Феєрверк супроводжує багато свят, зокрема, Свято Весни (або Китайський Новий Рік) та Свято середини осені і стає невід'єною частиною китайської культури і до нині є обов'язковим явищем при будь-яких урочистостях. Врешті-решт, звичай став поширюватися й на інші культури.

Мистецтво та наука вогнеграйства відокремлювались в окремий самостійний фах. У Китаї піротехніків поважали за їх знання складних методів створення вогнеграїв.

За династії Сун (960—1279), багато пересічних людей могли придбати різні види вогнеграїв на продовольчому ринку.

Ритина «Королівський вогнеграй». Зображає спалахи вогнеграїв у Вайтхоллі на річці Темзі у Лондон, Англія. 15 березня 1749

Сирієць Гасан аль-Рама описав ракети та інше піротехнічне устаткування, використовуючи терміни з китайських джерел, наприклад, він переклав «вогнеграй» як «китайські квіти».

У Європі він вперше з'являється в Італії. З розвитком шинуазрі в Європі, китайські феєрверки стали набирати популярність. Лев Ізмайлов, посол Петра Великого, повідомляв з Китаю: «Вони роблять такі вогнеграї, що ніхто в Європі ніколи бачив».

В Україні вогнеграї з'являються у 18 столітті.

У 1758 році місіонер-єзуїт П'єр Ніколя Ле Шерон д'Інкравій, проживаючи у Бейдзині, писав про способи виготовлення, різноманітні поєднання та композиції у численних типах китайських вогнеграїв до Паризької академії наук, де його працю видали через п'ять років. Його твори були перекладені у 1765 році, внаслідок чого відбулася популяризація вогнеграїв та пошук можливості розкриття таємниць китайського феєрверку.

Зараз саме Китай є найбільшим виробником і постачальником феєрверків у світі[1].

Різновиди феєрверків[ред.ред. код]

Вигляд зблизька

Вид вогнеграю, зазвичай визначають за місцем його запуску. Залежно від поверхні мовно їх поділяють на вироби наземної, перехідної та висотної дії. Вони як правило складаються із корпусу (картон, папір, пластик, алюміній, дерево), зарядів (виштовхувальних, розривних, запалювальних), займистих складових у вигляді зірочок, таблеток, смолоскипів тощо, та вогнепровідного ґнота.

Зокрема виділяють:

  • Кольорові свічі та піротехнічні факели;
  • Хлопавки, піротехнічні свистки, петарди;
  • Вогняні піруети та китайські колеса;
  • Фонтани, вогнепади;
  • Вогняні бджоли, птахи, сателіти;
  • Піротехнічні бураки;
  • Римські свічі;
  • Малі салюнті установки «тортики»;
  • Ракети;
  • Висотні салют-снаряди.

При виготовлені феєрверків використовуються:

Безпека[ред.ред. код]

Неправильне використання піротехнічних засобів може призвести до небезпечних наслідків, як для особи, що їх підпалює — ризик опіків та ран, так і для випадкових перехожих. Крім того, вони можуть спричинити пожежу лісопосадок, будівель, складів із легкозаймистими матеріалами. З цієї причини використання піротехнічних засобів є обмеженим. Показ феєрверків здійснюється професіоналами. Споживчі товари, які є в розпорядженні громадськості, містить обмежену кількість вибухового матеріалу для зниження потенційної небезпеки.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Shining through. China Daily. Процитовано October 2, 2011. 

Література[ред.ред. код]

  1. Солодовников В. М. Пиротехника. Производство и сжигание фейерверков. Оборонгиз, М., 1938.
  2. Izzo A. Pirotechnia e fuochi artificiali. Milano, 1950.
  3. Шидловский А. А., Сидоров А. И., Антонов В. И. Искусство управлять огнём // Наука и жизнь. 1971. № 6. с.82-86.
  4. Shimizu T. Fireworks: The Art, Science and Technique. Pyrotechnica Publications, Austin, Texas, 1981.
  5. Lancaster R.R. Fireworks: Principles and Practice. Chemical Publishing, New York, 1998
  6. Мадякин Ф. П., Тихонова Н. А. и др. Сигнальные и фейерверочные составы и изделия. КГТУ, Казань, 2001.
  7. Russell M.S. The Chemistry of Fireworks. Royal Society of Chemistry Paperbacks, 2003.

Посилання[ред.ред. код]