Флективні мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Флективні мови — мови, у яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення)[1]. До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хатські.

Загальний опис[ред. | ред. код]

На відміну від аглютинативних мов, де афікси є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним, нестандартним, приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається, і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни. Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією. Звідси й друга назва флективних мов — фузійні.

Флективні мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. — К.: ВЦ «Академія», 2006. — С.326

Література[ред. | ред. код]