Франческо Барбаро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франческо Барбаро
Chiesa di Santa Maria del Giglio Venezia - Francesco Barbaro.jpg
Народився 1390[1][2][…]
Венеція, Венеційська республіка
Помер 1454[4][1][…]
Венеція, Венеційська республіка
Поховання Собор Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі[5]
Країна Flag of Republic of Venice (1659-1675).svg Венеційська республіка
Діяльність мовознавець, дипломат, політик, перекладач, філософ
Alma mater Падуанський університет
Вчителі John of Ravennad, Мануїл Хрисолор, Гаспарен де Бергамо, Вітторино да Фельтре і Guarino da Veronad
Знання мов латина[1]
Посада сенатор
Рід Барбаро

Франче́ско Ба́рбаро (італ. Francesco Barbaro 1390, Венеція — 1454, Венеція) — італійський гуманіст, філолог та дипломат Венеційської республіки. Син сенатора Венеційської республіки Кандіано Барбаро. Походив з давнього венеційського роду Барбаро.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1390 року у Венеції. З 1405 по 1408 рік відвідував школу, потім став учнем Гаспаріно Барціцца в Падуї. У Падуї 1410 року він став магістром, а 1412 року — доктором. Вивчення давньогрецької мови Барбаро продовжив у Венеції в Гваріно да Верона. 1415 року переклав латиною два життєписи з Плутарха. З 1415 року входив до гуманістичного гуртка Леонардо Бруні та Нікколо Нікколі, відвідував гуманістів у Флоренції. 1416 року з нагоди весілля мецената Лоренцо ді Джованні Медічі написав «Книгу про шлюб» (лат. De re uxoria).[6]

1419 року Барбаро став сенатром Венеційської республіки й займав низку високих посад. З дипломатичною місією відвідав закрема папу римського та німецького кайзера. З 1422 по 1435 рік обіймав посаду подести в Тревізо, Віченці, Бергамо та Вероні. 1440 року був представником на Фераро-Флорентійському соборі. 1452 року був прокуратором Сан-Марко.

Як філолог Франческо Барбаро мав високий авторитет у Венеції та всій області Венето.

Був одружений з Марією Лоредан з родини прокуратора Сан-Марко. Єдиний його син Дзаккарія Барбаро був венеційським дипломатом; його внук Ермолао Барбаро став також відомим гуманістом.

Твори[ред. | ред. код]

  • Книга про шлюб / De re uxoria 1416

Література[ред. | ред. код]

  • Percy Gothein: Francesco Barbaro: Früh-Humanismus und Staatskunst in Venedig. Berlin: Die Runde 1932
  • Herbert Jaumann: Bàrbaro, Francesco d.Ä.. In: Ders.: Handbuch Gelehrtenkultur der Frühen Neuzeit: Bd. 1.: Bio-bibliographisches Repertorium. Berlin; New York: de Gruyter 2004 ISBN 3-11-016069-2, S. 65
  • Remigio Sabbadini: BARBARO, Francesco, Enciclopedia Italiana (1930)
  • Tibor Klaniczay, Reports Veneto-Hungarians at the Time of the Renaissance: Acts, Venice, Akadémiai Kiadó, 1975
  • Giovanni Ponte, The Fifteenth century, Zanichelli, 1996

Примітки[ред. | ред. код]