Франсиско Леон де ла Барра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франсиско Леон де ла Барра
Francisco León.jpg
Народився 16 червня 1863(1863-06-16)[1][2]
Сантьяго-де-Керетаро, Querétaro Municipality[d], Керетаро, Мексика
Помер 23 вересня 1939(1939-09-23)[1][2] (76 років)
Біарріц
Поховання Біарріц
Громадянство (підданство) Flag of Mexico.svg Мексика
Діяльність політик, дипломат, адвокат і суддя
Посада президент Мексики
Партія
У шлюбі з Refugio Borneque[d] і María Elena Borneque[d]
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Франциско Леон де ла Барра (ісп. Francisco León de la Barra, 16 червня 1863 Сантьяго-де-Керетаро, Мексика — 23 вересня 1939 року, Біарріц, Франція) — мексиканський державний діяч і дипломат. Обіймав посаду тимчасового президента Мексики з 25 травня по 6 листопада 1911 року.

Біографія[ред.ред. код]

Здобув юридичну освіту в Національній школі права, попередниці Національного автономного університету Мексики. У 1891 році був обраний в Конгрес. У 1896 році почав дипломатичну службу на посаду радника, потім обіймав посади посла Мексики в Бразилії, Аргентині, Бельгії та Нідерландах (1905). в США (1909—1911). Був делегатом Другого Латиноамериканського конгресу (1901—1902), представником Мексики на на Гаазькій мирній конференції (1907).

У 1911 році був призначений на посаду міністра закордонних справ Мексики. Після відставки президента Мексики Порфіріо Діаса тимчасово займав пост президента Мексики. Намагався зайняти пост віце-президента, але поступився Хосе Марія Піно Суаресу.

Після приходу до влади Франциско Мадеро[en] виїхав в Італію.

У 1912 році був обраний до складу Сенату від Національної католицької партії. У 1913 році знову призначений на пост міністра закордонних справ Мексики. Вступивши в змову з послом США Генрі Вілсоном[en], брав участь в підготовці державного перевороту в про чолі з генералом Вікторіано Уертою, в адміністрації якого в 1913—1914 роках займав посаду глави зовнішньополітичного відомства країни.

У 1914 році обраний губернатором штату Мехіко. Вийшовши у відставку, продовжив свою кар'єру в галузі міжнародного права в Європі. Деякий час займав пост посла у Франції і на батьківщину більше не повернувся. Був президентом Постійної палати третейського суду, заснованого в Гаазі, головою Арбітражного суду, створеного в рамках реалізації Версальського договору, брав участь в декількох міжнародних комісіях після Першої світової війни.

  1. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б SNAC