Флективні мови
Флективні мови — мови, у яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення)[1]. До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хатські.
Загальний опис[ред. • ред. код]
На відміну від аглютинативних мов, де афікси є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним, нестандартним, приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається, і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни. Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією. Звідси й друга назва флективних мов — фузійні.
Флективні мови поділяють на синтетичні та аналітичні.
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. — К.: ВЦ «Академія», 2006. — С.326
Література[ред. • ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
 |
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
