Франческо Кріспі
| Франческо Кріспі Francesco Crispi | |||
|---|---|---|---|
| італ. Francesco Crispi | |||
 Francesco Crispi | |||
| Голова Ради Міністрів Італії | |||
| 29 липня 1887 — 6 лютого 1891 | |||
| Попередник | Агостіно Депретіс | ||
| Наступник | Антоніо Старабба | ||
| 15 грудня 1893 — 10 березня 1896 | |||
| Попередник | Джованні Джолітті | ||
| Наступник | Антоніо Старабба | ||
| Народився |
4 жовтня 1818[1][2] Рибера, Королівство Обох Сицилій[3][2] | ||
| Помер |
11 серпня 1901[4][2] (82 роки) Неаполь, Королівство Італія[3][2] | ||
| Похований | Церква Святого Домініка (Палермо)d | ||
| Відомий як | політик, дипломат, адвокат | ||
| Країна | Королівство Італія | ||
| Alma mater | Університет Палермо | ||
| Політична партія | Historical Leftd | ||
| У шлюбі з | Rosalia Montmassond | ||
| Нагороди |
| ||
| Підпис |
 | ||
|
| |||
Франческо Кріспі (італ. Francesco Crispi; 4 жовтня 1818, Рибера — 11 серпня 1901, Неаполь) — італійський політик і юрист, був одним із лідерів Рісорджименто, двічі прем'єр-міністр Італії.
Біографія[ред. | ред. код]
Він походив з арберешів, давньої албанської меншини в Італії. Франческо Кріспі почав свою професійну кар'єру як юриста у Неаполі. З 1848 по 1849 він брав участь у революційній боротьбі у Королівстві Обох Сицилій. Через підтримку республіканської діяльності Джузеппе Мадзіні, був вигнаний з П'ємонту. Він знайшов притулок на Мальті, де він одружився, а потім у Парижі та Лондоні. Повернувся до Італії у 1859 році, під час франко-австрійської війни. Він був одним з найважливіших членів експедиції Тисячі, організованої Гарібальді проти Королівства Обох Сицилій. У 1860 році він став одним із засновників сицилійського тимчасового уряду.
З 1861 він працював заступником голови першого італійського парламенту, представляючи крайніх лівих, але у 1864 році він вирішив приєднатися до монархістів. У грудні 1877 обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Агостіно Депретіса, але у березні 1878 він подав у відставку через скандал. Він був прем'єр-міністром з січня 1887 по січень 1891, а потім, після Джованні Джолітті, з грудня 1893 по березень 1896. Як затятий прихильник політики Бісмарка, був прихильником Троїстого союзу і сильним противником Франції. Ініціював і підтримував усі зусилля з розширення колоніальної експансії у Східній Африці. Після поразки при Адуа Кріспі подав у відставку. Деякі історики вважають, що його погляди і стиль правління стали моделлю для Беніто Муссоліні.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б в г Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ а б Криспи Франческо // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Література[ред. | ред. код]
- М. С. Каменецький. Кріспі Франческо // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання[ред. | ред. код]
- Treccani (італ.)
|
- Народились 4 жовтня
- Народились 1818
- Померли 11 серпня
- Померли 1901
- Померли в Неаполі
- Випускники Палермського університету
- Кавалери Великого Хреста ордена Корони Італії
- Кавалери Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
- Прем'єр-міністри Італії
- Уродженці провінції Агрідженто
- Італійські правники
- Міністри внутрішніх справ Італії
- Міністри закордонних справ Італії
- Італійські масони
- Поховані в Палермо
- Учасники Експедиції Тисячі