Франсуа де Труа
Франсуа́ де Труа́ (фр. François de Troy; 9 січня 1645, Тулуза — 21 листопада 1730, Париж) — французький художник-портретист та гравер, представник династії художників де Труа, батько художника Жана-Франсуа де Труа[5].
Народився у сім'ї тулузького живописця Ніколя Антуана де Труа (фр. Nicolas de Troy, 1608 — 15 вересень 1684), який працював в регіоні Лангедок[6][7]. Старший брат Франсуа — Жан де Труа (фр. Jean de Troy, 4 квітня 1638 — 25 червень 1691) теж був художником, який писав історичні полотна та створив Академію мистецтв в Монпельє.
Спочатку Франсуа основним навичкам живопису навчався в майстерні батька, потім вступив до майстерні місцевого художника Антуана Дюрана (фр. Antoine Durand). У 24 роки Франсуа вирушив до Парижа, де продовжив навчання у портретиста Клода Лефевра (фр. Claude Lefèbvre, 1633 — 25 квітень 1675) та Нікола-П'єра Луара (фр. Nicolas-Pierre Loir, 1624—1679). Зі своячкою Луара — Жанною Котелль — де Труа одружився в 1669 році.
Серед ранніх робіт Франсуа історики називають дизайн гобеленів для фаворитки Людовика XIV — мадам де Монтеспан, а також міфологічні картини «Сусанна і старці» та «Лот і його дочки», які зараз перебувають в Ермітажі.
У перші роки життя в столиці Франсуа подружився з живописцем, гравером, критиком і дипломатом Роже де Пиль (фр. Roger de Piles, 7 жовтня 1635 — 5 квітня 1709), який познайомив його з голландським та фламандським живописом. У 1671 році художник став претендентом Королівської Академії живопису і скульптури, а в 1674 році був прийнятий у члени Академії як історичний живописець, представивши журі картину «Меркурій відрізає голову Арґусу».
Після смерті його вчителя Лефевра у 1675 році, де Труа вирішив присвятити себе портретному жанру в надії на замовлення колишніх клієнтів його покійного вчителя. У 1679 році художник отримав своє перше престижне замовлення на портрет посла Швеції Нільса Більке, а через рік написав портрет нареченої спадкоємця французького престолу дофіна Людовика — Анни-Марії Баварської. Після успіху цих картин де Труа протягом майже п'яти десятиліть безперервно працював у придворних колах. Замовникам подобалася здатність художника підкреслювати їхні манери, соціальний стан та модні наряди. Клієнтами художника були мадам де Монтеспан, її син, позашлюбна дитина короля — Луї-Огюст де Бурбон, герцог дю Мен і його дружина Анна-Луїза-Бенедикта де Бурбон-Конде.
У 1690 році Труа був призначений головним придворним живописцем поваленого англійського короля Якова II Стюарта, який був прийнятий Людовіком XIV і перебував у вигнанні в Сен-Жерменському палаці. У період з 1698 до 1701 року, коли між Францією і Великою Британією було перемир'я, прихильники Якова II — якобіти привозили в Англію з Парижа портрети сина короля Джеймса Френсіса Едуарда Стюарта і його сестри — принцеси Луїзи-Марії. У ці роки Франсуа допомагав його кращий учень — Алексіс Симон Белл (англ. Alexis Simon Belle, 12 січня 1674 — 21 листопада 1734). В 1670 році Белл отримав Римську премію, але не поїхав в Італію.
У 1698 році Франсуа де Труа був призначений професором Королівської Академії, в 1708 році став її директором, а у 1722 році — ад'юнкт-ректором. Студентом де Труа був його син Жан-Франсуа де Труа, який також став портретистом та дизайнером гобеленів, на яких зображував галантні сцени та любовні зустрічі в стилі рококо. До речі, картини батька і сина часто плутають. Крім цього, учнями де Труа-старшого були художники Андре Бойс (фр. André Bouys, 1656—1740) і німецький портретист Джон Клостерман (нім. John Closterman 1660 — 24 травня 1711).
Франсуа де Труа помер у 1730 році в Парижі у віці вісімдесяти п'яти років[6].
Писав історичні картини і портрети, відрізняючись свободою і м'якістю пензля та приємним, хоча і надто червонуватим колоритом. Історичні композиції маложиттєві та безстільні, але як портретист він був у великій пошані у своїх сучасників, особливо у дам, яким догоджав, зображуючи їх ідеально-прекрасними богинями Олімпу. Його воліли таким майстрам, як Ларжильєр та Гіацинта Ріґо, величали французьким Тиціаном і Ван-Дейком. Він портретував всю королівську родину, багатьох придворних, їхніх дружин і дочок. З його творів заслуговують на згадку портрети його самого (Уффіці, Флоренція), його дружини (в Ермітажі), архітектора Ж. Мансара, скульптора Дежардена (в Луврі), герцогині де-Мен (в Орлеанському музеї) герцога де-Мен (в Дрезденської галереї) картина «Генріх IV урочисто приймає кавалерів ордена св. Духа» (у Серсальском музеї). Багато його портретів відтворені у гравюрі Едекнілом, Дереві, Пуайлі та іншими видатними майстрами. Сам він гравіював вид катафалка Марії-Терезії, дружини Людовика XIV.
-
Луїза Марія Стюарт, 1705 -
Бенкет цариці Дідони та Енея, 1704. -
Чарльз Мутон, 1690 -
Фрідріх, барон де Кнабенау (Friedrich Baron de Knabenau), 1670 -
Марія Анна Крістіна Вікторія Баварська, 1690
-
Мадам де Бріон з сином Анрі де Лоррен, 1697
-
Герцогиня Ла Ферте з Людовиком XV (на колінах) та Людовиком II Бретонським, 1710
- Cailleux, Jean, Some Family and Group Portraits by Francois de Troy (1645—1730) in The Burlington Magazine, vol. 113, no. 817 (April 1971), pp. i-xviii
- Brême, Dominique, François de Troy 1645—1730 (Paris, ed. Somogy, Editions d'art, 1997, 199 pages, ISBN 978-2-85056-278-5)
- ↑ а б Зведений список імен діячів мистецтва — 2019.
- ↑ колекція Бойманса онлайн — 2010.
- ↑ https://www.museabrugge.be/collection/work/id/2014_GRO1609_III
- ↑ François de Troy, French Baroque Era Painter, 1645—1730 at artcyclopedia.com (accessed 15 February 2008)
- ↑ а б Robert-Dumesnil, Alexandre Pierre F., Le peintre-graveur français, ou Catalogue raisonné des estampes gravées par les peintres et les dessinateurs de l'ecole française, vol. 7 (1844) p. 337 online at books.google.com (accessed 15 February 2008)
- ↑ Brême, Dominique (1997). François de Troy 1645–1730. Paris. с. 11—18.
- Франсуа де Труа на сайті Culture.gouv.fr (фр.)
- Франсуа де Труа на сайті Національної портретної галереї у Лондоні (англ.)