Франсуа Фенелон
| Франсуа Фенелон | |
|---|---|
фр. Fénelon  | |
 | |
| Ім'я при народженні | фр. François de Salignac de La Mothe-Fénelon |
| Народився | 6 серпня 1651[1][2][…] Сент-Мондан |
| Помер | 7 січня 1715[1][2][…] (63 роки) Камбре |
| Країна |  Франція |
| Діяльність | філософ, богослов, письменник, поет, католицький священник, католицький єпископ |
| Alma mater | Паризький університет |
| Знання мов | французька[1][4] |
| Мова творів | французька |
| Роки активності | з 1679 |
| Жанр | трактат |
| Членство | Французька академія |
| Конфесія | католицька церква[5] |
| Рід | Q123846879? |
| Батько | Pons de Salignac, Marquis de La Mothe-Fénelond |
| Родичі | François de Salignac de la Motte-Fénelond[6] |
| Автограф |  |
 | |
 Франсуа Фенелон у Вікісховищі | |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
 Роботи у Вікіджерелах | |
Франсуа Фенелон (фр. François de Salignac de La Mothe-Fénelon; 6 серпня 1651 — 7 січня 1715) — французький священнослужитель, письменник, педагог, богослов. Автор відомого роману «Пригоди Телемака» — літературного бестселера XVIII—XIX століть.
Фенелон був вихідцем із знатного збіднілого роду. Він народився в Сент-Мондані (Перігор). Його батько, Понс де Фенелон, помер, коли синові було 12 років; до цього часу Франсуа жив в своєму родовому замку, не дуже багато часу присвячуючи заняттям внаслідок слабкого здоров'я. Потім його взяв під свою опіку дядько, Франсуа де Саліньяк де ла Мот-Фенелон, єпископ Сарла.
Навчався в Кагорському університеті і в Паризькій семінарії св. Сульпіція.
Був тонзурований в 1669 році. З 1671 року — канонік собору в Сарла. З 1679 року — настоятель незадовго до того заснованої конгрегації «Нові католички» (Nouvelles catholiques), призначенням якої була катехизація молодих прихильниць протестантизму.
У 1680—1685 роках Фенелон проповідував в Парижі і дієцезії Мо. У 1683 році помер наставник і опікун Фенелона маркіз Антуан де Фенелон-Маніяк.
Після скасування Нантського едикту (жовтень 1685) Фенелонові доручили проповідувати католицизм насильно зверненому протестантському населенню Сентонж і Пуату, де він залишався до червня 1686 року.
В 1688 році Фенелон познайомився з відомим містиком, мадам Гюйон. Фенелон ввів її в гурток пані Ментенон (з 1691 роки він став духівником останньої), де Гійон своїм пристрасним темпераментом захопила навіть розважливу і холодну коханку короля. Сам Фенелон до того захопився ідеями квієтизма, що проповідувала Гійон, що відкрито відстоював їх, ризикуючи своїм становищем і своєю кар'єрою.
- ↑ а б в г д Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ а б в Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
- ↑ Ґалліка — 1997.
- ↑ а б datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
- Varillon F. Fénelon et le pur amour. — P., 1957.
- Pizzorusso A. La Poetica di Fénelon. — Milan, 1959.
- Gouhier H. Fénelon philosophe. — P., 1977.
- Haillant M. Culture et imagination dans les oeuvres de Fénelon «ad usum puerili». — P., 1982.
- Kapp V. Télémaque de Fénelon. — Tübingen, 1982.
- Fénelon, mystique et politique (1699—1999): actes du colloque international de Strasbourg. — P. Geneve, 2004. — ISBN 2745309382
- Simon, Monica. Fénelon platonicien? Etude historique, phylosophique et littéraire. Munster, 2005
- Zaytseva, Irina. Trésors de Tsarskoye Selo: notes marginales de Voltaire sur les «Oeuvres philosophiques» de Fénelon // Revue Voltaire. — Paris. — No 8(2008), p. 329—357.
- Trémolières F. Fénelon et le sublime: littérature, anthropologie, spiritualité. P. — Geneve, 2011. — ISBN 9782745323194
- Фенелон Франсуа де Саліньяк // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 486.
