Франко Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франко Петро Іванович

Петро Франко у формі поручника УГА. 1920
Народився 28 червня 1890(1890-06-28)[1]
Нагуєвичі, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер не раніше 28 червня 1941 або 1941[2]
невідомо
Країна  Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
 Польська Республіка
Діяльність вчитель тіловиховання, співзасновник Пласту, етнограф, письменник,
 Поручник (обер-лейтенант),
Сотник УГА,
організатор Літунського полку УГА
Сфера роботи економіка, економіка, хімія і мемуарна літератураd[2]
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка»
Заклад Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка
Мова творів українська[2]
Батько Іван Франко
Мати Ольга Франко
Нагороди
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)

CMNS: Франко Петро Іванович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Петро́ Іва́нович Франко́ (28 червня 1890(1890-06-28), Нагуєвичі, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — не раніше 28 червня 1941 або 1941, невідомо) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1917—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року). Син Івана Франка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Учительський відділ товариства «Сокіл-Батько» у Львові, весна 1913. Зліва направо: Іван Боберський, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів.
Аероплан УГА

Народився 28-го червня 1890 року у с. Нагуєвичі. День народження був напередодні святого Петра, тому йому надали таке ім'я.

28-го липня 1890 року у листі до Михайла Драгоманова Іван Франко писав:

«У мене вродився третій син, прозвали ми його Петром. Жінка здорова, живе на селі з дітьми»[3]

Закінчив Львівську політехніку.

У 1911—1914 роках був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 року організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 році видав книжечку «Пластові ігри та забави».

З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС.

У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.

6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918 року сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування у 1920 році. 4 січня 1919 року, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору[4]. Створений П. Франком авіаполк збив 16 польських літаків; за заслуги в організації авіації Симон Петлюра надав військове звання полковника.

У 1922 році прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю.

У 1922—1930 роках — професор української гімназії в Коломиї, одночасно доїжджав до Львова, де викладав в Українському таємному університеті.

У 1931—1936 — працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.

1936—1939 — учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті. У 1937 видав працю «Іван Франко зблизька». Всупереч письмового зобов'язання перед НКВС опублікував у газеті «Діло» статтю про голодомор.

Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.

У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром[5]. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. За іншими даними — спалений енкаведистами живцем у клуні разом з іншими діячами культури 18 жовтня 1941 р. в с. Старий Салтів під Харковом за два дні до зайняття німцями Харкова[6]. За даними шифротелеграми НКДБ СРСР № 11569 від 6 липня 1941 року, Петро Франко разом із Кирилом Студинським та Михайлом Донцем був заарештований у Києві співробітниками НКДБ СРСР за вказівкою Микити Хрущова. У цій шифротелеграмі виконавець пропонує розстріляти заарештованих у зв'язку з тим, що евакуація вищевказаних осіб із Києва може мати ускладнення, та просить надання негайних вказівок[7].

Місце поховання невідоме. Вписаний про пам'ять на гробівці родини Франків-Галущаків на 69 полі Личаківського цвинтаря у Львові[8].

Петро Франко з дружиною Ольгою

Науковий, мистецький доробок[ред. | ред. код]

Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.

Автор:

  • підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки;
  • історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Без праці», «Дядько шкіпер»;
  • спогадів «Іван Франко зблизька» (1937);
  • кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — письменниця-кулінарка, авторка рецептів Ольга Франко (Білевич).

Діти — Віра та Іванна (або Ася)[9]:

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Кіновтілення[ред. | ред. код]

У лютому 2024 року відбулась прем'єра художнього біографічного фільму про Петра Франка «Інший Франко». У головній ролі — В'ячеслав Довженко[22].

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://frankolive.wordpress.com/2019/06/17/петро-франко-перерваний-політ/
  2. а б в Czech National Authority Database
  3. ПЕТРО ФРАНКО: ПЕРЕРВАНИЙ ПОЛІТ. Франко:Наживо/Franko:Live (укр.). 17 червня 2019. Процитовано 23 лютого 2024. 
  4. Краків для українців. Архів оригіналу за 21 квітня 2013. Процитовано 15 травня 2013. 
  5. Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 35.
  6. Місцями життя і діяльності Івана Франка на Прикарпатті
  7. "…считаем целесообразно их расстрелять". 
  8. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 383. — ISBN 966-8955-00-5.
  9. а б в Юрій Малашевич (28 серпня 2016). Діти й онуки Івана Франка. zhitomir.info. Процитовано 8 жовтня 2020. 
  10. Наталя Тихолоз (14 вересня 2020). «Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка. istpravda.com.ua. Історична правда. Процитовано 19 вересня 2020. 
  11. Загайська Р. Вітер в долоні: Книга проходів Личаківським цвинтарем. — Львів : Апріорі, 2017. — С. 225—226. — ISBN 978-617-629-367-5.
  12. 10 поколінь родоводу Івана Франка. Збруч (укр.). 27 серпня 2021. Процитовано 2 вересня 2023. 
  13. У місті намалювали мурал із зображенням Петра Франка. Старкон.City (укр.). Процитовано 25 серпня 2020. 
  14. Мурал Петра Франка прикрасив вхід до військового містечка авіаторів – АрміяInform. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 25 серпня 2020. 
  15. Львова, Фотографії Старого (18 квітня 2015). 12 візитівок Еммануїла Миська на вулицях Львова • Фотографії старого Львова. Фотографії старого Львова (укр.). Процитовано 13 липня 2023. 
  16. У столиці відкрили мурал, присвячений Петру Франку | СтопКор — корупція, хабарництво, компромат, останні новини. Информационный портал «СтопКор» (укр.). 24 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020. 
  17. Мурал Пето Франко | Київ від минулого до майбутнього (укр.). 24 серпня 2020. Процитовано 25 серпня 2020. 
  18. На Солом'янці урочисто відкрили мурал, присвячений льотчику Петру Франку. Хрещатик (укр.). 24 серпня 2020. Процитовано 25 серпня 2020. 
  19. На Солом'янці з'явився мурал, присвячений льотчику Петру Франку. Kyiv Media (укр.). 21 серпня 2020. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 25 серпня 2020. 
  20. В Нагуєвичах відкрили перший в Україні пам'ятник Петру Франкові. loda.gov.ua. Львівська обласна державна адміністрація. 14 жовтня 2020. Процитовано 26 березня 2021. 
  21. Юля, Гриценко (11 вересня 2023). В Університеті відкрили виставку «Петро Франко. Повернення (з) легенди». Львівський національний університет імені Івана Франка (укр.). Процитовано 23 лютого 2024. 
  22. Zaxid.net (10 лютого 2024). «Франко одним з перших зрозумів, що війну не виграти без домінування в небі». ZAXID.NET (укр.). Процитовано 20 лютого 2024. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]