Фра Анджеліко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фра Анджеліко
Signorelli self.jpg
Лука Сіньйореллі, Автопортрет (з довгим волоссям) і умовний портрет Фра Анджеліко, 1501 р., каплиця Сан-Бріціо, Орвьєто, собор.
Ім'я при народженні Гвідо ді П'єтро
Дата народження 1395
Місце народження Віккйо в Муджело або в передмісті Рима
Дата смерті 18 лютого 1455(1455-02-18)
Місце смерті Рим
Національність італієць
Громадянство Папська держава
Жанр портрет, вівтар
Навчання у Лоренцо Монако та Герардо Старніна
Напрямок реалізм, відродження
Роки творчості 1740-1769
Твори портрет, релігійний живопис
Посмертний портрет Фра Анджеліко роботи Луки Сіньореллі (1501)

Фра Андже́ліко (італ. Fra Angelico; власне ім'я Гві́до ді П'є́тро, ім'я після постригу Джова́нні да Ф'єзо́ле, прозвище Іль Беато (Блаженний)), (1387(1387)-1455) — італійський живописець, чернець-домініканець, майстер епохи Відродження.

Життєпис. Ранні роки[ред.ред. код]

Первісне ім'я — Гвідо ді П'єтро або Гвідоліно ді П'єтро. Первісні роки життя відомі погано, дійшли звістки, що мав молодшго брата Бенедетто, котрий пішову ченці. В документах згаданий 17 жовтня 1417 року вже як художник Гвідо ді П'єтро. що приєднався до релігійного товариства. Брав участь у створенні мініатюр до рукописних книг. Серед його вчителів рахують Лоренцо Монако та Герардо Старніна. Його перебуванн у Флоренції не обійшлося без спостережень і вивчення фресок у тамтешніх церквах і знайомством з творами Мазаччо та Мазоліно. Ймовіро, що працював разом із своїм братом і помічником Бенедетто.

Чернеча доля[ред.ред. код]

1418 року в січні-лютому зафіксована його праця в церкві Санто-Стефан-дель-Понте у Флоренції, де виконав вівтар для каплиці родини Герардині. Невдовзі став ченцем домініканського ордену, де обрав найсуворішу його гілку, де дотримувались оригінальних обмежуючих настанов Св. Домініка з вимогами абсолютної бідності ченців і аскези. Це сталося 1421—1422 року, бо за уставом новачкам забороняли малювати один рік після зарахування до братії. Як про художника його згадали знову саме у 1423 р.

Згодом отримав у монастирі ім'я фра (брат) Джованні, пізніше його почали називати Беато (блаженний) та Анжеліко (янгольський) — за добродійне життя та благочестя (за словами Вазарі ніколи не брався до роботи без молитви), а також за витонченість стилю.

Художня манера[ред.ред. код]

Ймовірно вчився у монастирського мініатюриста кінця XIV століття близького до готичного стилю. Його ранні роботи «Страшний суд» (1430—1433) і «Коронування Марії» (1434—1435) за манерою близькі до піздньоготичної мініатюри з її слабким розвитком просторових відносин. Фра Анжеліко відносять до флорентійських живописців. Його роботи відрізняються сильним релігійним почуттям, але позбавленні середньовічного аскетизму. Пізні твори Анжеліко — цикл фресок у монастирі Сан-Марко у Флоренції (1439—1445) і розпис капели святого Миколая у Ватикані (1447—1455) виконані уже в узагальненій манері з використанням засобів передачі об'єму та простору.

Роботи в інших містах[ред.ред. код]

Працював у Фьєзолі, Флоренції, Кортоні, Орвієто та Римі, був настоятилем монастиря Сан-Марко у Флоренції. 1445 року працював по замовам папи римського Евгенія IV в каплиці Св. таїнств та його наступника Миколая V. В перід 1447—1449 років працював разом із художником Беноццо Гоццолі в каплиці Нікколіна. Помер в Римі 18 лютого 1455 року. Поховання відбулося в римській церкві Санта Марія сопра Мінерва.

Говард Л. Гудман порівняв винайдення Фра Анджеліко у сфері побудови живописної композиції із інноваційністю у китайській музичній теорії, що запровадив Сюнь Сюй 荀勗 (ум. 289).[1]

Література[ред.ред. код]

  • Mario Salmi, Il Beato Angelico, 1958
  • Luciano Berti (a cura di), Mostra delle opere del Beato Angelico nel quinto centenario della morte (1455—1955), Deoclecios Reding de Campos e Umberto Baldini, 1955
  • Luciano Berti, Beato Angelico, «I maestri del Colore», Fabbri Editori, 1964
  • S. Orlandi, Beato Angelico, Firenze 1964
  • John Pope-Hennessy, Beato Angelico, Scala, Firenze 1981.
  • Giorgio Bonsanti, Beato Angelico. Catalogo completo, «Biblioteca d'arte», Octavo-Franco Cantini, Firenze 1998
  • John Spike, Angelico, Milano 1996
  • Francesco Buranelli (a cura di), Il Beato Angelico e la Cappella Nicolina. Storia e restauro, 2001.
  • Alessandro Zuccari, Giovanni Morello e Giorgio de Simone (a cura di) Beato Angelico. L'alba del Rinascimento, 2009.

Ada Labriola (a cura di), Beato Angelico a Pontassieve, Mandragora, Firenze 2010. ISBN 978-88-7461-149-2

Примітки[ред.ред. код]

  1. Goodman, Howard L. «Tintinnabulations of Bells: Scoring-Prosody in Third-Century China and Its Relationship to Yüeh-fu Party Music». Journal of the American Oriental Society, Vol. 126, No. 1 (Jan. — Mar., 2006), pp. 27-49. — стор.47.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фра Анджеліко

Див. також[ред.ред. код]