Франсіско Серрано-і-Домінгес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франсіско Серрано-і-Домінгес
ісп. Francisco Serrano Domínguez
El capitán general Francisco Serrano, duque de la Torre.jpg
Президент Іспанії
8 жовтня 1868 — 18 червня 1869
Попередник: Заснування титулу
Наступник: Реставрація монархії
3 січня — 30 грудня 1874 року
Попередник: Еміліо Кастелар
Наступник: Реставрація монархії
Голова Ради міністрів Іспанії
3 жовтня 1868 — 18 червня 1869 року
Попередник: Паскуаль Мадос
Наступник: Жоан Прим
4 січня — 24 липня 1871 року
Попередник: Хуан Баутіста Топете-і-Карбальйо
Наступник: Мануель Руїс Соррілья
4 — 13 червня 1872 року
Попередник: Хуан Баутіста Топете-і-Карбальйо
Наступник: Фернандо Фернандес де Кордова
4 січня — 26 лютого 1874 року
Попередник: Еміліо Кастелар
Наступник: Хуан де Савала
 
Партія: Liberal Union[d] і Constitutional Party[d]
Освіта: Шляхетна семінарія Вергара[d]
Ім'я при народжені: ісп. Francisco Serrano y Domínguez
Народження: 17 грудня 1810(1810-12-17)[1]
Isla de León[d], Кадіс, Андалусія, Іспанія
Смерть: 26 листопада 1885(1885-11-26)[2][3][4] (74 роки)
Мадрид, Іспанія[5]
Громадянство: Іспанія
У шлюбі з: Antonia Domínguez y Borrell[d][6]
Діти: Leopoldo Serrano y Domínguez[d] і Q65966460?
Автограф: Firma de Francisco Serrano.svg
Нагороди:
Laureate Cross of Saint Ferdinand кавалер ордена Ізабелли Католички з ланцюгом Орден Золотого руна Grand Cross of the Order of the Tower and Sword

Медіафайли у Вікісховищі?

Франсіско Серрано-і-Домінгес, герцог де ла Торре, граф Сан-Антоніо (ісп. Francisco Serrano y Domínguez, primer duque de la Torre, conde de San Antonio; 17 грудня 1810 — 26 листопада 1885) — іспанський військовик і державний діяч, маршал, президент Іспанії у 18681869 та 1874, регент Іспанії у 18691871 роках.

Кар'єра[ред. | ред. код]

У 1830-их роках брав активну участь у боротьбі з претендентом на іспанський престол Доном Карлосом. 1840 року долучився до партії Еспартеро, втім 1843 року, переконавшись, що справа Еспартеро програна, очолив тимчасовий уряд у Барселоні.

В кабінеті Хоакіна Лопеса Серрано був військовим міністром. Після падіння Еспартеро та вступу Рамона Нарваеса в Мадрид 22 липня 1843 року Серрано знову тимчасово очолив військове відомство, а 1845 року, зблизившись з королевою Ізабеллою II, був призначений сенатором.

1857 року отримав посаду посла Іспанії в Парижі, 1859 року — генерал-капітаном Куби. Після повернення на батьківщину до березня 1863 року був міністром закордонних справ.

1865 року Серрано приєднався до прем'єр-міністра Леопольдо О'Доннелла, який надав йому посаду президента сенату. Коли уряд всупереч закону зволікав зі скликанням Кортесів, значна кількість членів опозиції підписали протест, який Серрано та президент палати депутатів Ріос-Розас мали подати королеві. Міністерство Нарваеса попередило подання того протесту арештом обох президентів і всіх, хто підписав протест. Серрано був ув'язнений у військовій в'язниці біля Аліканте, втім за кілька тижнів був звільнений.

7 липня 1868 року був заарештований за звинуваченням у змові з метою зведення на престол герцога Монпансьє. Серрано та інших змовників було заслано Канарські острови. Коли у вересні 1868 року спалахнуло повстання проти королеви Ізабелли, Серрано очолив армію заколотників, вирушив на Мадрид і 28 вересня розбив королівські війська під командуванням Мануеля Павії. Вступивши до Мадрида, він зайняв пост міністра-президента, а 15 червня 1869 року був обраний регентом до вступу на престол нового монарха.

2 січня 1871 року Серрано передав владу новому королю Амадею, який призначив Серрано міністром-президентом. У червні того ж року Серрано також отримав портфель військового міністра, втім за тиждень відмовився від усіх посад, оскільки король Амадей відхилив його пропозицію тимчасово припинити конституційні гарантії.

Під час зречення престолу королем Амадеєм 11 лютого 1873 року та проголошення республіки Серрано тримався осторонь від політики. Лише після того, як генерал Павія розігнав Кортеси, Серрано був змушений очолити виконавчу владу з титулом президента. У березні 1874 року він виступив проти карлістів і після низки нерішучих битв Серрано змусив їх залишити свої позиції й відступити до гір Наварри. До кінця року карлісти знову сягнули низки успіхів на півночі; Серрано виступив з 80-тисячним військом, щоб вибити їх з міцних позицій при Естеллі, втім відмовився від керівництва після звістки про сходження на престол Альфонса XII. Від того часу Серрано більше не брав участі у політичному житті країни.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]