Франчук Ігор Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франчук Ігор Анатолійович
Франчук Ігор.jpg
Народився 6 липня 1968(1968-07-06) (53 роки)
Красноярськ, РРФСР, СРСР
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність політик
Alma mater Російський економічний університет імені Плеханова, INSEAD, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу і Національна академія державного управління при Президентові України (НАДУ)
Посада Народний депутат України[1][2], Народний депутат України[2][3] і Народний депутат України
Конфесія православ'я
Батько Франчук Анатолій Романович
У шлюбі з Пінчук Олена Леонідівна

Франчук Ігор Анатолійович (нар. 6 липня 1968; м. Красноярськ, РРФСР, СРСР) — український підприємець, політик, народний депутат України II, III та IV скликань, доктор наук з державного управління, експерт з енергетики; Голова правління, президент ДАТ «Чорноморнафтогаз» (2001—2006).

Життєпис[ред. | ред. код]

Батько — Анатолій Романович Франчук — колишній перший заступник міністра промисловості засобів зв'язку СРСР, прем'єр-міністр Криму (1994—1996 та 1997—1998). Мати померла. Має сестру Ірину.

Освіта[ред. | ред. код]

1985—1989 — курсант Ризького вищого військово-політичного училища ракетних військ стратегічного призначення.

Закінчив:

Кар'єра[ред. | ред. код]

1989—1991 — Служба у Збройних силах;

1991—1992 — Заступник генерального директора з економіки Кримської філії Всесоюзного об'єднання «Машприборторг»;

1992—1996 — Генеральний директор  АТ «Центр паливно-енергетичних ресурсів», м. Сімферополь;

1994—2006 — Народний депутат України ІІ, ІІІ та IV скликань;[4][5][6] заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;[7]

2001—2006 —  Очолював Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»;

На чолі ДАТ «Чорноморнафтогаз»[ред. | ред. код]

ДАТ «Чорноморнафтогаз» під керівництвом Ігоря Франчука за період з 2001 по 2006 роки досягло наступних показників:

  • обсяги видобутку газу зросли з 700 млн м3 до 1,2 млрд м3.[8][9]
  • введено в експлуатацію два газових родовища в Азовському морі (Східно-Казантипське з використанням стаціонарної платформи, стійкої до льоду, та нової технології підводного окатування та Північно-Казантипське);
  • розпочато облаштування Одеського та Безіменного газових родовищ на північно-західному шельфі Чорного моря;
  • проведено геологічні дослідження та підтверджені запаси на структурах  Олімпійська та Суботіно;[10]
  • проведено роботи з реконструкції родовищ на шельфі Чорного моря;
  • розроблена державна програма освоєння родовищ та розвитку шельфової зони Чорного та Азовського морів;
  • спільно з Івано-Франківським Інститутом нафти та газу розроблено програму навчання та підготовки спеціалістів для підприємства з використанням досвіду провідних міжнародних компаній насамперед компанії Petrobras (Бразилія).[11]
  • стартувало освоєння глибоководного шельфу України. Виділено та проведено перший тендер з глибоководної Прикерченської ділянки (12 тис. км2) спільно з компанією HUNT OIL (Даллас).[12][13]
  • створено перший недержавний пенсійний фонд у нафтогазовому комплексі, який дозволив змінити соціальні стандарти 3,5-тисячного колективу підприємства.[8][9]

Парламентська діяльність[ред. | ред. код]

Народний депутат Верховної ради України II, III і IV скликань.

1996—1998 — член Комітету Верховної Ради України ІІ скликання  з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку.

1998—2002 — голова підкомітету Верховної Ради України ІІІ скликання з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

2002—2006 — заступник голови Комітету Верховної Ради України IV скликання з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, виконував обов'язки голови Комітету (2005—2006).

Співавтор законопроектів «Про Національну комісію регулювання енергетики України», «Про державне регулювання в енергетиці України», «Про державне медичне страхування», «Про когенерацію», «Про нафту і газ» тощо.

2009—2014 — Голова Наглядової ради АТЗТ «Центр паливно-енергетичних ресурсів», м. Сімферополь.

2014—2019 — Управляючий партнер  «Future Capital Management».

З 2019 року — приватний підприємець.

З жовтня 2020 року — віце-президент з питань розвитку транспортної інфраструктури та енергетики Всеукраїнської громадської організації «Український союз промисловців та підприємців».

З листопада 2020 року — радник Віце-прем'єр-міністра України — Міністра з питань стратегічних галузей промисловості України (на громадських засадах).

Сім'я[ред. | ред. код]

Перша дружина Олена Пінчук. Друга дружина Тетяна Франчук. Третя дружина (з 2009 р.) Юлія Польська, засновниця компанії Роял Груп, Франція.

Має чотирьох синів — Роман (1991), Александр (1999), Ярослав (2001), Ігор (2017) та двох доньок — Єлизавета (2010) і Катерина (2012).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_ank_arh?kod=3402
  2. а б Сайт Верховної Ради України
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  4. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2021-01-25. 
  5. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2021-01-25. 
  6. Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Процитовано 2021-01-25. 
  7. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2021-01-25. 
  8. а б Ігор Франчук: По суті, для Росії «Чорноморнафтогаз» абсолютно не потрібна структура. www.iclub.energy. Процитовано 2021-01-21. 
  9. а б Игорь Франчук: «Программа-минимум — обеспечение Крыма газом собственной добычи» — DSnews.ua. www.dsnews.ua (ru). 2002-05-27. Процитовано 2021-01-21. 
  10. НАК «Нафтогаз України» затвердила інвестиційні проекти ДАТ «Чорноморнафтогаз» на період 2007-2016 рр.. www.naftogaz.com. Процитовано 2021-01-21. 
  11. “Газпром” хоче відкрити свій офіс в Криму - ЗМІ. Економічна правда (uk). Процитовано 2021-01-21. 
  12. GEOnews - Украина. Перспективы сотрудничества американской Hunt Oil с ОАО "Черноморнефтегаз". geonews.com.ua. Процитовано 2021-01-21. 
  13. Чорноморські богатирі. tyzhden.ua (en). Процитовано 2021-01-21. 

Посилання[ред. | ред. код]