Франц Ернст Нейман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франц Ернст Нейман
нім. Franz Ernst Neumann
Franz Ernst Neumann by Carl Steffeck 1886.jpg
Народився 11 вересня 1798(1798-09-11)
Йоахімсталь, Бранденбург, Барнім, Священна Римська імперія
Помер 23 травня 1895(1895-05-23) (96 років)
Кенігсберг, Німецька імперія
Місце проживання
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Національність німець
Діяльність фізик, математик, викладач університету, кристалограф
Alma mater Берлінський університет імені Гумбольдтів, Єнський університет імені Фрідріха Шиллера, Кенігсберзький університет, Університет Мартіна Лютера
Галузь фізика, математика, кристалографія, мінералогія, теологія, природничі науки, метеорологія
Заклад Берлінський університет імені Гумбольдтів, Університет Мартіна Лютера
Посада ректор
Звання професор, приват-доцент
Науковий керівник Christian Samuel Weissd
Аспіранти, докторанти Густав Роберт Кірхгоф[1], Georg Hermann Quincked[2], Альфред Клебш[3], Oscar Emil Meyerd[4], Louis Saalschützd[5], Вольдемар Фогт[6] і Friedrich Heinrich Albert Wangerind[7]
Членство Лондонське королівське товариство, Петербурзька академія наук, Французька академія наук і Прусська академія наук
Діти Карл Готфрід Нейман, Ернст Нойманн, Friedrich Julius Neumannd і Luise Neumannd
Родичі Karl Gottfried Hagend
Нагороди
орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві»

медаль Коплі (1886)

Орден за заслуги в галузі мистецтв і науки

іноземний член Лондонського королівського товариства[d]


CMNS: Франц Ернст Нейман у Вікісховищі

Франц Ернст Нейман (нім. Franz Ernst Neumann; 11 листопада 1798(17981111)23 травня 1895) — був німецьким фізиком, метеоорологом та математиком. Батько вченого-медика Ернста Неймана і математика Карла Неймана.

Біографія[ред. | ред. код]

Франц Ернст Нейман народився 11 вересня 1798 року в Йоахімсталі був сином розлученої графині Шарлотти Фридерике Вільгельміни фон Меллін і їх керуючий маєтком Франц Ернст Нейман. У 1817 році закінчив гімназію в Берліні і вступив до Берлінського університету, де спочатку (за бажанням батька) вивчав богослов'я, але потім став вивчати природничі науки і математику в Єні, повернувшись до Берліна в 1819 році. Його ранні роботи були в основному присвячені кристалографії і в 1826 році він був запрошений приват-доцентом на кафедру фізики і мінералогії при університеті в Кенігсберзі, де в 1828 році він став екстраординарним, а в 1829 році — ординарним професором мінералогії і фізики. Його дослідження 1831 року питомої теплоємності призвели до формулювання закону Неймана.

Чудові роботи, переважно з теоретичної та математичної фізики, зробили ім'я Неймана відомим, а його видатний лекторський талант залучав в Кенігсберг безліч слухачів. Навколо Неймана згрупувалася ціла школа фізико-математиків, з лав якої вийшли багато із знаменитих вчених Німеччини.

Роботи Неймана стосувалися головним чином теорії світла і електрики. Явища поляризації світла та подвійного променезаломлення були розглянуті ним у припущенні, що коливання ефірних часток відбуваються у площині поляризації; отримані результати, абсолютно незгодні з результатами, отриманими Френелем, що линули з протилежного припущення (площина коливання частинок і площина поляризації взаємно перпендикулярні), змусили багатьох учених схилитися на бік припущення Неймана.

З робіт Неймана з електрики найбільш чудова теорія індукції і електродинамічних дій, викладена в 1845 році в його статті «Die mathematischen Gesetze der inducirten elektrischen Ströme» («Abhandl. d. Berl. Akad.», 1845; перевидано в 1889 р Оствальдом). Ця теорія довгий час панувала в науці про електрику.

З інших його робіт видаються твори по теплопровідності, визначенні теплоємностей і т. д. вельми відомі його курси математичної фізики: «Vorlesungen über die Theorie des Magnetismus» (Лейпциг, 1881), «Theoretische Optik» (Лейпциг, 1885), «Ueber die Theorie d. Elasticität» (Лейпциг, 1885) і «Theorie D. potentiales» (л., 1887) та ін.

З 1838 року перебував іноземним членом-кореспондентом Санкт-Петербурзької академії наук. Іноземний член Лондонського королівського товариства (1862),[8] Мюнхенської академії наук (1872).[9]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Rudolf Fritsch, E. Neumann-Redlin von Meding, T. Schenk (Hrsg.): Franz Ernst Neumann (1798–1895) – Zum 200. Geburtstag des Mathematikers‚ Physikers und Kristallgraphen. Verlag „Terra Baltica“/ Ludwig-Maximilians-Universität München, Kaliningrad/ München 2005, ISBN 3-922480-17-9.
  • E. Neumann-Redlin von Meding: Franz E. Neumann (1798–1895) Vorbild als Mensch und Wissenschaftler – Zum 200.Geburtstag des Königsberger Physikers und Mineralogen. In: Königsberger Bürgerbrief. Nr. 51, 1998, S. 40–45.
  • E. Neumann-Redlin von Meding: Die Gelehrten auf dem „Alten Neuroßgärter Friedhof“, dem Gelehrtenfriedhof Königsberg. In: Königsberger Bürgerbrief. Nr. 80, 2012, S. 54–56.
  • Kathryn M. Olesko: Physics as a calling. Cornell University, Ithaca/ London 1991.
  • Kathryn M. Olesko: Der Physiker als Lehrer. Zur hundertsten Wiederkehr des Todestages von Franz Ernst Neumann (1798–1895). In: Physikalische Blätter. Band 51, 1995, S. 522–524. (online)
  • Peter Paufler, E. Neumann-Redlin von Meding: Franz E. Neumann. Zum 200. Geburtstag des Königsberger Mineralogen und Physikers. In: Berichte der Deutschen Mineralogischen Gesellschaft Beih. Z. Eur.J.Mineral. Vol. 10, No. 1, 1998, S. 13–21.
  • Andreas Trunschke: Der Königsberger Physiker F. Neumann und die preußische Akademie der Wissenschaften. In: NTM Schriftenreihe für die Geschichte der Naturwissenschaften, Technik und Medizin. 27, 2, Leipzig 1990, S. 1–11.
  • Albert Wangerin: Franz Neumann und sein Wirken als Forscher und Lehrer. Vieweg, Braunschweig 1907.

Посилання[ред. | ред. код]