Франсуаза Дорлеак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франсуаза Дорлеак
фр. Françoise Dorléac
Dorleac-1967-Helsinki (cropped).jpg
Народилася 21 березня 1942(1942-03-21)[1][3][…]
Париж, Франція[1]
Померла 26 червня 1967(1967-06-26)[1][4][…] (25 років)
Вільнев-Лубе[6]
  • дорожньо-транспортна пригода
  • Поховання Сен-Пор
    Громадянство Flag of France (1958–1976).svg Франція
    Діяльність акторка, кіноакторка
    Alma mater Вища національна консерваторія драматичного мистецтва
    Роки діяльності 19601967
    Батьки Моріс Дорлеакd
    Рене Сімоно
    Брати / сестри Катрін Денев, Sylvie Dorléacd і Danielle Clariondd
    IMDb nm0233753
    Нагороди та премії

    CMNS: Франсуаза Дорлеак у Вікісховищі

    Франсуаза Дорлеак (фр. Françoise Dorléac; 21 березня 1942, Париж26 червня 1967, Вільнев-Лубе) — французька акторка театру, кіно та телебачення. Сестра Катрін Денев.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Родина[ред. | ред. код]

    Франсуаза Полетт Луїза Дорлеак — старша з трьох доньок акторів Моріса Дорлеака (1901—1979) та Рене Сімоно (1911—2021). Її молодші сестри — Катрін (нар. 1943) і Сільвія (нар. 1946).

    Франсуаза, Сільвія і Катрін Дорлеак наприкінці 1940-х років

    Рене Сімоно також мала доньку Даніель (нар. 1936) від актора Еме Кларіона. Моріс Дорлеак працював на дубляжі іноземних фільмів для компанії Paramount Pictures, Рене вела дім, але роботу в театрі не полишала. Буржуазна родина Дорлеаків не мала нічого спільного з богемою. За словами Катрін Денев, батьки «грали в театрі, а театр — це дисципліна. Крім того, це така професія, якою займаються вечорами, що дозволяло нам протягом дня вести нормальне життя»[7]. Виховуючись в акторській родині, усі сестри так чи інакше пов'язали своє життя з театром та кіно.

    У дитинстві Франсуаза була неслухняною та живою дитиною. В квартирі Дорлеаків на бульварі Мюрата у фешенебельному XVI окрузі Парижа вона ділила одну кімнату з Катрін. Різниця в віці між ними була вісімнадцять місяців, та почували вони себе скоріше близнюками. Між ними траплялися сварки, однак вони були короткочасні. За характером вони були дуже різними. Катрін пізніше згадувала, що сестра була в усьому протилежністю їй: Франсуаза не палила й не вживала спиртного, в той час як Катрін палила і любила випити; старша була дуже стримана в їжі, молодша ж любила попоїсти. Франсуаза завжди хотіла стати знаменитою акторкою і наполегливо прямувала до своєї цілі, а Катрін не мріяла ні про що конкретне.

    Кар'єра[ред. | ред. код]

    У 15-річному віці Франсуазу за погану поведінку виключили з ліцею. У 1957 році вона вступила до Консерваторії драматичного мистецтва і одночасно брала уроки акторської майстерності на курсах Рене Жирара. Її кумирами були Грета Гарбо і Марлен Дітріх, іноді вона фарбувалася і одягалася так само, як вони. Франсуаза не вважала себе красунею, але вміла накласти грим так, щоб вигідно показати себе на сцені. Були дні, коли її охоплював відчай через своє «несиметричне» обличчя, тоді вона не наважувалася вийти з дому навіть заради важливої зустрічі з режисером[8].

    У Консерваторії Франсуаза навчалася в класі у Робера Манюэля, завдяки якому отримала в Театрі Антуан головну роль у п'єсі «Жіжі» Аніти Лус за однойменним романом Колетт (1960). Роль Жіжі вважається найкращою в театральній кар'єрі Франсуази. Навчання в Консерваторії Дорлеак завершила у 1961 році.

    Батько Франсуази у 1952 році працював художнім керівником дубляжу фільма режисера Луїджі Коменчіні «Гайді», і їй було доручено дубляж виконавиці головної ролі Елізабет Зигмунт. Першим фільмом, в якому вона зіграла, стала короткометражка «Брехня» (1957), а першою повнометражною картиною — «Вовки у вівчарні» Ерве Бромберже (1960). Франсуаза також працювала моделлю у Christian Dior.

    На зйомках картини «Двері хлопають» потрібна була акторка на роль сестри героїні Франсуази, і вона привела на майданчик Катрін. Для молодшої сестри цей кінематографічний досвід не був першим, однак кіно вона почала цікавитися саме під впливом Франсуази.

    Відомою Франсуаза стала після зйомок у Філіппа де Брока в фільмі «Людина з Ріо» (1964). «Нестандартна краса Дорлеак (гострий профіль, разметане по плечах або недбало зібране в копицю каштанове волосся) буде визнана таким само еталоном сучасності, як «взаконена потворність» Бельмондо: обидва ці обличчя, з'явившись разом у фільмі «Людина з Ріо», стали емблемами Нової Хвилі і 60-х років в цілому» (Андрій Плахов)[9].

    Франсуаза Дорлеак і Катрін Денев у фільмі «Дівчата з Рошфора» (1967)

    Однією з її найкращих кіноролей вважається стюардеса Ніколь в фільмі Франсуа Трюффо «Ніжна шкіра» (1964). Картина була холодно сприйнята публікою і критиками, і Франсуаза тяжко переживала невдачу. На Каннському фестивалі фільм Трюффо програв «Шербурзьким парасольками». Денев визнавала, що невдача сестри завадила їй повністю насолодитися успіхом. В пресі з'являлися повідомлення про «суперництво» сестер-акторок, тому Катрін була змушена заявити, що їй нічого ділити з Франсуазою, бо вони надто різні й у житті, й на екрані.

    В фільмі Романа Поланскі «Тупик» (1966) Дорлеак грала невірну дружину власника замку. Це стало ще однією помітною роллю в її кінокар'єрі. Поланскі збирався запросити на роль Терези навідому акторку, однак жодна з багатьох претенденток не продемонструвала потрібного рівня професіоналізму. Випадково він дізнався, що до Лондону (зйомки проходили в Великій Британії) приїхала сестра Денев, яка знімалася у Поланскі в «Відразі». Поланскі, незважаючи на те, що спочатку не хотів, щоб головну героїню грала француженка, взяв Дорлеак без проб.

    В «Дівчатах з Рошфора» Франсуаза знову знялась разом з Катрін, і, на думку деяких критиків, темпераментна Дорлеак грала ведучу роль. Глядачі ж з захватом сприйняли роботу обох сестер: коли одна з газет провела опитування, яка з них була кращою, Франсуаза і Катрін отримали однаково високі оцінки[10].

    Особисте життя[ред. | ред. код]

    Чоловіки не відігравали в житті Франсуази головної ролі, на першому місці для неї завжди була робота. Будучи бунтаркою по духу, вона тим не менше не володіла рішучістю своєї сестри Катрін, яка зовсім юною пішла з батьківського дому, народила у 20 років дитину і одна виховувала її. Лише поступившись на вмовляння матері, Франсуаза переїхала на власну квартиру, вибравши будинок навпроти батьківського (бульвар Мюрата, 159). Вона обожнювала свого племінника Крістіана, але сама й на думці не мала, щоб стати матір'ю, — як казала Катрін, сестра «дітей любила лише як ідею»[11].

    У грудні 1960 року в популярному нічному клубі «L’Épi» Франсуаза познайомилася з актором Жаном-П'єром Касселем. В автобіографії, виданій 2004 року, він пише, що Дорлеак була «його юнацьким коханням».

    У 1964 році, під час і після зйомок в «Ніжній шкірі», у неї був роман з Франсуа Трюффо. Цей зв'язок швидко перейшов в дружбу між акторкою та режисером.

    В інтерв'ю «Ліберасьйон» Гі Бедос, партнер Франсуази по фільму «Сьогодні ввечері або ніколи», назвав її своєю нареченою: «Після її смерті я не можу пройти повз Лувр, не представивши її»[12].

    Смерть[ред. | ред. код]

    Дорлеак загинула, коли її міжнародна кар'єра лише розпочиналася. 26 червня 1967 року на шляху до аеропорту Ніцци (тільки но повернувшись зі зйомок у Фінляндії, Франсуаза поспішала на авіарейс) вона не впоралася з керуванням автомобіля. За десять кілометрів від Ніцци, неподалік від з'їзду з автобана Ля-Провансаль на Вільнев-Лубе, її автомобіль — узятий напрокат Renault 10 — врізався в дорожній стовп, перекинувся і загорівся. Франсуаза намагалася покинути машину, але не змогла відчинити двері і згоріла заживо. Пізніше її особу було встановлено за вцілілою частиною чекової книжки, щоденнику та водійським правам.

    Похована у Сен-Пор, департамент Сена і Марна, містечку, де сестри Дорлеак дітьми проводили канікули[13].

    Пам'ять[ред. | ред. код]

    У 1992 році площа перед залізничним вокзалом в Рошфорі, департамент Приморська Шаранта, була названа ім'ям Франсуази Дорлеак.

    15 жовтня 2010 року в Курсон-Монтелу Катрін Денев взяла участь у презентації нового сорту камелії, названої на честь Франсуази Дорлеак. Денев так відгукнулася про цю подію: «Я дуже втішена, що хтось побажав назвати квітку іменем моєї сестри. Про це говорили протягом двох років. Моя сестра була б дуже щаслива. Дати рослині ім'я того, кого ти любив, це щось вічне, це дуже втішає»[14].

    Ролі у театрі[ред. | ред. код]

    • 1960 — «Жіжі» (Колетт), реж. Робер Мануель
    • 1960 — «Кокоси» (Марсель Ашар), реж. Жан Меєр
    • 1961 — «Шлюб з примусу» и «Школа мужів» (Мольєр), реж. Жан Меєр

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
    1960 ф Вовки у вівчарні Les loups dans la bergerie Мадлен
    1961 ф Двері хлопають Les portes claquent Домінік
    1961 ф Сьогодні ввечері або ніколи Ce soir ou jamais Даніель
    1961 ф Дівчина із золотими очима La fille aux yeux d’or Катя
    1961 ф Усе золото світу Tout l’or du monde журналістка
    1962 ф Думка La gamberge Франсуаза
    1962 ф Арсен Люпен проти Арсена Люпена Arsen Lupin contre Arsene Lupin Наталі Картьє
    1962 тф Три шапокляка Les Trois Chapeaux claques Паола
    1963 тф Теф-теф Teuf-teuf
    1964 тф Не інжир, не виноград Ni figue ni raisin
    1964 тф Дівчатка Les Petites Demoiselles Жюлі
    1964 ф Карусель La Ronde
    1964 ф Людина з Ріо L' Homme De Rio Аньєс Віллермос
    1964 ф Ніжна шкіра La Peau Douce Ніколь
    1964 ф Полювання на чоловіка La Chasse à l’homme Франсуаза Пікар / Сандра
    1965 ф Чингісхан Gengis Khan Борте
    1966 ф Там, де шпигуни Where the Spies Are Вікі
    1966 ф Тупик Cul-de-Sac Тереза
    1966 ф Мозок ціною в мильярд доларів Billion Dollar Brain Аня
    1967 ф Дівчата з Рошфора Les demoiselles de Rochefort Соланж Гарньє
    1967 тф Жюлі де Шаверні та її подвійна помилка Julie de Chaverny ou la Double Méprise Жюлі

    Примітки[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]