Флейта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Флейтистка грає на поперечній флейті

Фле́йтанім. Flöte) — загальна назва духових музичних інструментів, в яких повітряний стовп починає коливатися під дією струменю повітря, що розсікається об гострий край стінки цівки (стовбура). Флейтою зазвичай називають найпоширеніший у професійній музиці різновид флейт — поперечну флейту.

Флейта є одним з найдавніших музичних інструментів. Прабатьком флейти можна назвати звичайний свисток, що з'явився ще в древніх народів, і у ті часи був скоріше не музичним інструментом, а іграшкою або пристосуванням для виконання релігійних магічних обрядів, як наприклад, в індіанців Північної і Південної Америки, що виготовляли свистки з глини, кістки і дерева.

Перша знайдена флейта з кістки мала чотири отвори і була виготовлена неандертальцем.

Набір різних флейт

Різновиди флейт[ред.ред. код]

За принципом гри розрізняють поперечні, поздовжні та багатоцівкові флейти.

Поперечні флейти[ред.ред. код]

Докладніше: флейта (поперечна)

Різновиди флейт

Поперечна
Флейта-пікколо
Блок-флейта

Флейта (звичайна) — духовий інструмент, що використовується в симфонічних оркестрах. Виготовляється з срібно-цинкового сплаву, рідше — з дорогоцінних металів (срібло, платина, золото), інколи з чорного дерева — палісандр; складається з 3 частин: лабіо, велике коліно та мале коліно. Лабіо має невеликий отвір, у який вдувається повітря, в цьому ж отворі відбувається розсікання потоків повітря гострою кромкою. Музикант вдуває повітря поперек флейти, тому вона називається поперечною, або флейта-траверсо, на відміну від поздовжньої флейти, в яку дують під час гри як на кларнеті вздовж цівки. Існує безліч народних інструментів, що відносяться до поздовжніх флейт — сопілки, дудки, свирілі тощо.

Окрім вищезгаданого отвору на великому та малому колінах поперечна флейта має 14-16 отворів, які закриваються клапанами. Порядок прикладання пальців до отворів і клапанів називається аплікатурою. При усіх закритих отворах флейта дає найнижчий звук. Звуковий характер флейти — мелодійний, поетичний, але на думку деяких поціновувачів, у флейт, виготовлених з металу не вистачає теплоти. Сучасного вигляду флейта набула між 1832 та 1847 роками після реконструкції німецьким майстром Теобальдом Бемом. Флейта відноситься до групи дерев'яних інструментів за способом видобування звуку.

Діапазон флейти — від c1 (іноді h) до c4 (іноді f4). В оркестровій партитурі партії флейт записуються над усіма іншими оркестровими партіями.

Флейта-піколо[ред.ред. код]

Докладніше: Флейта-піколо

Мала флейта — різновид поперечної флейти, за конструкцією аналогічна до звичайної, але в два рази менша і звучить на октаву вище, діапазон — від d2 до c5 (за реальним звучанням). У верхньому регістрі звучить надзвичайно пронизливо, виділяючись навіть в оркестровому tutti. Широко використовується в симфонічних та духових оркестрах.

Альтова флейта[ред.ред. код]

У строї G різновид поперечної флейти, вона за конструкцією аналогічна до звичайної, але у півтори рази більша і звучить на кварту нижче за звичайну. Використовується порівняно рідко.

Інші різновиди[ред.ред. код]

Існують також надзвичайно рідко вживані інструменти — басова флейта, що звучить на октаву нижче від звичайної, та ще більш екзотична — контрабасова флейта. Ці різновиди відрізняються також тим, що трубка в них для зручності гри зігнута.

Блок-флейта[ред.ред. код]

Докладніше: Блок-флейта

Блок-флейту виробляють, як правило, з дерева або пластику. У блок-флейту дують поздовжньо, вдуваючи повітря в отвір розміщений на торці трубки. Поруч з цим отвором, подібно до пристрою свистка, розміщений вихідний отвір з гранню, яка розсікає повітря. На самій трубці теж є отвори, що закриваються пальцями для відтворення різних тонів. Існує кілька різновидів.

Використовуються для початкового навчання дітей, також для виконання народної та музики минулих епох.

Флейта Пана або свиріль

Багатоцівкові флейти[ред.ред. код]

Зустрічаються у різних народів. Багатоцівкова поздовжна флейта складається з набору трубочок різної довжини, кожна з яких настроєна на певну висоту. Багатоцівкова флейта відома також під назвою флейти Пана (названа ім'ям давньогрецького бога полів та лісів). В Україні багатоцівкові флейти поширені в карпатському регіоні і відомі під назвами свирілі, кувиці, най тощо.

Через Карпати і Дунай
Прислали подарунок — най.
А давню має він прикмету:
То сім сопілок з очерету
(Андрій Малишко).

Історія розвитку флейти[ред.ред. код]

Кістяна флейта епохи палеоліту (орин'якська культура).

У давньогрецькій міфології винахідником флейти вважається син Гефеста Ардан.

Найдавнішою формою флейти, мабуть, був свисток. Поступово у свисткових трубочках почали прорізати пальцеві отвори, перетворюючи простий свисток на свисткову флейту, на якій вже можна було виконувати музичні твори. Перші археологічні знахідки флейти датуються 35-40 тисяч років до нашої ери, таким чином флейта є одним з найдавніших музичних інструментів[1].

Поздовжня флейта була відома в Єгипті ще п'ять тисяч років тому, і вона залишається основним духовим інструментом на всьому Близькому Сході. Поздовжня флейта, що має 5-6 пальцевих отворів і здатна до октавного передування, забезпечує повний музичний звукоряд, окремі інтервали усередині якого можуть мінятися, утворюючи різні лади за допомогою перехрещення пальців, закриття отворів наполовину, а також зміни напряму і сили дихання.

Поперечна флейта з 5-6 пальцевими отворами була відома у Китаї щонайменше 3 тисячі років тому, а в Індії і Японії — більше двох тисяч років тому. У Європі в період Середньовіччя були поширені, в основному, прості інструменти типу свистка (попередниці блок-флейти і флажолета), а також флейта поперечна, яка прийшла до Центральної Європи зі сходу через Балкани, де досі залишається найпоширенішим народним інструментом.

До кінця 17 століття поперечна флейта була вдосконалена французькими майстрами, серед яких виділяється Жак Оттетер, які, зокрема, додали до шести пальцевих отворів клапани для виконання повного хроматичного звукоряду. Маючи експресивніше звучання і високі технічні можливості, поперечна флейта незабаром витіснила подовжню (блок-флейту) і до кінця 18 століття зайняла міцне місце в симфонічному оркестрі і інструментальних ансамблях.

Між 1832 і 1847 роками Теобальд Бем вдосконалив інструмент, який відтоді вже відносно мало змінився. Він ввів такі найважливіші нововведення: 1) розмістив великі пальцеві отвори відповідно до акустичних принципів, а до зручності виконання; 2) забезпечив інструмент системою клапанів і кілець, що допомагає закривати всі отвори; 3) використовував циліндричний канал старих часів, але з параболічною головкою, що поліпшило інтонацію і вирівняло звучання в різних регістрах; 4) перейшов на використання металу для виготовлення інструменту, що в порівнянні з дерев'яним інструментом підсилило блиск звучання. Флейти зазвичай виготовлялися зі срібла, хоча деякі виконавці все ще воліли використовувати дерев'яні; у 19 столітті були популярні також інструменти зі скла і слонової кістки.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Тризно Б. Флейта. — М.: Музыка, 1964
  • Платонов Н. И. — Пути развития исполнительского мастерства на флейте: Дис… докт. иск. — М., 1957
  • А. П. Баранцев «Мастера игры на флейте профессора Петербургско — Ленинградской консерватории 1862—1985 г.» — Петрозаводск, 1990
  • Качмарчик В. П. «Немецкое флейтовое искусство XVIII—XIX вв.» — Донецк, 2008 ISBN 978-966-7271-44-2
  • Качмарчик В. П. Конічна флейта Т. Бьома — перший етап «тотальної модифікації» конструкції інструмента // Мистецтвознавство України: зб. наук. пр. — К. : Інститут проблем сучасного мистецтва АМУ, 2004. — Вип. 4. — С. 117—124.
  • Качмарчик В. П. Флейта Т. Бьома в Паризькій консерваторії // Теоретичні та практичні питання культурології: зб. наук. ст. — Мелітополь, 2005. — Вип. XVIII. — С. 37—46.
  • Качмарчик В. П. Роль Й. Кванца у становленні німецької флейтової школи // Виконавське музикознавство. Науковий вісник. — К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2005. — Вип. 47. — Книга 11. — С. 91—100.
  • Болотин С. В. «Энциклопедический Биографический Словарь музыкантов-исполнителей на духовых инструментах» — гл.редактор — Гехт Р. М.; изд."Радуница", М., 1995
  • «Мастера игры на духовых инструментах Московской консерватории.» — Музыка, 1979
  • Липаев И. «Оркестровые музыканты» — СПб.,1904
  • Липаев И. «Из прошлого Московской консерватории». ГЦММК им. М. И. Глинки. Ф.13 N 70
  • Усов Ю. «История зарубежного исполнительства на духовых инструментах». — М., 1989
  • Маслов Р. А. «История исполнительства на духовых инструментах» . Программа для музыкальных училищ
  • Boehm T. Die Flöte und das Flötenspiel in akustischer, technischer und artistischer Beziehung. — Leipzig — Berlin: Zimmerman, 1871. Reprint, 1980. — 34 S.

Посилання[ред.ред. код]