Франческо Барбаро
| Франческо Барбаро | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1390[2][3][…] Венеція, Венеційська республіка[1] |
| Помер |
січень 1454[1] Венеція, Венеційська республіка[1] |
| Поховання | Собор Санта-Марія-Глоріоза-дей-Фрарі[5][1] |
| Країна |
 Венеційська республіка |
| Діяльність | гуманіст епохи Відродження, дипломат, політик, перекладач, філософ |
| Alma mater | Падуанський університет |
| Вчителі | John of Ravennad, Мануїл Хрисолор, Гаспарен де Бергамо, Вітторино да Фельтре і Гуаріно да Верона |
| Знання мов | латина[2] |
| Посада | сенатор |
| Рід | Барбаро |
Франче́ско Ба́рбаро (італ. Francesco Barbaro 1390, Венеція — 1454, Венеція) — італійський гуманіст, філолог та дипломат Венеційської республіки. Син сенатора Венеційської республіки Кандіано Барбаро. Походив з давнього венеційського роду Барбаро.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1390 року у Венеції. З 1405 по 1408 рік відвідував школу, потім став учнем Гаспаріно Барзіцци в Падуї. У Падуї 1410 року він став магістром, а 1412 року — доктором. Вивчення давньогрецької мови Барбаро продовжив у Венеції в Гваріно да Верона. 1415 року переклав латиною два життєписи з Плутарха. З 1415 року входив до гуманістичного гуртка Леонардо Бруні та Нікколо Нікколі, відвідував гуманістів у Флоренції. 1416 року з нагоди весілля мецената Лоренцо ді Джованні Медічі написав «Книгу про шлюб» (лат. De re uxoria).[6]
1419 року Барбаро став сенатром Венеційської республіки й займав низку високих посад. З дипломатичною місією відвідав закрема папу римського та німецького кайзера. З 1422 по 1435 рік обіймав посаду подести в Тревізо, Віченці, Бергамо та Вероні. 1440 року був представником на Фераро-Флорентійському соборі. 1452 року був прокуратором Сан-Марко.
Як філолог Франческо Барбаро мав високий авторитет у Венеції та всій області Венето.
Був одружений з Марією Лоредан з родини прокуратора Сан-Марко. Єдиний його син Дзаккарія Барбаро був венеційським дипломатом; його внук Ермолао Барбаро став також відомим гуманістом.
Твори[ред. | ред. код]
- Книга про шлюб / De re uxoria 1416
Література[ред. | ред. код]
- Percy Gothein: Francesco Barbaro: Früh-Humanismus und Staatskunst in Venedig. Berlin: Die Runde 1932
- Herbert Jaumann: Bàrbaro, Francesco d.Ä.. In: Ders.: Handbuch Gelehrtenkultur der Frühen Neuzeit: Bd. 1.: Bio-bibliographisches Repertorium. Berlin; New York: de Gruyter 2004 ISBN 3-11-016069-2, S. 65
- Remigio Sabbadini: BARBARO, Francesco, Enciclopedia Italiana (1930)
- Tibor Klaniczay, Reports Veneto-Hungarians at the Time of the Renaissance: Acts, Venice, Akadémiai Kiadó, 1975
- Giovanni Ponte, The Fifteenth century, Zanichelli, 1996
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Gualdo G. Dizionario Biografico degli Italiani — 1964. — Vol. 6.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Faceted Application of Subject Terminology
- ↑ http://reader.digitale-sammlungen.de/de/fs1/object/goToPage/bsb10138180.html?pageNo=135
- ↑ Bàrbaro, Francesco in: Enciclopedie on line
|
