Франц Гальдер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франц Гальдер
Franz Halder
Франц Гальдер
Народився 30 червня 1884(1884-06-30)
Німецька імперія Вюрцбург
Помер 2 квітня 1972(1972-04-02) (87 років)
ФРН Ашау
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
США США
Приналежність Reichsheer Рейхсхеер
Reichswehr Рейхсвер
Wehrmacht Вермахт
Вид ЗС Heer Сухопутні війська
Роки служби 19021945
Звання Rank insignia of Generaloberst of the Wehrmacht.svg Генерал-полковник
Командування начальник Генштаба ОКХ
Війни/битви Перша світова війна
Друга світова війна
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден «За заслуги» (Баварія)
Орден дома Гогенцоллернів
Почесний хрест ветерана війни
Орден Альберта (Саксонія)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)

Франц Га́льдер (нім. Franz Halder; *30 червня 1884, Вюрцбург — †2 квітня 1972, Ашау) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-полковник (1940) вермахту. Начальник генерального штабу сухопутних військ Третього Рейху (19381942). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста (1939).

Біографія[ред.ред. код]

Початок кар'єри. Друга світова війна[ред.ред. код]

Франц Гальдер народився 30 червня 1884 року у м. Вюрцбург у родині військового. У 1902 вступив до Баварського Її Величності артилерійського полку, а вже у 1904 отримав звання лейтенанта. У 1914 закінчив Баварську військову академію. Під час Першої світової війни служив у штабах різного рівня — включаючи групи армій, а за бойові заслуги був нагороджений Залізним хрестом 1-го та 2-го класів та отримав звання капітана. Після демобілізації залишався у рейхсвері, у 1923–1924 роках був командувачем батареї 7-го артилерійського полку у Лансберзі, пізніше служив у штабі 7-ї дивізії та округу в Мюнхені. У 1926 Гальдер призначений на посаду обер-квартирмейстера рейхсверу, а з 1929 року був у складі відділу обер-квартирмейстером військового управління — таку назву тоді мав генеральний штаб. У серпні 1931 року був призначений начальником штабу 6-го військового округу в Мюнстері. 1 жовтня 1934 року став командуючим артилерією 7-ї дивізії, а вже через рік, 15 жовтня 1935 року, був підвищений до командира 7-ї дивізії (Мюнхен). У 1936 році Адольф Гітлер запропонував Гальдеру посаду обер-квартирмейстера у вермахті. У 1937 році Гальдер був призначений на посаду начальником штабу підготовки військових маневрів, а вже у жовтні цього ж року став другим обер-квартирмейстером генерального штабу сухопутних військ, на цій посаді він вирішував питання підготовки військ, зокрема й офіцерів генштабу. 4 лютого 1938 року обійняв посаду першого обер-квартирмейстера генерального штабу, на посаді був найближчим помічником та заступником начальника генштабу, серед інших у його підпорядкуванні перебував оперативний відділ. 1 вересня 1938 після відставки генерала Бека був призначений на посаду начальника генерального штабу. В тому ж році Гальдер виступив проти політики Гітлера, оскільки вважав, що Німеччина не готова до війни, та очолив змову, метою якої було позбавлення Гітлера влади. Однак підписання Мюнхенської угоди 1938 року звело нанівець всі плани змовників, і Гальдер відійшов від них. Брав активну участь у розробці планів війни з Польщею, Францією, Югославією, Грецією та СРСР, хоча насправді виступав проти початку війни з Польщею. Після невдачі німецької армії під Москвою постійно конфліктував з Гітлером стосовно планів ведення війни на Сході, а після поразки восени 1942 року Гальдер був замінений генералом К. Цейтслером та переведений до резерву фюрера. 23 липня 1944 року був заарештований за підозрою у причетності до Липневої змови проти Гітлера, і вже 25 липня цього року переведений до концентраційного табору Дахау, потім — у Равенсбрюк-Фюрстенберг. 31 січня 1945 Франц Гальдер був звільнений з дійсної військової служби, йому було заборонено носити форму. 7 лютого 1945 Гальдер був переведений до Флоссенбургу, а 9 квітня — знову до табору Дахау. 5 травня 1945 звільнений американськими військами у Південному Тіролі, після чого утримувався у таборі для військовополонених.

Післявоєнні роки[ред.ред. код]

Після війни Гальдер виступив з низкою публікацій (серед яких — брошура «Гітлер як полководець», написана у 1949 році), в яких назвав Гітлера єдиним, хто був винен у поразці Німеччини у Другій світовій війні. Брав участь у слуханнях Міжнародного військово трибуналу в Нюрнберзі як свідок. 20 червня 1947 переведений до табору для інтернованих громадянських осіб, а у 1948 році успішно пройшов денацифікацію, і після ряду апеляцій з 12 вересня 1950 року офіційно вважався вільним від звинувачень. У 1950 році очолив створений у ФРН «Робочий штаб Гальдера», який розробив «План Г.», що мав за мету створення збройних сил ФРН. У тому ж році Гальдер був експертом при федеральному уряді ФРН, одночасно до 1959 року працював в історичному управлінні армії США. З 1959 — старший консультант при групі історичних зв'язків армії США. У червні 1961 закінчив коментар до власного щоденника та повністю відійшов від справ. У листопаді цього ж року був нагороджений вищою нагородою США, що присуджується іноземним громадянським службовцям. У 1962–1964 роках опублікував «Військовий щоденник» у трьох томах, у якому містяться великі обсяги фактичного матеріалу, який стосується дій вермахту у 1939–1942 роках. 2 квітня 1972 року Франц Гальдер помер.

Література[ред.ред. код]

  • Энциклопедия Третьего рейха
  • Кто был кто в Третьем рейхе. Биографический энциклопедический словарь. М., 2003
  • Советская военная энциклопедия в 8-ми томах, том 2

Посилання[ред.ред. код]

  • Halder, Franz — нагороди генерал-полковника Гальдера (англ.)


Міжнародне визнання та нагороди
Попередник:
Генрі Арнольд
Франція
Людина тижня
журналу «Тайм»

Time Magazine logo.svg
29 червня 1942
Наступник:
Прапор США
США