Фомін Іван Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фомін Іван Олександрович
Фомин Иван александрович
Ivan Fomin 01.jpg
Дата народження 22 січня (3 лютого) 1872(1872-02-03)
Місце народження Орел
Дата смерті 12 червня 1936(1936-06-12) (64 роки)
Місце смерті Москва
Працював у містах Санкт-Петербург, Москва, Київ, Хмільник,
Архітектурний стиль класицизм
Найважливіші споруди дивись нижче
Містобудівні проекти проект забудови «Новий Петербург»
Фомін Іван Олександрович у ВікіСховищі

Іва́н Олекса́ндрович Фо́мін (рос. Иван Александрович Фомин; *22 січня (3 лютого) 1872(18720203), Орел — †12 червня 1936, Москва, СРСР) — російський архітектор родом з Орла, академік Петербурзької академії мистецтв (1915). Російський художник-графік, викладач і історик архітектури.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в місті Орел (місто). Класичну гімназію закінчив у місті Рига. Вивчав математику в Московському університеті. 1894 року влаштувався в Імператорську Петербурзьку Академію мистецтв, але був виключений з неї за антидержавну діяльність 1896 року. Відбув у Францію, де навчався один рік. Повернувся в Москву, де пройшов іспит на отримання ліцензії на практичне будівництво.

На першому етапі будівельної творчості йому пощастило працювати з відомими майстрами російської сецесії (ранній російський модерн), серед яких Кекушев Лев Миколайович (1859–1919 ?) та Шехтель Федір Осипович (1859–1926).

Але характерні риси сецесії (гнучкі форми, гра з різними об'ємами, ігнорування властивостей будівельних матеріалів) мало відбилися на художній манері митця. 1900 року архітектор виконав перший власний об’єкт (будинок в Скатертному провулку). 1902 року Іван Фомін разом із І. Є. Бондаренко та Ф. О. Шехтелем сприяв організації в Москві виставки «Мистецтв та архітектури Нового стилю». Метою виставки була спроба згуртувати архітекторів і створення нового товариства архітекторів, однак зафундувати тоді фахове товариство не вдалося.

Неокласицизм і неопалладіанство Івана Фоміна[ред.ред. код]

Початок 20 ст. відбився в художній свідомості митця і в його практиці зверненням до стилістики неокласицизму і неопалладіанства. 1904 року він навіть оприлюднив статтю в журналі «Мир Искусства» з програмним захистом архітектури петербурзького ампіра. Це не було лише милуванням колишнього стилю і даниною ретроспективізму членів товариства Світ мистецтва. Він почав практикувати стилістику неокласицизму в проектах палацу-будинку Половцова в Петербурзі та в садибі Холомки науковця Андрія Гагаріна. Як історик архітектури брав участь у створенні енциклопедичного видання «Історія російського мистецтва», товариство якого очолював Грабар І. Е. В цей же період розпочалася його діяльність як художника-графіка. Ще 1909 року він виборов у Петербурзькій Академії звання «архітектор-художник». Це надало йому право на пенсіонерську подорож за кордон, Фомін відбув у Європу, де виконав велику партію офортів. 1911 року Іван Фомін організував «Історичну виставку архітектури». Брав участь в увічненні пам'яті вояків з нагоди 110-річчного ювілею Вітчизняної війни 1812 р. (проекти обелісків воякам у містах Борисів та Вітебськ).

Містобудівний проект «Новий Петербург»[ред.ред. код]

Забудова острова Голодай, проект 1912 р.

В Петербурзі на зламі 19-20 ст. виникає новий буржуазний район багатіїв на Кам’яноостровському проспекті. Ліворуч від проспекту залишалась незабудована земельна ділянка на остові Голодай (викривлена російська назва від Холідей, майдан для свят). Ще 1911 року британська девелоперська компанія придбала східну частину острова Голодай і запланувалатам будівництво нового житлового району для багатіїв і представників середнього класу. Проект головної магістралі нового буржуазного району і доручили створити Івану Фоміну та Федіру Лидвалю. Фомін повністю відмовився від хаотичної і еклектичної забудови Кам’яноостровського проспекту, а звернувся до цілісної ансамблевої забудови на кшталт Карла Россі і стилістики ампіру та неопалладіанства. Район прикрасили б нові площі з колонадами і купольними павільйонами, вельми знайомими по садибній архітектурі Російської імперії.

Проект став найбільш амбітним серед творів Фоміна. Лише розпочата 1914 року 1-ша світова війна зашкодила реалізувати цей амбітний проект в тодішній російській столиці. Встигли вибудувати лише два будинки в стилістиці неопалладіанства. Проектні кресленики Івана Фоміна були передані згодом в Академію мистецтв, де роками вивчались радянськими студентами Художнього інституту імені Рєпіна.

Проекти[ред.ред. код]

Наркомат важкої промисловості, конкурсний проект, 1934 р.

Іван Фомін проектував забудови в Петербурзі, в Криму і на Поділлі, зокрема садиби в Хмільнику (1911 — 15), в яких помітне навернення до російського класицизму. Брав участь у конкурсах на забудову Урядової площі і Контрактового будинку в Києві (1936) та будинку Земського банку в Одесі, проектував (спільно з архітектом П. Абросімовим) будинок Ради міністрів УССР (1934 — 37).

Участь в радянських архітектурних конкурсах[ред.ред. код]

  • Курський вокзал, 1932–1934
  • Палац з'їздів компартії СРСР, 1932–1933
  • Наркомат важкої промисловості, 1934
  • Станції московського метро, 1934

Радянський період митця[ред.ред. код]

Іван Фомін не емігрував з країни, як мільйони мешканців Петербурга і околиць. Він робить проекти нової забудови Петрограда, серед них і проект нового розпланування Марсова поля, перетвореного на сквер і меморіальне кладовище жертв революції. Фомін будує не тільки в Петрограді, а і в Москві (Палац культури робітників Московсько-Нарвського району (1919 р.),) та інших містах європейської частини Росії (Політехнічний інститут імені Фрунзе, (Іваново-Вознесенськ, 1927 р.), Наукова бібліотека там же, Санаторій «Ударник», Железноводськ (1928 р.)

«Пролетарська неокласика»[ред.ред. код]

Житловий будинок товариства «Динамо», Москва

Захоплення новими політичними віяннями відбилось в розробці Іваном Фоміним в середині 1920-х нової архітектурної концепції «пролетарської класики». Вона (за Фоміним) мала надто спрощені, лаконічні і строгі форми, більш спрощені і схематичні, ніж в ампірі). В реальності їх планували відтворити в залізобетоні. Ордерний декор Фомін відкидав геть у тогочасних формах «червоної (пролетарської) дорики», вкрай її схематизувавши. Архітектор вважав, нібито сучасним вимогам архітектурної образності відповідні велетенські споруди з декором подвоєних колон без баз і капітелей, без традиційного антаблемента тощо. Він відмовлявся навіть від стін, де конструкцію споруди підтримували велетенські подвоєні колони, а віконні отвори починались відразу за колонами. Саме так декоровані ним фасади Універмагу та житлового будинку товариства «Динамо», Москва.

Останні роки[ред.ред. код]

1929 року архітектор Фомін перебрався на житло з Ленінграда в Москву. Розпочались останні роки життя і творчості. Але напружена творчість архітектора не вщухала. Він відходить і від стилістики неопалладіанства і проектує нову забудову в стилі російського конструктивізму. Архітектурним проектам майстра притаманні спрощені форми і гігантоманія, найбільш відчутні в проектах Палацу з'їздів компартії, нового Курського вокзалу та Народного комісаріату шляхів сполучення СРСР. Але прийнятим до реалізації буде Палацу з’їздів за проектом Іонафана, Курський вокзал вибудують майже через півстоліття і за новим проектом в стилі функціоналізм.

З 1933 року Іван Фомін призначений на посаду керівника архітектурно-проектної майстерні Московської ради № 3. Фомін не соромився братися і за не дуже масштабні проекти нових станцій московського метро. Серед них нові станції початкового періоду «Красні ворота» та «Площа Свердлова» (перейменована на «Театральну», добудована по смерті архітектора).

До останніх величних проектів архітектора належить будинок Ради міністрів УССР, Київ (1934–1937). Проект і споруда в Києві за часів сталінського режиму були визнані як зразкові і викликали низку копій на інтерпретацій.

Архітектор помер в Москві від інсульту. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Мав сина, Фомін молодший теж був архітектором.

Іван Фомін як графік[ред.ред. код]

І. О. Фомін. «Петербург. Чернишова площа», 1910 р.

Іван Фомін відрізнявся цікавістю до малюнка як такого, як і всі митці товариства «Світ мистецтва». На художню манеру митця вплинули міські краєвиди Петербурга з його всесвітньо відомими ансамблями в стилях класицизм і ампір. Ампірна велич і вишуканість притаманні і графічним перспективам забудови острова Голодай в Петербурзі.

Але ще напередодні війни, 1909 року, митець (тоді ще студент) виконав конкурсний проект — «Курзал на Мінеральних Водах», за який отримав звання «архітектор-художник». Він отримав також право на пенсіонерську подорож за кордон, відбув у Європу, де виконав велику партію офортів. Свідоцтвом зацікавленості в малюванні була і друкована графіка майстра.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Запроектований будинок Радміну
  • Садиба Холомки, Псковська область. (Відновлена)
  • Садиба Хмільник, Україна, потребує реставрації
  • Реконструкція Художнього театру, Москва.
  • Особняк Рябушинського, Москва (участь в проекті, збережений)
  • Будинок-палац Половцова, Кам'яний острів, Петербург (19111913 рр.)
  • Міський будинок-палац князя С. С. Абамелік-Лазарева, Петербург (збережений)
  • Забудова острова Голодай «Новий Петербург», реалізована частково.
  • Обеліски воякам в містах Борисів та Вітебськ (1912 р.)
  • Палац культури робітників Московсько-Нарвського района (1919 р.)
  • Проект радянського розпланування Марсова поля в Петербурзі (реалізовано)
  • Політехнічний інститут імені Фрунзе, (Іваново-Вознесенськ, 1927 р.)
  • Наукова бібліотека (Іваново-Вознесенськ)
  • Санаторій «Ударник», Железноводськ (1928 р.)
  • Універмаг та житловий будинок товариства «Динамо», Москва
  • Народний комісаріат шляхів сполучення СРСР (Будинок міністерства шляхів сполучення СРСР), Москва
  • будинок Ради міністрів УССР, Київ (1934–1937)
  • Станція метро «Красні ворота», Москва
  • Станція метро «Площа Свердлова», Москва

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Ежегодник Общества архитекторов-художников. Выпуск 12. Ленинград. 1927 г.
  • Ежегодник Общества архитекторов-художников. Выпуск 13. Ленинград. 1930 г. Стр. 128–132.
  • Лисовский В. Г. «И. А. Фомин». — Л.: Лениздат, 1979. — 160 с. — (Зодчие нашего города). — 40 000 экз. (обл.)
  • Лисовский В. Г. «Иван Фомин и метаморфозы русской неоклассики». — СПб.: Коло, 2008. — 488 с.
  • Минкус М., Пекарева Н. «И. А. Фомин». М.: ГИЛСА, 1953 г.
  • Хмельницкий Д. С. «Архитектура Сталина: Психология и стиль». М.: «Прогресс-Традиция», 2007 г.
  • Хан-Магомедов С. О. «Иван Фомин». М.: ГНИМА им. А. В. Щусева, фонд «Русский авангард». 2011 г.

Див. також[ред.ред. код]