Франсуаза Саган

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франсуаза Саган
фр. Françoise Sagan
Франсуаза Саган (1963)
Франсуаза Саган (1963)
При народженні Франсуаза Куарез
Дата народження 21 червня 1935(1935-06-21)
Місце народження Кажарк, Франція
Дата смерті 24 вересня 2004(2004-09-24) (69 років)
Місце смерті Онфлер, Франція
Національність французка
Громадянство Франція Франція
Мова творів французька
Рід діяльності прозаїк, сценарист, драматург

Франсуа́за Сага́н (справжнє ім'я фр. Françoise Quoirez; * 21 червня 1935, Кажарк — 24 вересня 2004, Онфлер) — французька письменниця видатна французька письменниця, драматург. За життя їй було дано кличку «чарівна маленька бестія» (Франсуа Моріак на сторінках журналу Le Figaro). Книга, яка зробила письменницю знаменитою - Bonjour Tristesse (Здрастуй, печаль!), яку вона написала ще у підлітковому віці.

Свій літературний псевдонім запозичила з роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу».

Її літературний доробок склав понад 40 романів і п'єс. Багато її творів екранізовано.

У своїй творчості торкалася переважно тематики чуттєвих конфліктів і сучасної звичаєвості.

Біографія[ред.ред. код]

Франсуаза Саган (Куарез) народилася 21 червня 1935 року в сім'ї багатого провінційного промисловця в місті Кажарк. Освіту здобула в найкращих релігійних навчальних закладах Франції. Навчалася в Сорбонні, але покинула університет заради письменницької праці. Перший роман «Добридень, смутку!» (1954) зробив її скандально відомою в 19 років. Показовим було те, що рання і гучна слава не затьмарили її розум. Ф. Саган прийшла до батька і спокійно запитала, що їй робити з 1.5 мільйонами франків, отриманих за публікацію роману. Він порадив: «Негайно витратити їх, бо гроші для тебе — велика біда». Вона так і вчинила. Подорожі і яхти, невдалий шлюб із відомим на той час видавцем Ті Шиллером (вони незабаром розлучилися, він був на двадцять років старший за неї), народження сина (1962), ще кілька спроб влаштувати сімейне життя, потяг до азартних ігор. У 22 роки Франсуаза дивом уціліла після великої автомобільної аварії.

До періоду 70-х років Ф. Саган намагалася майже не нагадувати про себе, але потім ситуація змінилася: вона видала ліричний роман «Синці на душі» (1972), в якому безпосередньо звернулася до читача, розповівши про свої успіхи та невдачі, про звичаї «богеми» та її літературні уподобання.

Згодом побачили світ написані в схожій манері «Мемуари» та книга «З найліпшими побажаннями» (1984). їхній зміст підтвердив, що Ф. Саган зовсім не схожа на своїх героїнь. Вона ставилася до життя з непідробною цікавістю, багато розмірковувала про суспільний прогрес та перешкоди, які траплялися на його шляху. Саган попереджувала про небезпеку, якою загрожувало нестримне і необмежене споживацтво, коли культура ставала об'єктом купівлі та продажу. Письменниця не приховувала своїх політичних симпатій: вона відкрито допомагала президенту Міттерану в його передвиборній кампанії.

Ф. Саган вдалося уберегти свою творчість від заангажованості. Вона демонстративно відмовлялася від літературних премій, почесних титулів і членства в Академії.

З-поміж творів, написаних нею протягом 80 — 90-х років, варто відзначити такі: «Втрачений профіль» (1974), «Розстелене ліжко» (1977), «Сплячий пес» (1970), «Нерухома гроза» (1983), «Набридло терпіти» (1985), «Водяниста кров» (1987).

Кажарк — рідне місто Ф. Саган

Значний резонанс у Європі спричинив її роман — біографія про Сару Бернар (1987), написаний у формі листів до актриси.

До 1991 року письменниця видала 22 романи, 2 збірки новел, 7 п'єс, 3 книги нарисів. У всіх цих творах вона намагалася викласти свої думки, погляди на сучасний світ, звичаї та літературу. Відчувалося, що її гнітила сірість і духовне убозтво «суспільства проживання», змалювання нею богемного чи елітарного середовища було зумовлене неприйняттям способу життя міщанства, що набуло глобальних масштабів.

Була відома своєю любов'ю до швидкісних авто. В автомобільній пригоді 1957 року (у віці 22 років) ледве не втратила життя. Тоді, перебуваючи напідпитку, Франсуаза летіла на своєму залізному коні і, не впоравшись з управлінням, знесла дорожнє загородження. Машина відлетіла в кювет. Саган тоді буквально збирали по шматочках. Поки вона лежала в лікарні, її часто відвідував старий знайомий Гі Шеллер — голава одного з видавництв. Одного дня, сидячи біля ліжка Франсуази, він довго дивився на загіпсовану та перебинтовану Саган, а потім раптом сказав: «Давай, дівчинко, я на тобі одружуся. Поки ти не наробила ще якихось дурниць».

Персональне життя[ред.ред. код]

Першим чоловіком письменниці був Гі Шеллер, з яким вона одружилась 13 березня 1958 року. Волелюбна бунтарка Саган і «правильний», солідний Шеллер, який годився їй в батьки, прожили разом рік. А розлучилися після того, як Франсуаза, якось повернувшись додому, застала таку картину: її поважний чоловік, розташувавшись на дивані, читав газету. Тільки й всього. Саган же це здалося верхом тривіальності. «Господи, яка туга»,— подумала вона, мовчки зібрала речі та пішла. Через деякий час Франсуаза зробила ще одну спробу знайти сімейне щастя. Цього разу її обранцем став американець Роберт Вестгофф— колишній десантник, манекенник та скульптор. Вона народила від нього сина Деніса. Але цей шлюб також не тривав довго — їй знову стало нудно. «Сімейне життя — це… Та це якась спаржа з оцтом! Така страва не для мене»! — заявила письменниця своєму американському чоловікові і, залишивши сина на піклування няньок і гувернанток, знову пустилася у вільне плавання. Згодом у її житті були довготривалі лезбійські стосунки з модним стилістом Пеггі Роше. Також у Саган був коханець-Бернард Франк, одружений есеїст, якого цікавило в житті лише дві речі:книги та їжа.

Трумен Капоте

Так як Франсуаза була частою гостею в Сполучених Штатах Америки, її часто помічали в компанії таких культових особистостей, як Трумен Капоте та Ава Гарднер.

Не цуралася також алкоголю та наркотиків. В різні періоди свого життя була залежною від декількох видів наркотиків. Зокрема, антидепресанти, амфетамін, кокаїн, морфін. Коли У 90-тих, міліція прийшла на обшук будинку, пес Франсуази, Банко сам показав, де у господарки лежить кокаїн і навіть лизнув його. На що письменниця зі сміхом мовила "Подивіться, йому він теж подобається!". У 2002 році знову постала перед судом — за податкове шахрайство.

Зізнавалася у своїй схильності до азартних ігор, яка спричинила величезні борги. Саме через борги була змушена на схилі життя продати свій маєток у Нормандії, придбаний на початку кар'єри в 1950-х роках.

Смерть[ред.ред. код]

Здоров'я Франсуази Саган почало стрімко погіршуватись у 2000-х роках. У 2002 році вона вже не мала змоги предстати на лаві суду за несплату податків і отримала умовний термін. Останні роки письменниця провела із сином та близьким другом у Онфлері, що на півночі Франції. Пішла із життя 24 вересня 2004 року від серцево-легеневої недостатньості у віці 69 років. За її особистим проханням була похована в рідному містечку Кажарку. У своїй промові тогочасний Французький президент Жак Шіррак сказав:

 З її смертю, Франція втратила одного із найчуттєвіших
та видатних письменників - видатну постать нашого літературного життя.

"Привіт, смутку"("Здрастуй, печаль!")[ред.ред. код]

«Здрастуй, печаль!!». Сюжет першого роману Ф. Саган був напрочуд простим. Саган, ця «чарівна маленька бестія» (за словами Ф. Моріака), устами своєї героїні Сесіль повідала про відпочинок на березі моря під час вакацій у товаристві батька, його коханки і подруги покійної матері. Не соромлячись, вона розповіла про тілесні втіхи, про свої амурні стосунки із сусідом, які не обов'язково повинні були мати логічне продовження. Несподівано цю ідилію порушила подруга матері Анна, характер якої вирізнявся цілісністю й глибиною. Побоюючись, що батько одружиться з нею, Сесіль, зрештою, й стала причиною її загибелі. Зрозуміло, що після повернення в Париж і дівчина, і батько продовжували жити колишнім безтурботним життям. Попри банальність сюжету, історія, яку розповіла письменниця, мала відчутний підтекст смутку, що виявився і в назві книги. Світ плотських насолод набув у романі Саган прихованої глибини.

Роман «Здрастуй, печаль!!» став бестселером, згодом було видано понад мільйон його примірників різними мовами і в різних країнах світу. Він одразу ж виріс до своєрідного символу, знамення часу, а образ головної героїні уособив провісниць епохи легких звичаїв. Він немовби увібрав конкретні долі сучасниць письменниці — відтак виник термін «покоління Франсуази Саган». В одній із своїх статей Ж. Урден писав, що цей роман «відобразив настрої та позицію молодого покоління, що починало жити після величезного потрясіння, якого зазнав світ у роки війни, коли загинули дотеперішні уявлення про Добро та Зло, дотеперішні моральні цінності, колишні заборони і табу». Цікаво, що рання і гучна слава майже не запаморочила Саґан голови. Вона прийшла до батька і спокійно запитала, що їй робити з 1,5 мільйонами франків, отриманих за «Добридень, смутку». Він порадив: «Негайно витрати їх, бо гроші для тебе — велика біда». Вона так і вчинила.

Фільм[ред.ред. код]

Життя Саган було викладено в біографічному фільмі "Sagan", створеному Діаною Курис. Фільм був випущений в Франції, в червні 2008 року. Французька акторка Сильвія Тестуд зіграла головну роль.

Вислови[ред.ред. код]

Саган за письмовим столом
  • "Кудись зникла романтика ... в наші роки ми вже не здатні на вчинки.
  • "Парадокс: у тверезому стані брешеш, і люди вірять! Варто напитися до стану, коли правда лізе з тебе хмільним потоком - і все, ніхто не сприймає слова всерйоз.
  • Варто тільки почати боротися з чужими вадами, і ти вже не можеш звикнути до недоліків інших людей.
  • Не можна повністю розкриватися перед іншими.
  • Ніколи не можна сказати точно - ми втілюємо в книги мудрість життя, або малюємо життя, виходячи з книг.
  • Відчуваєш себе у своїй тарілці тільки до тих пір, поки хтось оберігає цю саму тарілку.
  • Варто впустити в себе жалість, як це приємне почуття вже не відпустить тебе з чарівного полону.

Твори[ред.ред. код]

1954 — Здрастуй, печаль! (Bonjour tristesse)

1955 — Певна усмішка (Un certain sourire)

1959 — Чи любите ви Брамса? (Aimez-vous Brahms?)

1961 — Les Merveilleux Nuages

1965 — La Chamade

1969 — Сонячний промінь в холодній воді (Un peu de soleil dans l'eau froide)

1977 — Le Lit défait

1981 — Намальована жінка (La Femme fardée)

1984 — Avec mon meilleur souvenir (автобіографія)

1985 — Втомлена війною (De guerre lasse)

1994 — Chagrin de passage

1998 — Derrière l'épaule (автобіографія)

Драматичні твори[ред.ред. код]

1960 — Замок у Швеції (Château en Suède)

1961 — Violons parfois

1963 — La Robe mauve de Valentine

1978 — Il fait beau jour et nuit

1987 — l'Excès contraire


Джерела і посилання[ред.ред. код]