Франко Тарас Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тарас Іванович Франко
Тарас Франко.jpg
Тарас Франко, 1936 р.
Народився 9 березня 1889(1889-03-09)
Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер 13 листопада 1971(1971-11-13) (82 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща ПольщаСРСР СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Батько Франко Іван Якович
Мати Франко Ольга Федорівна
Діти Франко Зиновія Тарасівна

Тара́с Іва́нович Франко́ (9 березня 1889(18890309), Львів — 13 листопада 1971 Київ) — український письменник, педагог. Член Спілки письменників СРСР. Син Івана Франка та Ольги Франко (Хоружинської), брат Петра Франка, Анни Ключко (Франко).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 9 березня 1889 року у Львові.

Навчався в Українській академічній гімназії, після закінчення якої студіював філологію на філософському факультеті Львівського університету. Студентом перекладав твори грецьких і латинських письменників, писав вірші, які опублікував під спільним заголовком «Старе і нове вино». Для поглиблення знань поїхав на рік до Віденського університету. Після закінчення Львівського університету учителював у місцевій гімназії. Під час Першої світової війни мобілізований Т. Франко захворів на тиф. Одужавши, поїхав у відрядження в підрозділ зв'язку на російсько-австрійський фронт.

Згодом вступив до Леґіону Січових Стрільців Української Галицької Армії (УГА), в якому воював його молодший брат Петро. У 1919 р. у складі УГА опинився за Збручем.

Навесні 1920 р. потрапив у Кожухівський більшовицький концентраційний табір.

Достоту невідомо, коли вирвався на волю.

Згодом повернувся до Львова, де також учителював (перед тим учителював в Одесі). Написав велику наукову розвідку про твір Івана Франка «Лис Микита».

Т. Франко та З. Франко з родиною (Київ, 1960-ті роки)

У 1939 році переїхав жити до Станиславова, де перебував до 1945 року[1]. Спочатку викладав російську мову і літературу в гімназії, після вторгнення нацистської Німеччини викладав німецьку мову в Станіславській торговельній гімназії. Пізніше, із приходом радянської влади, знову викладав російську мову і літературу. Там він проживав разом із своєю сім'єю — дружиною Катериною, дочками Зіновією та Дарією і сином Роландом в будинку, що знаходиться на початку алеї парку імені Т. Шевченка за адресою вул. Шевченка, 95.

З 1945 викладав класичну філологію у Львівському університеті; кандидатська праця: «Іван Франко і Борислав» (1953). У 19471949 роках був директором Літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові[2].

Був професором фізкультури («руханки») в Українській Академічній Гімназії, завзятим спортовцем та пропагандистом спорту серед молоді Львова[3].

У 19501963 роках — співробітник Інституту літератури АН УРСР.

Могила Тараса Франка

Помер 13 листопада 1971 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Творчість[ред. | ред. код]

Починаючи з 1913 окремими виданнями вийшло дев'ять книжок Т. Франка, серед яких особливу цінність становлять його спогади «Про батька» (1956)[4].

Тарас Франко — автор оригінальних віршів і переспівів, переважно римських і грецьких поетів; написав «Нариси історії римської літератури» (1921), збірки гуморесок «Вздовж і впоперек» (1965)[4].

Як франкознавець брав участь у підготові 20 томів творів Івана Франка; книги «Про батька. Статті, спогади, оповідання» (1956). Автор оригінальних віршів і переспівів, головним чином з римських і грецьких поетів; підручник «Нариси історії римської літератури» (1921); збірки гуморесок «Вздовж і впоперек» (1965).

Найповніше зібрання творів Тараса Франка — «Вибране» у 2-х томах; упорядники Євген Баран, Наталя Тихолоз (Івано-Франківськ, 2015).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На будинку, де він жив, що знаходиться на початку алеї парку імені Т. Шевченка за адресою вул. Шевченка, 95 у місті Івано-Франківськ йому встановлено меморіальну дошку.

Зображення[ред. | ред. код]

Примітки і посилання[ред. | ред. код]

  1. Діда Роман. «Алеями міського парку». — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. с. 36
  2. Бонь В. Л. 60 років Львівському літературно-меморіальному музею Івана Франка // Галицька брама. — № 10 (70), 2000. — С. 4.
  3. Земля для Івана Франка («Високий Замок», 15 жовтня 2008)
  4. а б Франко Тарас Іванович. Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!. 

Література[ред. | ред. код]

  • Тарас Франко. Вибране / Тарас Франко ; упорядники Євген Баран, Наталя Тихолоз. — Том 1. — Івано-Франківськ: Видавець Сеньків М. Я., 2015. — 964 с.; Том 2. — Івано-Франківськ: Видавець Сеньків М. Я., 2015. — 760 с.
  • Наталя Тихолоз. Тарас, але не Шевченко. Франко, але не Іван ФРАНКО: НАЖИВО / FRANKO: LIVE ©
  • Наталя Тихолоз. Тарас Франко про батька: без купюр // Франкознавчі студії. — Дрогобич: Коло, 2012. — Випуск п'ятий. — С. 503—525.
  • Наталя Тихолоз. Між батьком та сином (Олекса Коваленко, Іван і Тарас Франки: дискурс взаємин) // Сіверянський літопис. — 2009. — № 2–3. — С. 183—191.
  • Листи Тараса Франка до Олекси Коваленка / Публ. Н. Тихолоз // Сіверянський літопис. — 2009. — № 2–3. — С. 198—205.
  • Наталя Тихолоз. Причинки до історії взаємин Івана і Тараса Франків з Олексою Коваленком // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Львів, 2009. — Т. 257: Праці філологічної секції. — С. 623—651. [1]
  • Листи Тараса Франка до Ольги Франко / Публ. Н. Тихолоз // Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації: Збірник наукових праць. — Київ; Львів, 2011. — Випуск І: Огляди. Твори. Листування. Спогади. Бібліографія. — С. 373—376.
  • Листи Ольги Франко до синів Андрія і Тараса Франків / Публ. Н. Тихолоз // Дзвін. — 2009. — № 8. — С. 114—120.
  • Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі.— К., 2008. — С. 89, 90,267.
  • Віктор Жадько. У пам'яті Києва.— К., 2007. — С.403.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.