Франсеск Пі-і-Марґаль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франсеск Пі-і-Марґаль
кат. Francesc Pi i Margall
ісп. Francisco Pi y Margall
Франсеск Пі-і-Марґаль кат. Francesc Pi i Margall

Час на посаді:
11 червня 1873 — 18 липня 1873
ПопередникЕстаніслао Фіґерас
НаступникНіколас Салмерон-і-Алонсо

Escudo del Gobierno Provisional y la Primera República Española.svg Голова Ради міністрів Першої Іспанської Республіки
Час на посаді:
11 червня 1873 — 18 липня 1873
ПрезидентЕстаніслао Фіґерас
ПопередникЕстаніслао Фіґерас
НаступникНіколас Салмерон-і-Алонсо

Escudo del Gobierno Provisional y la Primera República Española.svg Міністр внутрішніх справ Іспанії
Час на посаді:
11 лютого 1873 — 18 липня 1873
ПопередникМануель Руїс Соррилья
НаступникЕлеутеріо Майсоннаве

Escudo del Gobierno Provisional y la Primera República Española.svg Депутат Генеральних Кортесів
Час на посаді:
19 лютого 1869 — 8 січня 1874
Час на посаді:
17 червня 1886 — 29 листопада 1901

Народився29 квітня 1824(1824-04-29)[1][2]
Барселона, Іспанія[3]
Помер29 листопада 1901(1901-11-29)[1][2] (77 років)
Мадрид, Іспанія[3]
НаціональністьКаталонець
ОсвітаБарселонський університет
Особистий підпис
Firma pi y margall.png

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Франсеск (Франсіско) Пі-і-Марґаль (кат. Francesc Pi i Margall, ісп. Francisco Pi y Margall; нар. 19 квітня 1824[4], Барселона — пом. 29 листопада 1901, Мадрид) — іспанський політичний діяч каталонського походження, філософ, юрист, історик та письменник, очільник виконавчої влади та уряду за часів Першої іспанської республіки. Його сини Франсіско Пі-і-Арсуаґа та Хоакін Пі-і-Арсуаґа так само стали видатними політичними діячами.

Був республіканцем та прихильником федеративного устрою Іспанії[5], перебував під впливом Прудона, був близький до демократичного та лібертарно соціалізму. Будучи противником іспанської монархії був підданий цензурі, сидів у в'язниці, згодом опинився у вигнанні. Після Славної революції був депутатом Генеральних кортесів , в яких очолював фракцію Федеративної партії і міністром внутрішніх справ при Естаніслао Фіґерасі. Після відставки Фіґерасі, Кортеси обрали Пі-і-Марґаля Президентом, пост на якому йому довелося відстоювати проект федеральної конституції 1873 року в умовах Третьої карлистской війни і кантональної революції. Після повстання кантону Картахени подав у відставку, зважаючи на неможливість подальшого виконання своїх обов'язків.

Його інтелектуальна діяльність була присвячена в основному питанням історії, філософії та мистецтва. Пі-і-Марґаль вважається одним з найбільш представницьких та просунутих мислителів другої половини XIX століття. Він є автором великої кількості праць. Пі-і-Марґаль виконував обов'язки редактора і директора в різних газетах. Перебував у контакті з найбільшими інтелектуалами свого часу й користувався високою репутацією як в Іспанії, так і поза її межами. Завдяки своїй незаплямованою біографії, порядності та відданості політичним ідеалам, став однією з ключових фігур іспанської демократичної традиції.

Життєпис[ред. | ред. код]

Франсеск Пі-і-Марґаль народився 19 квітня 1824 року в Барселоні, у сім'ї найманого ткача. Рано виявив видатні здібності і жагу до знань. Вступив у семінарію. коли йому виповнилося сім років, для вивчення богослов'я та латині. У ті ж роки народився його рідний брат — гравер та художник Хоакін Пі-і-Марґаль[6].

Хоакін Пі-і-Марґаль

Після семінарії Франсеск Пі-і-Марґаль вступив до Барселонського університету, де закінчив філософський та продовжив навчання на юридичному факультеті. Своє навчання Пі-і-Марґаль оплачував сам, заробляючи приватними уроками.

З раннього віку відчував потяг до літератури. Цей потяг зросла в контакті з групою Каталонська письменників романтиків, зокрема, Мануелем Мілою-і-Фонтаналс та Пабло Піферрером.

У 1842 році він опублікував працю «Каталонія» («Cataluña»), єдиний том видання «Мальовнича Іспанія» («España pintoresca») — ілюстровану працю, у якій передбачалося включити всі регіони Іспанії. Це відбувалося тоді, коли Барселона повстала проти політики регента Еспартеро, після чого місто було піддано артилерійському обстрілу з фортеці Монжуїк.

Згодом. у 1847 році, Пі-і-Марґаль переїхав у Мадрид і в 24-річному віці отримав докторський ступінь у області права. Гроші на навчання він заробляв, даючи приватні уроки, публікуючи театральні рецензії та статті у газеті «El Correo», а також працюючи фахівцем з реклами в каталонському банку. Незабаром він залишив роботу в газеті, яка закрилася після виходу в світ його полемічних статей про католицизм, історію та політичну економію під час правління Рамона Нарваеса.

У 1849 році Пі-і-Марґаль визначив свою майбутню політичну позицію, піддавши критиці партійну систему Іспанії, що склалася при Ізабеллі II. На його думку, всі три системні партії: Ліберальний союз, Модерадос та Прогресивна партія, протидіяли встановленню справжньої демократії в Іспанії.

Після смерті його друга Пабло Піферрера, Пі-і-Марґаль почав працювати над «Пам'яттю та красою Іспанії» («Recuerdos y bellezas de España»), працею, яка за його задумом повинна була складатися з літографій пейзажів з усієї Іспанії. Закінчивши тому, присвячений Каталонії, він взявся за Андалусію, для чого неодноразово відвідував її. У 1851 році Пі-і-Марґаль почав писати «Історія живопису» («Historia de la pintura»), працю над якою йому довелося припинити через звинувачення в антихристиянстві. Католицька церква почала чинити тиск на уряд Браво Мурільо, тому він розпорядитися вилучити працю. Пі-і-Марґаль та його видавець уникли суду тільки тому, що скарга на них була подана не в установлений законом термін. Пі-і-Марґалю також довелося відмовитися від праці над «Спогади та красуні Іспанії» («Recuerdos y Bellezas de España»), попри те, що були зібрані всі матеріали для написання. З цього моменту він публікувався в пресі під псевдонімом. Незабаром Пі-і-Марґаль представив «Дослідження Середньовіччя» («Estudios sobre la Edad Media»). Ця праця також була заборонена церквою, та не побачила світ до 1873 року.

У 1854 році, після Вікальваради, Пі-і-Марґаль сховався від поліцейського переслідування у Берґарі (Гіпускоа), яка в той час ще зберігала деякі зі своїх давніх територіальних привілеїв. Там він присвятив себе вивченню Країни Басків. Результати були опубліковані у барселонському часописі «El Museo Universal» під назвою «Історії та звичаї баскського народу» («Historias y costumbres del pueblo vasco»).

Сім'я[ред. | ред. код]

Під час свого перебування у Берґарі він познайомився з Петрою Арсуаґою Ґойкоечеа, на якій одружився 22 червня 1854 року, незабаром після заручин. З дітей подружжя вижили тільки троє: сини Франсиско (що став депутатом Кортесов після смерті батька) та Хоакін (закінчив та опублікував деякі з праць Пі-і-Марґаль), а також дочка Долорес[7].

Праці[ред. | ред. код]

  • 1841 — «Мальовнича Іспанія» (ісп. La España Pintoresca)
  • 1851 — «Історія живопису» (ісп. Historia de la Pintura)
  • 1854 — «Ехо революції» (ісп. El eco de la revolución)
  • 1855 — «Реакція та революція» (ісп. La reacción y la revolución)
  • 1864 — «Декларація тридцяти» (ісп. Declaración de los treinta)
  • 1873 — «Дослідження Середньовіччя» (ісп. Estudios de la Edad Media)
  • 1874 — «Республіка 1873 року» (ісп. La República de 1873)
  • 1876 — «Літературні скарби» (ісп. Joyas literarias)
  • 1877 — «Національності» (ісп. Las nacionalidades)
  • 1878 — «Загальна історія Америки» (ісп. Historia General de América)
  • 1880 — «Федерація» (ісп. La Federación)
  • 1883 — «Федеративна конституція» (ісп. Constitución federal)
  • 1884 — «Зауваження про характер дона Хуана Теноріо» (ісп. Observaciones sobre el carácter de Don Juan Tenorio)
  • 1884 — «Боротьба наших днів» (ісп. Las luchas de nuestros días)
  • 1894 — «Програма Федеративної партії» (ісп. Programa del Partido Federal)
  •  ? — «Перші діалоги» (ісп. Primeros diálogos)
  •  ? — «Амадей Савойський» (ісп. Amadeo de Saboya)
  • 1902 — «Історія Іспанії XIX століття. Політичні, економічні, суспільні та мистецькі події. Детальний опис подій та розгорнута критика лічостей» (ісп. Historia de España en el siglo XIX. Sucesos políticos, económicos, sociales y artísticos, acaecidos durante el mismo. Detallada narración de sus acontecimientos y extenso juicio crítico de sus hombres), у співавторстві з Франсіско Пі-і-Арсуаґою

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г Spanish Biographical DictionaryІспанська королівська академія історії.
  3. а б Пи-и-Маргаль Франсиско // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Vilches García, 2001, с. 61
  5. Каталонський національний рух
  6. Varios autores (2014). Gran Enciclopedia Catalana (web) (catalán). Joaquim Pi i Margall. 
  7. Santamaría (2006).(ісп.)


Попередник
Естаніслао Фіґерас
Escudo del Gobierno Provisional y la Primera República Española.svg Президент Першої Іспанської Республіки
11 червня 1873 — 18 липня 1873
Escudo del Gobierno Provisional y la Primera República Española.svg Наступник
Ніколас Сальмерон
Попередник
Естаніслао Фіґерас
Escudo del Gobierno Provisional y la Primera República Española.svg Голови Ради міністрів Першої Іспанської Республіки
11 червня 1873 — 18 липня 1873
Escudo del Gobierno Provisional y la Primera República Española.svg Наступник
Ніколас Сальмерон