Франсуа Трюффо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франсуа Трюффо
фр. François Truffaut
Зображення
Зображення
Дата народження 6 лютого 1932(1932-02-06)
Місце народження Париж, Франція
Дата смерті 21 жовтня 1984(1984-10-21) (52 роки)
Місце смерті Неї-сюр-Сен, Франція[1][2]
Поховання
Громадянство  Франція[3]
Релігія християни
Професія кінорежисер, сценарист, продюсер
Напрям Французька нова хвиля
Нагороди

Приз за найкращу режисуру (1959)

Bodil Award for Best Non-American Filmd (1959)

Bodil Award for Best Non-American Filmd (1962)

Bodil Award for Best Non-American Filmd (1964)

приз Луї Деллюка (1968)

National Board of Review Award for Best Foreign Language Filmd (1970)

Премія Національної Ради кінокритиків США найкращому режисеруd (1970)

Премія Спільноти кінокритиків Нью-Йорка за найкращий фільм (1973)

National Society of Film Critics Award for Best Directord (1973)

New York Film Critics Circle Award for Best Directord (1973)

премія БАФТА за найкращий фільм (1974)

премія БАФТА за найкращу режисерську роботу (1974)

National Board of Review Award for Best Foreign Language Filmd (1975)

Премія «Сезар» за найкращий оригінальний або адаптований сценарій (1981)

премія «Сезар» за найкращий фільм (1981)

премія «Сезар» за найкращу режисуру (1981)

David Luchino Viscontid (1981)

Jean-Le-Duc awardd

IMDb ID 0000076
CMNS: Франсуа Трюффо у Вікісховищі

Франсуа́ Трюффо́ (фр. François Truffaut; * 6 лютого 1932 — † 21 жовтня 1984) — французький кінорежисер, один із засновників «нової хвилі».

Біографія[ред. | ред. код]

Франсуа Трюффо і Клод Жад на прем'єрі "Кохання, що втекло" в 1979 році

Франсуа Трюффо народився 6 лютого 1932 року в Парижі. Будучи позашлюбною дитиною, він не знав імені свого справжнього батька. Його виховувала мати і Роланд Трюффо, що усиновив його. Майбутній режисер залишив школу в 14 років. Значний вплив на юного Франсуа здійснив письменник і кінокритик Андре Базен, що прищепив йому любов до кіно. Разом із іншим майбутнім режисером, Жаном-Люком Годаром, Трюффо пише статті для журналу Базена «Кінозаписник». Згодом Трюффо працював з Годаром над сценаріями фільмів «На останньому подиху» та «Історія води».

У 1957 році Трюффо одружився з Мадлен Моргенштерн, яка народила йому двох дівчаток (у 1959 і 1961). Тесть Франсуа Трюффо, продюсер і кінопрокатник Моргенштерн, допоміг своєму зятеві розпочати кар'єру в кіно. Уже першими картинами Трюффо сміливо заявив, що на кінематографічному небосхилі з'явилася нова зірка. А фільм «Чотириста ударів» назавжди вкарбував його ім'я серед поважних постатей світового кіно. Фільмуванню власних стрічок у Трюффо передував період критики, який звичайно був відображенням впливу А. Базена. В пресі того часу Трюффо часто називали «сердитий критик Трюффо».

У 1965 році Трюффо розлучився з Мадлен. Пізніше він мав стосунки зі своїми акторками Клод Жад (заручини 1968 року), Катрін Деньов та Фанні Ардан.

Помітне місце в творчості Трюффо займає своєрідний цикл фільмів, що їх об'єднує один герой, Антуан Дуанель. Цикл починається напів-автобіографічним фільмом «Чотириста ударів» (Les Quatre cents coups, 1959, Гран-прі на Каннському фестивалі) і продовжується в таких фільмах, як «Антуан і Колетт» (Antoine et Colette, новела у фільмі «Кохання у 20 років», 1962), «Вкрадені поцілунки» (Baisers volés, 1968, з Жаном-П'єром Лео, Клод Жад), «Родинне вогнище» (Domicile conjugale, 1970, Жан-П'єр Лео, Клод Жад), «Кохання, що втікає» (L'amoure en fuite, 1979, з Жан-П'єр Лео, Клод Жад).

Фільм Трюффо «Американська ніч» (1973) отримав премію «Оскар» в номінації «Найкращий іноземний фільм».

Найвідоміша роль Трюффо — у фільмі Стівена Спілберга «Близькі контакти третього ступеня» (1977).

У 1981 році він зняв в своєму фільмі «Сусідка» актрису Фанні Ардан і з того часу вона стала його улюбленою актрисою та коханою подругою і народила йому дочку.

Трюффо помер від раку мозку 21 жовтня 1984 в паризькому передмісті Нейї-сюр-Сені.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]