Франсуа де Бурбон-Вандом

From Вікіпедія
Jump to navigation Jump to search
Франсуа де Бурбон-Вандом
фр. François de Vendôme
François de Bourbon Duke of Beaufort by Jean Nocret (Baltimore Museum of Art).jpg
Народився 16 січня 1616(1616-01-16)[1]
Château de Coucyd, Кусі-ле-Шато-Оффрик
Помер 25 червня 1669(1669-06-25)[2][1][3] (53 роки)
Іракліон, Венеціанська республіка
Громадянство
(підданство)
Royal Standard of the King of France.svg Франція
Діяльність генерал
Знання мов французька[2]
Учасник Тридцятирічна війна
Титул Duke of Beaufortd
Військове звання Адмірал
Батько Сезар де Вандом
Мати Françoise de Lorrained
Брати, сестри  • Louis, Duke of Vendômed і Єлизавета Бурбон-Вандомська
Нагороди
Knight of the Order of the Holy Spirit Knight of the Order of Saint-Michel
Blason fr François de Bourbon-Vendôme (1616-1669).svg

Франсуа де Бурбон-Вандом (фр. François de Bourbon-Vendôme; 16 січня 1616 — 25 червня 1669) — політичний та військовий діяч Французького королівства, 2-й герцог Бофор, адмірал, один з лідерів Фронди. Знаний також як Франсуа де Вандом. Мав прізвисько «Король ринків».

Життєпис[edit | edit source]

Походив з династії Бурбонів, гілки Вандом. Другий син герцога Сезара де Вандома, великого адмірала Франції, та Франсуази Лотаринзької. Народився 1616 року у замку Кусі. 1628 року, у віці 12 років, брав участь у поході до П'ємонту. Відзначився під часв облог Корбі, Есдена і Аррасу. Наслідуючи приклад свого батька, вступав в змови проти кардинала Рішельє, тому був змушений провести деякий час у вигнанні, при дворі англійського короля Карла I.

Після смерті короля Людовика XIII у 1642 році близько зійшовся з регентшею Анною Австрійською, яка передоручила йому своїх синів Людовика та Філіппа, а також надала Франсуа де Вандому можливість приймати рішення. Проте її почуття до Джуліо Мазаріні виявилися сильнішими, Бофор це зрозумів, почав ревнувати і потрапив в опалу.

У 1643 році очолив партію аристокартів, відому як «зарозумілих» (або «іспанська» чи «лотаринзька»). Його союзником став державний міністр Огюстен Пот'є, єпископ Бове (був колись першим духівником Анни Австрійської), та близькою подругою королеви Марією де Роган, герцогинею де Шеврез. Водночас Вандом намагався скористатися складною ситуацією королівського двору, що також протистояв герцогу Гастону Орлеанському, принцу Людовику де Конде та кальвіністам. Влітку 1643 року намагався відсторонити від впливу при вдору принца Конде, що перед тим здобув перемогу при Рокруа. В свою чергу Конде також тиснув на королівський уряд. В результаті 2 вересня 1643 року кардинал Мазаріні віді мені королеви наказав арештувати герцога Вандома, якого звинуватили у змові (відома як «Змова зарозумілих»). Про несправжність змови свідчить те, що головного виконавця її — капітана Гвардійського піхотного полку Франсуа дез Ессара — підвищили до підполковника.

З замку Франсуа де Вандом втік в 1648 році, перебравшись до замку Шенонсо, а потім — до родинного Вандому. У 1649 році длолучивс ядо Фронди принців. Від парижан отримав прізвисько Король ринків. У 1650—1651 роках брав участь у битвах на чолі із фрондерів. 1652 року на дуелі вбив шварга Карла Амадея Савойського, герцога Немура.

Примирився з королівським двором в 1653 році. Король доручив йому кілька важливих військових експедицій. Був призначений гросмейстером, шефом і головним суперінтенданом навігації. 1662 року отримав звання адмірала та командування французьким галерним флотом на Середземномор'ї. Того ж року зазнав поразки від берберського флоту біля о. Джиджель.

У березні 1665 року очолив невеликий флот, який розгромив флотилії піратів біля Шерешелі в Алжирі та Голетти в Тунісі. У 1669 році разом з венеціанцями захищав критську Кандію від оосманських військ. 25 червня того ж року без вісті пропав в нічний вилазці. Це виклакало легенду, за якою Вандом тримався у султана Мехмеда IV або був героєм у залізній масці.

Родина[edit | edit source]

Перебував в позашлюбному зв'язку з Марією де Бретань-Авогур, герцогиней де Монбазон и Анною Женев'євою де Бурбон-Конде, герцогиней де Лонгвиль.

В літературі[edit | edit source]

Джерела[edit | edit source]

  • Jean Meyer et Martine Acerra, Histoire de la marine française: des origines à nos jours, Rennes, Ouest-France, 1994, 427 p. (ISBN 2-7373-1129-2, notice BnF no FRBNF35734655)
  • Étienne Taillemite, Dictionnaire des marins français, Paris, éditions Tallandier, 2002, 573 p. (ISBN 2-84734-008-4)
  • а б SNAC — 2010.
  • а б Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  • Lundy D. R. The Peerage — 717826 екз.