Франсуа Гране

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франсуа Гране
фр. François Marius Granet
Autoportrait Granet - chateaux de Versailles et de Trianon.jpg
Автопортрет в останні роки життя
Ім'я при народженні фр. François Marius Granet
Дата народження 17 грудня 1775(1775-12-17)
Місце народження Екс-ан-Прованс неподалік Марселя
Дата смерті 21 листопада 1849(1849-11-21) (73 роки)
Місце смерті Екс-ан-Прованс
Національність Франція Франція
Громадянство Франція
Жанр побутовий жанр, пейзаж
Навчання муніципальна школа малювання Екс-ан-Прованса, майстерня Давіда (Париж), Рим
Напрямок реалізм
Роки творчості 1800—1848
Покровитель граф Форбен
Нагороди
Офіцер ордена Почесного легіону
Knight in the order of Saint-Michel
Кавалер ордена Почесного легіону
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Франсуа Ґране́, повне ім'я Франсуа Маріу́с Ґране́ (фр. François Marius Granet; 17 грудня, 1775, Екс-ан-Прованс — 21 листопада, 1849, там само) — французький художник першої половини 19 ст.

Біографія, ранні роки[ред.ред. код]

Народився в місті Екс-ан-Прованс, 27 кілометрів нв північ від порту Марсель. Майбутній художник мав просте, недворянське походження. Його батько працював на будівництві муляром. У хлопця були художні здібності. Художнє навчання розпочав в муніципальній школі малювання, де його керівником був художник Жан-Антуан Константен (1756—1844), пейзажист.

1794 року Франсуа Гране відбув у місто Тулон, де працював художником-декоратором.

На нього звернув увагу граф Огюст де Форбен (1777—1841), котрий сприяв переїзду молодика в Париж та влаштуванню у 1798 році на навчання в майстерню уславленого Жака-Луї Давіда. Огюст де Форбен, аристократ і офіцер, сам був художником-аматором і сам навчався в майстерні Давіда. Після виходу у відставку присвятив власне життя вивченню мистецтва. Він стане другим директором Наполеонівського музея, назву котрого змінять на Лувр при відновленні монархії у Франції та остаточного усунення від політики Наполеона Бонапарта. Першим директором музею був Домінік Віван-Денон.

Перебування в майстерні Жака-Луї Давіда не було тривалим. Невдовзі граф Огюст де Форбен та Франсуа Гране відбули у Італію. По поверненню у Париж Франсуа Гране влаштувався на працю у Лувр.

Перебування в Італії (1802—1824)[ред.ред. код]

Франсуа Гране. «Крипта в Сан Мартіно аї Монті, Рим», 1806 р.

1802 року через Марсель разом з покровителем графом де Форбеном Франсуа Гране відбув у Рим. Італія та Рим на 22 роки стануть другою домівкою для художник. Він радо відвідує римські храми і все більше працює не з уяви, а йде від натури і натурних замальовок. Він створив чимало картин з інтер'єрами римських церков і каплиць, створював пейзажі в стилі спокійного реалізму. Пізніше картини цього періоду неправомірно будуть порівнювати з творами Каміля Коро, художника меншого обдарування.

На французького митця звернули увагу римські меценати, він користувався підтримкою французького кардинала Феша та генерала Молле. Перебуваючи в Римі Франсуа Гране не переривав художніх зв'язків з Парижем і надсилав туди на виставки власні твори.

1813 року його обрали членом гільдії св. Луки в Римі. 1819 року монархічний уряд Франції надав йому орден Почесного легіону.

Повернення у Париж і адміністративні посади[ред.ред. код]

1824 року він повернувся з Італії вже в монархічний Париж. Завдяки втручанню друга і покровителя графа де Форбена він отримав посаду зберігача в Королівському музеї, швидко перейменованого з Наполеонівського музею. Назва музею не втримається і її замінять на нейтральну — Лувр.

1833 року художник Франсуа Гране отримав посаду зберігача в палацово-парковому ансамблі Версаль, котрий почали перетворювати на музейний комплекс. Король Франції наказав перетворити покинутий Версаль на музей слави Франції. Серед завдань Франсуа Гране того часу — збори експонатів і декор Галереї Баталій в палаці Версаль. Помпезний музей було відкрито 1837 року.

Стилістика творів Франсуа Гране[ред.ред. код]

Франсуа Гране. Вхід до Версальського парку з боку оранжереї, грудень 1840 р., акварель. Лувр

На творчу манеру Франсуа Гране помітно вплинули картини його першого вчителя, художника Константена. У близькій стилістиці працював і його покровитель, граф де Форбен, що теж цікавився зображеннями архітектури.

Перебування в майстерні Жака-Луї Давіда не навернуло Гране ні до стилістики французького класицизму, як і пізніше до стилю наполеонівського ампіру.

У пору революційного нехтування церквою провінційний художник чимало здивував паризьких відвідувачів виставок картинами з побуту католицьких монастирів та непарадними, суворими зображеннями церковних інтер'єрів. Гране був правовірним католиком і провінціалом і не сприйняв нововведення та атеїстичні зрушення французької революції 1789-1793 рр.

Франсуа Гране, особа спокійного художнього темпераменту, переніс власні зусилля на проблеми освітлення, часто романтичного спрямування та на створення особливої, утаємниченої атмосфери власних картин. Навіть його картини так званого історичного жанру з життя художників західноєвропейського минулого — різновид зображень суворих, непарадних інтер'єрів, тільки з фігурами.

Незвично сміливими були його замальовки та акварелі, настільки, що справляли враження творів зовсім іншого художника (акварелі з зображеннями парку Версаля тощо.)

Відданість католицизму дивацькі поєднувалась в поведінці художника з вільним ставленням до моралі та власних пристрастей. В Італії він закохався в Нана Апполіні, що була в шлюбі з іншим чоловіком. Роками вони жили втрьох і навіть перебрались втрьох у Францію.

Музей імені Гране[ред.ред. код]

1848 року в Парижі відбулась чергова революція. Старому на той час художнику всі тривоги цього періоду були ні до чого. Він покинув Париж і перебрався у рідний Екс-ан-Прованс. Перебування в рідному місті він витратив на створення художнього музею, куди перейшла низка і його творів. Місцевий музей Гране не є, однак, меморіальним музеєм митця.

Обрані твори (неповний перелік)[ред.ред. код]

Франсуа Гране. «Поминальна трапеза в монастирі»
Франсуа Гране. «Баржа на річці Сена», акварель
Франсуа Гране. «Краєвид з Квирінальським палацом, Рим», бл. 1806 р.
  • «Врожай гарбузів у Мальвала», 1796
  • «Автопортрет», 1797
  • «Жебраки в печері»
  • «Італійський пейзаж»
  • «Вілла д'Есте, Рим»
  • «Пейзаж з дахами Риму»
  • «Внутрішній простір Колізею, Рим»
  • «Терми імператора Діоклетіана, Рим»
  • «Нижня церква св. Франциска Ассізького»
  • «Внутрішній двір монастиря Санта Марія дельї Анжелі, Рим»
  • «Поминальна трапеза в монастирі»
  • «Краєвид з Квирінальським палацом, Рим», бл. 1806
  • «Крипта в Сан Мартино аі Монті, Рим», 1806 р.
  • «Дворик картезіанського монастиря з дзвіницею»
  • «Тріумфальна арка у Вольта Торетта поблизу Тіволі»
  • «Церква Санта Трініта деі Монті та вілла Медічі, Рим», 1808
  • «Художник Стелла у в'язниці», 1810
  • «Інтер'єр церкви в Субіако», 1818
  • «Хор в каплиці церкви капуцинів на площі Барберіні, Рим», 1818
  • «Баржа на річці Сена», акварель
  • «Чернець в келії», 1828
  • «Савонарола у в'язниці», 1830
  • «Лікування черниці в монастирі», 1830
  • «Викуп полонених християн з в'язниці в Алжирі», 1831
  • «Сен Луї звільнив французьких в'язнів у Дамьєтте», 1831
  • «Смерть художника Ніколя Пуссена», 1833
  • «Голова католицького ченця», 1833
  • «Нострадамус, астролог короля Карла IX», 1846
  • «Автопортрет з палітрою в похилому віці»

Обрані твори (галерея)[ред.ред. код]

Франсуа Гране. «Базиліка свв. Івана та Павла, Рим»

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Гос. Эрмитаж, каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976 (рос.)
  • André Alauzen et Laurent Noet, Dictionnaire des peintres et sculpteurs de Provence-Alpes-Côte d'Azur, Marseille, Jeanne Laffitte, 2006 (1re éd. 1986), 473 p. (ISBN 978-2-86276-441-2), p. 230—231 (фр.)
  • Alain Jacobs, François-Marius Granet et le peintre belge François-Joseph Navez: correspondance de 1822 à 1849 conservée à la Bibliothèque royale Albert Ier à Bruxelles, Bulletin de la Société de l'histoire de l'art français, année 1996, Paris, 1997, p. 113—141. (фр.)
  • Denis Coutagne, François-Marius Granet (1775—1849), éd. Somogy, 2008 (ISBN 9782757201848). (фр.)