Флояра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Флоя́ра (від рум. fluier, можливо від лат. flabellum — «віяло»)[1] — український народний дерев'яний духовий інструмент. Різновид відкритої флейти, аналогічний тилинці, але має 6 ігрових отворів. Довжина флояри 60 см. Інші назви — флуяра, фуяра, фрілка, фрелка, флоярка, фреля, довбушинка, зубівка.

Виконавці супроводжують свою гру гудінням, яке створює бурдонний фон. У центральній Україні для малої флояри використовують терміни фрілка або зубівка.

У літературі, популярній культурі[ред.ред. код]

« На камені, верхи, сидів «той», щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру. «Нема моїх кіз… Нема моїх кіз…» — розливалась жалем флояра. Та ось ріжки піднялись вгору, щоки надулись і розплющились очі. «Є мої кози… Є мої кози…» — заскакали радісно згуки…

— М. М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»

»
« Танці у хаті, танці надворі
Ж'би вам радіти й не знати горя,
Моцні цимбали й флуяра жвава
Леґенів кличте. Буде забава!

Р. С. Лижичко і О. К. Ксенофонтов
«Плєс»

»

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.