Франки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франки
François-Louis Dejuinne (1786-1844) - Clovis roi des Francs (465-511).jpg
Amiel - Pepin the Short.jpg
Louis-Félix Amiel - Charlemagne empereur d'Occident (742-814).jpg
Louis le Pieux.png
Stamaty - Chilperic I.jpg
Georges Rouget (1783-1869) - Clovis III roi d'Austrasie en 691 (682-695).jpg
Blondel - Henry I of France.jpg
Saint-Èvre - Philip I of France.jpg
Paris - Palais du Louvre - PA00085992 - 339.jpg
Saint eustace.jpg
Konrad I.png
Samo1.jpg
Близькі народи германці
Мова франкська мова
Релігія християни (католицизм)

Фра́нки (лат. Franci, лат. gens Francorum, «франкський народ») — у середньовііч загальна назва групи германських племен, що у ІІІ столітті походили із правобережжя нижнього й середнього Рейну та узбережжя Північного моря. Поділялися на салічних («морських») і ріпуарських («берегових»). У V столітті заснували власне Франкське королівство, що домінувало у Західній Європі до IX століття. У середньовічній документації Візантії та країн Близького Сходу терміном «франк» позначали усіх західних європейців незалежно від етнічного походження, оскільки більшу частину Західної Європи контролювали франкські монарші династії[1][2][3] .

Історія[ред.ред. код]

Територія Франкської Імперії з 481 по 814 рр.

До 250-х років утворився союз західногерманських племен хамавів, узипетів, тенктерів, сугамбрів, ампсіваріїв, шаттуаріїв. Цей союз отримав назву франків. У IV ст. до них приєдналися племена бруктерів, батавів та хаттів.

Подальша історія франків пов'язана з війнами з Римською імперією. У 254–259 роках прорвали оборони на Рейні, спустошивши частину Галлії та північної Іспанії, спаливши м. Тарракон. З 261 року боролися проти Галльської імперії. Володарі останньої Постум та Тетрик завдавали поразки франкам.

У 270–280 роках франки створили піратську флотилію, яка спустошувала узбережжя Галлії та Британії. Проти них воювали Каравзій, потім Максиміана. З цього моменту франки активно беруть участь у внутрішніх конфліктах Римської імперії. У 287 році допомогали Каравзію, який оголосив себе імператором, захопити Британію. У 294–296 роках імператор Констанцій I Хлор знищив франкський флот, що зрештою призвело до поразки Каравзія.

В подальшому салічні франки стали союзниками Риму, а ворогами залишилися ріпуарські. Проти них з успіхом діяли імператори Костянтин I Великий (у 309 році), Констант I (у 341–342 роках).

Першим впливовим франком став Магненцій (напівбритт-напівфранк), який у 350 році став імператором. У подальшій боротьбі з імператором Констанцієм II зазнав поразки у 353 році.

У 355–358 роках франки воювали проти імператора Юліана. Зрештою римська армія завдала рішучої поразки франками, які визнали себе підвладними Риму. У 375–383 роках фактичними володарями Римської імперії на заході були франки-військовики Флавій Меробавд та Флавій Еквіт.

У 388 році франки під проводом Маркомира VI, вождя східних франків, Генобальда II, вождя салічних франків (сина тодішнього вождя Дагоберта III) і Сано, сина вождя франків в Токсандрії Пріора, напали на провінцію Германія Секунда і спустошили її, погрожуючи Колонії Агриппіні (Кельну). Воєначальники імператора Максима, Наннін і Квінтін, рушили до Рейну. У цей час основна маса франків відхлинула за Рейн, але деякі сили залишилися на римській території. Вони були розбиті римлянами у Колінвальда. Після цього, Наннін, що не підтримав ідею походу за Рейн, повернувся з частиною сил до Монготіаку (Майнц), а Квінтін перетнув Рейн (біля фортеці Нейс) і після дводенного маршу побачив покинуті села франків, тому франки, заманюючи римлян все далі сховалися в лісах, прикрившись засіками. Заглибившись на наступний день в ліси, римляни змушені були попрямує в болото через те, що інші шляхи були завалені; при цьому римляни піддавалися обстрілу отруйними стрілами. Потім, кинувшись на болотяну рівнину, загони римлян змішалися, були розсіяні і майже повністю винищені.

За правління імператора Валентіана II головним військовиком з 389 року був франком Арбоґаст. Останній у 392 році здійснив успішний похід проти франків за Рейном, спустошивши їх землі. Згодом Арбоґаст повалив імператора, поставивши узурпатора Євгенія. Після цього було укладено союз з франками, які повинні були захищати кордони імперії на Рейні.

У 406 році франки на чолі із Гоаром завдали поразки аланам та вандалам, які намагалися перетнути Рейн. Проте прагнення інших франків розширити землі на римський частині прирейнської області призвело до війни із Стиліхоном, який у 408 році завдав останнім тяжкої поразки. Але вже у 410–411 роках, скориставшись міжуслобицями в Галлії франки вдерлися до імперії.

В цей час все більшу вагу набирають салічні франки. Цим вони завдячуються діяльності своїх королів — Фарамонда (сина короля Маркомира (VI) та Хлодіона (VIII). Проте останнього розбив Аецій у 428 році. Наступний король Меровей (II), від якого пішла назва династії, брав участь у битві на Каталаунських полях на боці римлян проти гуннів Аттіли.

З кінцем 4-го і початком 5-го ст. велика частина франків прибула на лівий берег нижнього Рейну: заселила територію на південь від Ла-Маншу до річки Сомми, у кінці 5-го століття на чолі із вождем Хлодвіґом (сином Хільдеріка (I) вдерлися на територію Галлії і, розбивши римського намісника (фактично незалежного володаря) Сіагрія під Суассоном у 486, підкорили місцевих романізованих галлів, а пізніше розбили війська алеманів неподалік від Кельну.

Засноване Хлодвіґом королівство стало ядром майбутньої Франції, а самі франки, асимілювавшись в Північній Галлії з романізованими галлами, започаткували французьку націю.

У 475 ріпуарський франки захопили місто Августу Треверу (сучасний Трир), утворивши королівство між гирлом Рейну та Тревером. У 478 році захопили частину Баварії.

Безпосередні нащадки франків залишаються в наш час в Німеччині — в північній Баварії і частинах Баден-Вюртембергу та Тюрингії; німецькі області Верхня Франконія (Ober-Franken), Нижня Франконія (Nieder-Franken), в Північно-Західній Бельгії — фламандці, в Нідерландах — голландці, в Люксембурзі.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Angeliki Laiou, Henry P. Maguire (1992). Byzantium: A World Civilization. Dumbarton Oaks. с. 62. ISBN 978-0-88402-200-8. 
  2. Richard W. Bulliett et alii (2011). The Earth and Its Peoples. Cengage Learning. с. 333. ISBN 978-0-495-91310-8. 
  3. Janet L. Nelson (2003). The Frankist World. Continuum International. с. xiii. ISBN 978-1-85285-105-7. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Bachrach, Bernard S. Merovingian Military Organization, 481–751. University of Minnesota Press, 1971. (ISBN 0-8166-0621-8)
  • Collins, Roger. Early Medieval Europe 300–1000. MacMillan, 1991.
  • Geary, Patrick J. Before France and Germany: the Creation and Transformation of the Merovingian World. New York: Oxford University Press, 1988. (ISBN 0-19-504458-4)
  • Geipel, John (1970) [1969]. The Europeans: The People — Today and Yesterday: Their Origins and Interrelations. PEGASUS: a division of Western Publishing Company, Inc. 
  • Greenwood, Thomas (1836). The First Book of the History of the Germans: Barbaric period. Longman, Rees, Orne, and Co. .
  • Howorth, Henry H. (1884). XVII. The Ethnology of Germany (Part VI). The Varini, Varangians and Franks. — Section II. Journal of the Royal Anthropological Institute 13 (Trübner & Co.). с. 213–239. doi:10.2307/2841727. 
  • James, Edward (1988). The Franks. The Peoples of Europe. Oxford, UK; Cambridge, Massachusetts: Basil Blackwell. ISBN 0-631-17936-4. 
  • Lewis, Archibald R. "The Dukes in the Regnum Francorum, A.D. 550–751." Speculum, Vol. 51, No 3 (July 1976), pp 381–410.
  • McKitterick, Rosamond. The Frankish Kingdoms under the Carolingians, 751–987. London: Longman, 1983. (ISBN 0-582-49005-7).
  • Murray, Archibald Callander, and Goffart, Walter A. After Rome's Fall: Narrators and Sources of Early Medieval History. University of Toronto Press: Toronto, 1998.
  • Nixon, C. E. V. and Rodgers, Barbara. In Praise of Later Roman Emperors. Berkeley, 1994.
  • Noske, Roland (2007). Autonomous typological prosodic evolution versus the Germanic superstrate in diachronic French phonology. У Aboh, Enoch; van der Linden, Elisabeth; Quer, Josep та ін. Romance Languages and Linguistic Theory. Amsterdam; Philadelphia: Benjamins. 
  • Perry, Walter Copland (1857). The Franks, from Their First Appearance in History to the Death of King Pepin. Longman, Brown, Green, Longmans, and Roberts. 
  • Pfister, M. Christian (1911). (B) The Franks Before Clovis. У Bury, J.B. The Cambridge Medieval History. Volume I: The Christian Roman Empire and the Foundation of the Teutonic Kingdoms. Cambridge University Press. 
  • Schutz, Herbert. The Germanic Realms in Pre-Carolingian Central Europe, 400–750. American University Studies, Series IX: History, Vol. 196. New York: Peter Lang, 2000.
  • Wallace-Hadrill, J. M. The Long-Haired Kings. London: Butler & Tanner Ltd, 1962.
  • Wallace-Hadrill, J. M. The Barbarian West. London: Hutchinson, 1970.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Франки