Франческо Кріспі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франческо Кріспі
Francesco Crispi
Франческо КріспіFrancesco Crispi

Час на посаді:
29 липня 1887 — 6 лютого 1891
Попередник Агостіно Депретіс
Наступник Антоніо Старабба
Час на посаді:
15 грудня 1893 — 10 березня 1896
Попередник Джованні Джолітті
Наступник Антоніо Старабба

Народився 4 жовтня 1818(1818-10-04)
Рибера
Помер 11 серпня 1901(1901-08-11) (82 роки)
Неаполь

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Франческо Кріспі (італ. Francesco Crispi; нар. 4 жовтня 1818(18181004), Риберапом. 11 серпня 1901(19010811), Неаполь) — італійський політик і юрист, був одним із лідерів Рісорджименто, двічі прем'єр-міністр.

Він походив з арберешів, давньої албанської меншини в Італії. Франческо Кріспі почав свою професійну кар'єру як юриста у Неаполі. З 1848 по 1849 він брав участь у революційній боротьбі у Королівстві Обох Сицилій. Через підтримку республіканської діяльності Джузеппе Мадзіні, був вигнаний з П'ємонту. Він знайшов притулок на Мальті, де він одружився, а потім у Парижі та Лондоні. Повернувся до Італії у 1859 році, під час франко-австрійської війни. Він був одним з найважливіших членів експедиції, організованої Гарібальді проти Королівства Обох Сицилій. У 1860 році він став одним із засновників сицилійського тимчасового уряду.

З 1861 він працював заступником голови першого італійського парламенту, представляючи крайніх лівих, але у 1864 році він вирішив приєднатися до монархістів. У грудні 1877 обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Агостіно Депретіса, але у березні 1878 він подав у відставку через скандал. Він був прем'єр-міністром з січня 1887 по січень 1891, а потім, після Джованні Джолітті, з грудня 1893 по березень 1896. Як затятий прихильник політики Бісмарка, був прихильником Троїстого союзу і сильним противником Франції. Ініціював і підтримував усі зусилля з розширення колоніальної експансії у Східній Африці. Після поразки при Адуа Кріспі подав у відставку. Деякі історики вважають, що його погляди і стиль правління стали моделлю для Беніто Муссоліні.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]