Франческо Фуріні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франческо Фуріні
Francesco Furini
Francesco Furini pittore.jpg
гравюра з автопортрету олійними фарбами
Народження 10 квітня 1603(1603-04-10)
Флоренція
Смерть 19 серпня 1646(1646-08-19) (43 роки)
  Флоренція
Національність італієць
Громадянство Італія
Навчання у батька Філіппо Фуріні, у Маттео Роселлі, у Джованні Біліверті
Діяльність художник
Напрямок раннє бароко, реалізм
Роки творчості 1626 - 1643
Твори релігійний живопис, міфологічні картини

Франческо Фуріні у Вікісховищі?

Франческо Фуріні (італ. Francesco Furini, 10 квітня 1603, Флоренція — 19 серпня 1646, Флоренція) — італійський художник і поет доби бароко.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у місті Флоренція. Походить з родини художника. Батько, Філіппо Фуріні, був портретистом. Перші художні навички отримав в майстерні батька.

Римський період[ред. | ред. код]

Вже шістнадцятирічним юнаком Фуріні відбув у Рим на стажування у супроводі художника Джованні да Сан Джованні (Джованні Маноцці 1592—1636). Папська столиця і її художники того часу ще перебували під впливом патетичної художньої манери Караваджо. Художні кола Риму розділились на прихильників і послідовників Караваджо та на представників «Величної манери», прибічників академізму, офіційно підтриманих папським двором та римською академією Св. Луки. Це не заважало прибічникам академізму лаяти Караваджо і в одночас активно використовувати його знахідки в живопису (Джованні Бальйоне).

У Римі ще працюють художники, що знали живого Караваджо і котрі вдало експлуатували зовнішні ознаки його манери, як ітлійські, так і іноземні( Бартоломео Манфреді, Ніколо Реньєрі, Джованні Бальйоне, Томмазо Саліні).

Художня манера Караваджо справила враження і на молодого Франческо Фуріні. Він теж експериментував з бічним освітленняим і фігурами на темному тлі у пом'якшеному нерізкому варіанті. Стажування в Римі розтяглося на три роки (1619—1622). Твори римського періоду мають відбиток пошани митців Відродження, цитат з античних скульптур і прагнення засвоїти тендітні і ніжні фігури Гвідо Рені. Фуріні ще не завжди долає скутість власних персонажів і має слабкі композиції.

У 1623 році Фуріні співпрацював у палаццо Бентівольйо ( нині Паллавічіні-Роспільозі) над закінченням фресок, створених на замовлення кардинала Гвідо Бентівольйо.

Праця у Флоренції[ред. | ред. код]

Практично все життя перебував і працював у Флоренції. Є відомості, що на короткий термін відвідав Венецію. Активно розробляв міфологічні і релігійні сюжети.

Почав спеціалізуватися на зображеннях оголеної жіночої натури. Часто це жіноча фігура або фігури, що домінують в картині. Еротичність притаманна і більшості релігійних картин художника, що мало рахувався з заборонними настановами католицької церкви. Значна продукція художника зрілих років — числені варіанти з «каяттям Марії Магдалини», «Святої Агати», «Скутої Андромеди» тощо. Художні критики пізніше, спираючись на пересічну продукцію, говоритимуть про «хворобливу сентиментальність» цих картин. Іноді він долав «хворобливу сентиментальність» і піднімався до справжніх висот драматизму чи навіть трагізму («Артемізія», « Юдиф у наметі убитого Олоферна», 1636, Рим), але цих творів небагато.

У період 1639-1642 років виконав у Флоренції дві фрески в палаццо Пітті. Це два люнети з сюжетами «Платонівська академія на віллі в Кареджі» та «Алегорія смерті Лоренцо Пишного».

Священик Франческо Фуріні[ред. | ред. код]

У віці сорок років він круто міняє спосіб життя з вільного художника на священика. Місцем служіння обирає Сант Ансано в Мугелло. Через два роки він помер.

Вибрані твори[ред. | ред. код]

«Євангеліст Іван », 1630, Ліон, Франція.

Галерея вибраних творів[ред. | ред. код]

« Юдиф у наметі убитого Олоферна», 1636, Національна галерея старовинного мистецтва (Рим)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Всеволожская С.Н. и др. «Итальянская живопись 13—18 веков в собрании Эрмитажа», Л., 1964, 267
  2. http://amweb.free.fr/andart/fr/txt/17_ita3.htm
  3. Всеволожская С.Н. и др. «Итальянская живопись 13—18 веков в собрании Эрмитажа», Л., 1964, 267

Джерела[ред. | ред. код]

  • [1]
  • [2]
  • Всеволожская С.Н. и др. «Итальянская живопись 13—18 веков в собрании Эрмитажа», Л., 1964, 267


Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Франческо Фуріні