Флавій Вегецій Ренат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Флавій Вегецій Ренат
Flavius vegetius renatus, de rei militari libri IV, parigi 1535.jpg
Народився 4 століття
Помер бл. 450[1]
Громадянство
(підданство)
Стародавній Рим
Діяльність письменник
Мова творів латина
Magnum opus De re militari[d]

Флавій Вегецій Ренат у Вікісховищі?

Пу́блій Фла́вій Веге́цій Рена́т, більш відомий як просто Веге́цій (лат. Publius Flavius Vegetius Renatus; кінець IV — початок V ст. н. е.) — давньоримський військовий теоретик, письменник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Про життя його є мало відомостей. Немає даних де й коли Вегецій народився, де працював. Ймовірно, він добре був знайомий з військовою справою. Можливо, був кіннотником. Скоріш за все, жив у Римі або у Равенні, на той час головному місті імператорів Західної Римської імперії — Гонорія, Валентініана III. Проте службу свою розпочав ще за імператора Граціана.

Остання подія, що згадується в його  Epitoma REI Militaris є смерть імператора Граціана (383); найраніше свідчення цієї роботи є subscriptio, написане деяким Флавієм Євтропієм, що було створене в Константинополі у 450 році, який з'являється в одному з двох об'єднаних рукописів, припускають, що роздвоєння рукописної традиції вже відбулося. Незважаючи на розташування Євтропія в Константинополі, науковий консенсус полягає в тому, що Вегецій писав у Західній імперії. Вегецій присвятив свою роботу імператору, який ідентифікується як Феодосій у рукописній сім'ї, яка не редагувалася в 450 р. Ідентичність заперечується: деякі дослідники ототожнюють його з Феодосієм Великим [2], в той час як інші віддають перевагу  Отто Зекке[3] та ідентифікують його з більш пізнім Валентиніаном III, датуючи працю 430-35 рр.[4] На початку Epitoma REI Militaris Вегецій ідентифікує себе, як християнин.[5]. Вегецієва робота в основному зосереджена на військовій організації, та як реагувати на певні випадки у війні. Вегецій пояснює, як слід зміцнити і організувати табір, як навчати війська, як поводитися з недисциплінованими військами, як діяти у поході, формувати легіони, дає багато інших корисних порад з розвитку організації та доблесті воїнів у легіоні.

Р. Уотсон щодо рукопису.[ред. | ред. код]

Як зазначає Р. Уотсон, Вегецієва Epitoma «є єдиною стародавньою працею про військову справу Риму, що збереглася». Незважаючи на це, Уотсон сумнівається у значенні цієї роботи, тому що за його слова Вегецій не був ні істориком, ні солдатом: його робота являє собою збірник, недбало побудований з матеріалу різного віку, з нагромадження протиріч".[6] Ці антикварні джерела, за його власним твердженням, були Катон СтаршийКорнелій ЦельсФронтин, Падарн й імператорські конституції АвгустаТраяна і Адріана.

Творчість[ред. | ред. код]

Основна його робота — «Про військову справу» (написана у 386—400 роках), де надається аналіз війську Риму його часів, а також систематизація всього військового мистецтва римської армії з часів перших імператорів (відштовхувався від праць Таррунтенія Патерна). При цьому порівнюються методи та заходи його підготовки, тактичні прийоми протидії суперникові, надається перелік військових порядків. Водночас аналізує та систематизує бойові прийоми, які існують у сучасній йому армії — оборони, облоги, морського бою (представлено опис та види галер імперського флоту, їхня діяльність) тощо. Його робота фактично стала Статутом римської армії, першим такого штибу у світі. Він один з перших, хто пише про використання резервів задля запобігання краху економічної системи Риму і запобігання втрат чисельності армії.

«Той факт, що римляни змогли завоювати цілий світ, пояснюється їх військовою підготовкою, табірною дисципліною і військовою практикою».

Його книга про облоги містить найкращий опис пізньої імперії і Середньовічих облогових машин. Крім усього іншого, він показує деталі облогового двигуна, який називається Онагр, що згодом грав велику роль під час облог, аж до розвитку сучасної артилерії. У першій книзі він розповідає про класифікацію загонів, та їхнє спорядження. Третя книга має свідчення для полководців, тому що її зміст складається з правил, щодо санітарних та мікрокліматичних умов, щоб запобігати втратам та міжусобицям у війську. П'ята книга, яку виділили як окрему частину набагато пізніше, дає звіт щодо матеріалу і особового складу римського флоту.

Вегецій порівнює армії принципата та доміната й не на користь останнього. Він вказує на занепад військової справи за його часів. Водночас він вихваляє армію ранньої імперії. Зокрема, він підкреслює високий рівень легіонерів і переваги підготовки офіцерського корпусу. Насправді, ймовірно, Вегецій описує ідеал, а не реальність. Армія ранньої імперії була грізною бойовою силою, але це, ймовірно, не було в усій своїй повноті настільки ж добре, як описує Вегецій. Зокрема, п'ять футів десять дюймів мінімальний ріст визначений Вегецієм, у який він би включив більшість чоловіків у римські часи. Римська нога була менше англійської ноги, на 11,65 дюймів, отже, 5'10 , що у Римі було рівноцінно 5 '7.5 «в сучасних умовах, що трохи вище середньої висоти римських (італійських) чоловіків. Як доказ — скелет з Геркуланума в 79 р н. е.. Імператор Валентиніан (364—375) знизив межі висоти до 5'7,  що у Римі було рівноцінно 5'5». Незважаючи на романтизм, звеличуючи ідеалізовані гідності римського легіону більш раннього часу, Вегеціїв De Re Militari залишається надійним і корисним розумінням успіху ранньої Римської імперії

Праця «Про військові справи» складається з 4 книг та 118 глав.

Крім військової справи Флавій Вегецій цікавився ветеринарією. З цієї теми він написав окрему книгу — «Збірка з мистецтва ветеринарної медицини».

Праця Вегеція «Про військову справу» була популярна, ще за життя користувалася великим авторитетом. Вже у 350 році вона була перевидана у Константинополі при підтримці євнуха Євтропія, впливового чиновника Східної Римської імперії. Надалі наукова праця Вегеція була добре відома та популярна у Середні віки.

Праця Флавія Вегеція Рената. Лондон. 1190—1200 рік

Вплив[ред. | ред. код]

Автор статті з Encyclopaedia Britannica  1911 р. пише, що «У рукописі, робота Вегеція мала велику популярність від своєї першої появи. Його правила щодо облоги були добре вивчені в середні століття». Н. П. Мілнер зазначає, що «це була одна з найпопулярніших латинських технічних робіт з античності, що конкурувала з працею Плінія старшого „ Природна історія“ в кількості вцілілих примірників, що датуються раніше 1300 року нашої ери»[7]. Праця була перекладена англійською, французькою (Жан де Мен та інші), італійською (флорентійською суддею Bono Giamboni та іншими), каталонською, іспанською, чеською мовами, а також на їдиш до винаходу друку. Перші друковані видання приписуються містам Утрехт (1473), Кельн (1476), Париж (+1478), Рим(1487) і Піза (1488), Ульна(1475).

Нікколо Макіавеллі намагався вирішити Вегецієві дефекти в його праці під назвою L'arte della Guerra (Флоренція, 1521), при інтенсивному використанні Полібія, Фронтіна і Тита Лівія, проте у його праці мали місце також звинувачення Юста Ліпсія, що він сплутав інститути різних періодів Римської імперії і думку Г. Стевіуса, що виживання Вегецієвої роботи привело до втрати його неназваних джерел, що були більш характерні для пізнього Відродження.[8] У той час як наприкінці XVIII століття солдати, такі як маршал Луї П'єр, базували свої власні роботи на цій визнаній моделі, за словами Мільнера «робота Вегеція постраждала протягом тривалого періоду глибокої зневаги»[9]. Також Мілнер у своїй праці опитуючи науковців робить висновок, що Вегецій написав свою головну працю базуючись на декількох джерелах, а саме на роботах таких людей як Марк Порцій Катон Старший, Секст Юлій Фронтін та Авл Корнелій Цельс[10]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11880409X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Міллер,Барнс (1996,1979). Втілення військових наук, друге видання. Дата Вегеція. Ліверпуль. Фенікс. с. 254–257. 
  3. Seeck, Otto (1876). Die Zeit des Vegetius. 
  4. G.R. Watson (1969). The Roman Soldier. Ithaca: Cornell University Press. с. с.26. 
  5. Lipowsky, Felix Joseph (1827). Des Flavius Vegetius Renatus fünf Bücher über Kriegswissenschaft und Kriegskunst der Römer. 
  6. Уотсон. Римський воїн. с. ст 25. 
  7. Мілнер. Вегецій. с. ст. 13. 
  8. Мілнер. Вегецій. с. ст.13. 
  9. Мілнер. Вегецій. с. ст. 14. 
  10. The battle of Adrianople and the military doctrine of Vegetius (2007) p. 321—322

Посилання[ред. | ред. код]

Повний латинський текст De Re Militari доступна на сайті:

Від   Lessing J. Rosenwald колекції в Бібліотеці Конгресу   

Частковий переклад на англійську мову De Re Militari лейтенант Джон Кларк (1767) доступний в Інтернеті

Джерела[ред. | ред. код]

  • N.P. Milner sets forth the argument for Theodosius in Vegetius: Epitome of Military Science, second edition (Liverpool: University Press, 1996), pp. xxxvii ff. (англ.)