Фредді Мерк'юрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фредді Мерк’юрі
Freddie Mercury
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Фаррух Булсара
Дата народження 5 вересня 1946(1946-09-05)
Місце народження Занзібар, нині Танзанія біля берегів Африки
Дата смерті 24 листопада 1991(1991-11-24) (45 років)
Місце смерті Кенсінгтон, Лондон, Велика Британія
Роки активності 1969–1991
Країна Велика Британія Велика Британія
Національність Індійці у Великій Британії і Парси
Професія музикант
Співацький голос тенор
Жанр Рок
Глем-рок
Хард-рок
Рок-опера
Псевдоніми Фредді Мерк'юрі
Колективи The Hectics, Ibex/Wreckage, Smile, Queen
queenonline.com
Q: Цитати у Вікіцитатах
Файли у Вікісховищі?

Фре́дді Ме́рк'юрі (англ. Freddie Mercury, справжнє ім'я: Фаррух Бульсара, Farrokh Bulsara, нар. 5 вересня 1946, Занзібар, Занзібарський султанат — пом. 24 листопада 1991, Лондон) — британський співак, автор пісень і музичний продюсер, відомий передусім як лідер, вокаліст та клавішник рок-гурту Queen. Прославився своїм яскравим сценічним образом і чотирьох-октавним вокальним діапазоном.[1][2][3] Написав безліч хітів для Queen, зокрема «Bohemian Rhapsody», «Killer Queen», «Somebody to Love», «Don't Stop Me Now», «Crazy Little Thing Called Love», і «We Are the Champions». Виступаючи в складі Queen мав водночас і сольну кар'єру, а іноді був продюсером і запрошеним музикантом для інших колективів.

Народився в сім'ї парсів у  Занзібарському султанаті, виріс там і в Індії, а в підлітковому віці переїхав з родиною до Міддлсекса (Англія). 1970 року разом з гітаристом Браяном Меєм і барабанщиком Роджером Тейлором створив гурт Queen. Помер 1991 року у віці 45 внаслідок ускладнень СНІДу, лише за день до смерті оголосивши, що в нього ця хвороба.

1992 року Мерк'юрі посмертно отримав Brit Awards за видатний внесок у британську музику, а на стадіоні Вемблі в Лондоні відбувся грандіозний концерт на його честь[en]. 2001 року разом з іншими музикантами Queen його ввели в Залу слави рок-н-ролу. Крім того, 2003 року увійшов у Залу слави піснярів, а 2004-го — в Британську музичну залу слави[en]. У 2002 році посів 58-ме місце в опитуванні 100 найвизначніших британців, проведеному BBC. За нього постійно голосують як за одного з найвидатніших співаків в історії популярної музики.[4][5][6]

У 2008 році Мерк'юрі посів 18 місце в списку «100 найвидатніших співаків усіх часів» за версією американського журналу Rolling Stone.[3]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Будинок в Занзібарі, де жила сім'я Мерк'юрі в його ранні роки

Фредді Мерк'юрі (справжнє ім'я Фаррух Бульсара, гуджараті ફારોખ બલસારા, Pharōkh Balsārā) народився 5 вересня 1946 року в Кам'яному місті на острові Занзібар, розташованому на схід від африканського узбережжя (тоді — Занзібарський султанат під британським протекторатом[en], нині територія Танзанії) в родині службовця британського департаменту.[7][8] Його батьки — Бомі (1908—2003) і Джер Бульсара (1922—2016),[a][9] були парсами з Гуджарату (регіон у провінції Бомбей у Британській Індії).[b] Фаррух (ім'я, дане при народженні, що означає «щасливий») виховувався у зороастрійських традиціях, пізніше це знайшло відбиття в його творчості.[11] Сім'я Бульсара переїхала на Занзібар для того, щоб його батько зміг продовжити працювати касиром у Британському колоніальному офісі[en]. Мав молодшу сестру на ім'я Кашміра.[12]

Мерк'юрі провів більшу частину свого дитинства в Індії, де у віці семи років почав брати уроки фортепіано.[13] 1954 року, коли йому було вісім років, Мерк'юрі направили на навчання в школу Святого Петра[en] — школу-інтернат для хлопчиків у британському стилі, в місті Панчгані[en] неподалік від Бомбея (нині Мумбаї).[14] У 12 років створив шкільний ансамбль The Hectics, де виконував кавер-версії на пісні рок-н-рольних музикантів, таких як Кліф Річард і Літл Річард.[15][16] Стверджувалося, що на його становлення як музиканта у той час дуже вплинула боллівудська співачка Лата Мангешкар,[17], але один з колишніх товаришів Мерк'юрі по Hectics сказав, що «це нісенітниця. Єдиною музикою, яку він слухав і грав, була західна поп-музика».[18] Один з його тогочасних друзів пригадує, що він мав «надприродну здатністю слухати радіо і потім передавати почуте на піаніно».[19] Саме в цей період він став називати себе «Фредді», адже англомовним одноліткам було не дуже зручно вимовляти його справжнє ім'я. У лютому 1963 року повернувся на Занзібар, де жив з батьками в їхній квартирі.[20]

Синя меморіальна дошка English Heritage на Гладстон-Авеню, 22, Фелтем, Лондон

У 17 років Мерк'юрі разом із сім'єю втік із Занзібару через міркування безпеки у зв'язку з Занзібарською революцією[en] 1964 року, під час якої загинули тисячі арабів та індійців.[21] Сім'я переїхала в невеликий будинок за адресою Гладстон-Авеню 22, Фелтем, Міддлсекс, Англія. Мерк'юрі вступив в Айлворт-Політехнік (нині Коледж Вест-Темз) у Західному Лондоні, де вивчав мистецтво. У кінцевому підсумку здобув диплом фахівця з художньої графіки та дизайну дизайну в Коледжі мистецтв Челсі (нині Ілінгський кампус Університету Західного Лондона). Пізніше він використав художні навички, щоб створили геральдичний герб гурту Queen. Від народження був британським громадянином і залишався таким решту життя.

Після закінчення університету грав у складі низки гуртів і, щоб заробляти гроші на прожиття, разом з подругою Мері Остін відкрив ятку на Кенсингтонському ринку в Лондоні, де продавав поношений одяг і свої малюнки. Також працював у аеропорту Хітроу. Друзі час від часу згадують його як тихого і сором'язливого юнака, який виявляв великий інтерес до музики.[22] У 1969 році приєднався до «ліверпульського» гурту Ibex, пізніше перейменованого на Wreckage. Деякий час жив у квартирі над ліверпульським пабом The Dovedale Towers.[23][24] Коли цей гурт не зміг розкрутитися, то він приєднався до іншого колективу під назвою Sour Milk Sea. Однак до початку 1970-х років гурт також розпався.[25]

У квітні 1970 року Мерк'юрі познайомився з гітаристом Браяном Меєм і барабанщиком Роджером Тейлором, які раніше були в гурті під назвою Smile. У 1971 році до них приєднався басист Джон Дікон. Попри застереження інших членів та студії Trident, яка була початковим менеджментом гурту, Мерк'юрі вибрав назву «Queen». Пізніше він казав: «Вочевидь це дуже благородно і звучить чудово. Це сильна назва, дуже універсальна і безпосередня. Звичайно ж я усвідомлював гей-підтекст, але це була лише одна з граней».[26] Приблизно тоді ж він взяв собі псевдонім Мерк'юрі.[27] Незадовго до виходу їхнього першого альбому він створив логотип гурту під назвою гребінь Queen. Логотип поєднує знаки зодіаку всіх чотирьох членів: два леви для лева (Дікон і Тейлор), краб для рака (Мей), а також дві феї для діви (Мерк'юрі). Леви обіймають стилізовану літеру Q, краб вчепився за літеру зверху і над його спиною піднімаються язики полум'я, обидві феї розташовані під левами. Всередині Q розташована корона, а весь логотип перебуває під прикриттям величезного Фенікса. Весь символ має деяку схожість з гербом Великої Британії, особливо з левами, які його тримають.[28]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Співак[ред. | ред. код]

Фредді Меркьюрі в 1977 році
Відомий вокальний діапазон Мерк'юрі

Хоча Хоча природний голос Мерк'юрі зазвичай потрапляв у діапазон баритону, але більшість пісень він виконував у діапазоні тенора.[29] Його вокальний діапазон простягався від басу низький F (F2) до сопрано високий F (F6).[30] Він міг, застосувавши белтинг[en], піднятись до тенору — високий F (F5). Біограф Девід Брет[en] описав його голос як такий, що «наростає упродовж кількох тактів від глибокого, хриплого рок-гарчання до ніжного, тремтливого тенору, потім до високої, досконалої колоратури, кришталево чистої на верхніх нотах.»[31] Іспанська співачка-сопрано Монсеррат Кабальє, з якою Мерк'юрі записав альбом, висловила думку, що «різниця між Фредді і майже всіма іншими рок-зірками була в тому, що він продавав голос».[32] вона додає[30],

« Його техніка була захопливою. Жодних проблем з темпом, він співав з гострим відчуттям ритму, вокальне розміщення було дуже добрим і він був у змозі легко ковзати з одного регістра на інший. Він володів великою музикальністю. Його фразування було тонким, ніжним і солодким, або енергійний і грюкаючим. Він зміг знайти потрібне забарвлення або експресивний відтінок кожного слова.
Оригінальний текст(англ.)
His technique was astonishing. No problem of tempo, he sang with an incisive sense of rhythm, his vocal placement was very good and he was able to glide effortlessly from a register to another. He also had a great musicality. His phrasing was subtle, delicate and sweet or energetic and slamming. He was able to find the right colouring or expressive nuance for each word.
»

Вокаліст The Who Роджер Долтрі[en] назвав Мерк'юрі «найкращий віртуозом серед рок-н-рольних співаків усіх часів. Він міг співати в будь-якому стилі. Він міг би змінити свій стиль від рядка до рядка і, Боже, це було мистецтво. І він був блискучим у ньому.»[33]

2016 року дослідницька група під керівництвом професора Крістіана Гербста провела дослідження, щоб зрозуміти що ж такого особливого в голосі Мерк'юрі.[34] Команда визначила, що співак мав значно швидше вібрато і використовував унтертони[en], що робило його голос унікальним, особливо в порівнянні з оперними співаками, і підтвердила вокальний діапазон від f#2 до G5 (трохи більш як 3 октави), але вони не змогли підтвердити наявність чотирьох октав.[35] Дослідники вивчали вокальні семпли з 23 наявних у продажу записів Queen, його сольні роботи, а також серії інтерв'ю покійного артиста. Вони також застосовували ендоскопічні відеокамери для вивчення рок-співака, якого привели, щоб він імітував співочий голос Мерк'юрі.[36]

Композитор[ред. | ред. код]

Мерк'юрі написав 10 з 17 пісень з альбому Queen Greatest Hits: «Bohemian Rhapsody», «Seven Seas of Rhye», «Killer Queen», «Somebody to Love», «Good Old-Fashioned Lover Boy», «We Are the Champions», «Bicycle Race», «Don't Stop Me Now», «Crazy Little Thing Called Love» і «Play the Game».[37] 2003 року його посмертно ввели в Залу слави піснярів, а в 2005 році Британська академія піснярів, композиторів і авторів[en] посмертно удостоїла його Нагороди Айвора Новелло за видатне зібрання пісень.[38][39]

Найцікавішим аспектом у написанні пісень Мерк'юрі була широта кола жанрів, які він використовував, зокрема, між інших стилів, туди входили рокабілі, прогресивний рок, хеві-метал, госпел і диско. Як він пояснив в інтерв'ю 1986, «я ненавиджу робити те ж саме знову і знову і знову. Мені подобається бачити те, що зараз відбувається в музиці, кіно і театрі, і включати всі ці речі.»[40] У порівнянні з багатьма популярними авторами, Мерк'юрі зазвичай писав музично складний матеріал. Наприклад, «Богемська Рапсодія» ациклічна за структурою і містить десятки акордів.[41][42] Він також написав шість пісень для альбому Queen II, які містять багато ключових змін і складний матеріал. З іншого боку, «Crazy Little Thing Called Love» містить лише кілька акордів. Хоча Мерк'юрі нерідко писав дуже складні гармонії, але стверджував, що ледь уміє читати ноти.[43] Він писав більшість пісень на фортепіано, часто використовуючи ключі, що були складними для його товариша по колективу гітариста Браяна Мея.[41]

Живі виступи[ред. | ред. код]

Мерк'юрі виступає наживо у вересні 1984 року

Мерк'юрі відомий своїми живими концертними виступами, які збирали стадіони по всьому світі. Він демонстрував високотеатральний стиль, який часто значною мірою залучав натовп глядачів до участі в шоу. Дописувач від The Spectator описав його як «виконавця, що дражнить, шокує і в кінцевому підсумку зачаровує слухачів різними екстравагантними версіями самого себе.»[44] Девід Бові, який виступав на концерті пам'яті Фредді Мерк'юрі і записав пісню «Under Pressure» разом із Queen, похвалив Мерк'юрі за стиль виконання, і сказав: «Серед найбільш театральних рок-виконавців Фредді пішов далі за всіх… Я бачив його на концерті тільки один раз, і, як то кажуть, він, безперечно, був людиною, яка могла тримати аудиторію у своїй долоні.»[45] Гітарист Queen Браян Мей писав, що Мерк'юрі може примусити «останню людину на задній частині стадіону відчувати зв'язок».[46] Головним предметом Мерк'юрі на сцені була зламана мікрофонна стійка. Випадково зірвавши з важкої підставки під час одного з ранніх виступів, він зрозумів, що її можна використовувати багатьма способами.[47]

Одним з найпам'ятніших виступів Мерк'юрі в складі Queen був Live Aid, що відбувся 13 липня 1985 року в Лондоні, під час якого вся аудиторія стадіону в 72 тисячі глядачів плескала, співала та колихалась в унісон. У цьому концерті також узяли участь Пол Маккартні, Ерік Клептон, Девід Боуї, Мадонна, U2, The Who, Стінг та інші тогочасні рок-зірки. 12 супутників транслювали шоу для 1,6 мільярдів телеглядачів у всьому світі. Цей виступ Queen музичні експерти згодом оголосили найвеличнішим шоу за всю історію рок-музики. Результати були показані в телевізійній програмі під назвою «найвидатніші у світі виступи».[48][49] Потужна, стійка нота Мерк'юрі під час секції а капела стала відомою як «Нота, яку чутно по всьому світі».[50] Переглядаючи Live Aid у 2005 році, один критик написав: «ті, хто складає списки величних рок-фронтменів і віддають перші місця Мікові Джаггеру, Роберту Планту і т. д. всі припускаються жахливого недогляду. Фредді, як можна пересвідчитись з його діонісійського[en] виступу на Live Aid, був безперечно найбільш богоподібним серед усіх.»[51]

Мерк'юрі на концерті Rock in Rio у Бразилії, 1985.

Упродовж своєї кар'єри Мерк'юрі дав разом з Queen близько 700 концертів у різних країнах по всьому світі. Примітною особливістю концертів Queen був великий розмах. Він якось пояснив: «ми — Сесіль Б. Демілль рок-н-ролу, завжди хочеться робити все більше і краще.»[40] «Queen» був першим гуртом Заходу, який грав на південноамериканських стадіонах, побивши світові рекорди з відвідуваності концертів на стадіоні «Морумби» в Сан-Паулу в 1981 році.[52] 1986 року Queen став першим колективом, який зіграв за «залізною завісою», виступивши в Будапешт перед аудиторією 80 000, і це був один з найбільших рок-концертів, які колись проводилися в Східній Європі.[53] Останній його живий виступ[en] з Queen відбувся 9 серпня 1986 року в маєтку Небворт-Гаус[en] в Англії і зібрав аудиторію приблизно в 150 тисяч осіб.[54] Під звуки британського національного гімну «Боже, бережи королеву» зіграного наприкінці концерту, одягнутий у мантію Мерк'юрі, тримаючи золоту корону над головою, попрощався з глядачами.[55]

Інструменталіст[ред. | ред. код]

Мерк'юрі грав на ритм-гітарі під час концерту Queen у Франкфурті, Німеччина, 1984.

В дитинстві, живучи в Індії, Мерк'юрі до дев'яти років навчався гри на фортепіано. Пізніше, живучи в Лондоні, він познайомився з гітарою. Значна частина музики, яка йому подобалася, була гітарно-орієнтованою: його улюбленим музикантами в той час були The Who, The Beatles, Джимі Гендрікс, Девід Бові, і Led Zeppelin. Він часто критично відгукувався про свій рівень володіння обома інструментами і на початку 1980-х років почав активно запрошувати інших клавішників. Зокрема, найняв Фреда Мендела[en] (канадський музикант, який також співпрацював з Pink Floyd, Елтоном Джоном і гуртом Supertramp) для роботи над своїм першим сольним проектом. Починаючи з 1982 року Мерк'юрі співпрацював з Морганом Фішером[en] (виступав з Queen на концерті під час Hot Space leg),[56], а починаючи з 1985 року і надалі співпрацював з Майком Мораном[en] (у студії) і Спайком Едні[en] (на концертах).

Мерк'юрі грав на фортепіано в багатьох найпопулярніших піснях, зокрема: «Killer Queen», «Bohemian Rhapsody», «Good Old-Fashioned Lover Boy», «We Are the Champions», «Somebody to Love» і «Don't Stop Me Now». Він використовував концертні фортепіано, а в студії різні клавішні інструменти — такі як орган, клавесин та піаніно. З 1980 року також часто почав використовувати в студії синтезатори. Він був віртуозним піаністом, його гра була зазвичай дуже оригінальною, з особливим акцентом на ритмі. Однак, зі слів товариша по гурту Браяна Мея, Мерк'юрі не був задоволений своєю грою на фортепіано і з часом став рідше використовувати інструмент, тому що хотів рухатись по сцені і розважати публіку.[57] Мерк'юрі написав багато гітарних рядів, хоча мав лише початкові навички гри на цьому інструменті. Такі пісні, як «Ogre Battle» і «Crazy Little Thing Called Love», були написані на гітарі; другу з них Мерк'юрі грав на ритм-гітарі на сцені і в студії.[58]

Сольна кар'єра[ред. | ред. код]

Окрім роботи в ансамблі «Queen», Мерк'юрі випустив два сольні альбоми — «Mr. Bad Guy» та «Barcelona» у 1985 та 1988 роках відповідно, а також кілька синглів. Хоча його сольна робота була не настільки комерційно успішною, як більшість альбомі Queen, обидва ці альбоми та кілька синглів дебютували в ТОП-10 британського чарту. Його перший сольний альбом припадає на 1972 рік під псевдонімом Ларрі Люрекс, коли house engineer студії Trident Робін Джеффрі Кейбл працював у музичному проекті, в той час коли Queen записували дебютний альбом; Кейбл запросив Мерк'юрі виконувати вокал на піснях «I Can Hear Music» і «Goin' Back», обидві вийшли як сингли 1973 року. Одинадцять років по тому Мерк'юрі зробив свій внесок у мікс Річарда "Волфі" Волфа[en] Love Kills на альбомі 1984 року (пісня також використовується як заголовна тема наприкінці фільму Заряджена зброя 1 медія-компанії National Lampoon, Incorporated) і новий саундтрек до фільму Фріца Ланга 1927 року «Метрополіс». Ця пісня, яку написав Джорджо Мородер у співпраці з Мерк'юрі, дебютувала під номером 10 у британських чартах. Її продюсували Мородер і Рейнгольд Мак[en]. Мак також продюсував сингл 1987 року «Hold On», який Мерк'юрі записав з акторкою Джо Дер для німецької екшн-драми Zabou.[59]

Двома повними альбомами Мерк'юрі поза гуртом були Mr. Bad Guy (1985) і Barcelona (1988). Mr. Bad Guy дебютував у першій десятці британського чарту. 1993 року ремікс на пісню «Living on My Own», синглу з альбому, посмертно посів перше місце[en] в британському чарті.[60] Пісня також принесла Мерк'юрі посмертно Нагороду Айвор Новело від Британської академії піснярів, композиторів і авторів[en].[61] Критик Allmusic Едуардо Рівадавія описує пісню Mr. Bad Guy, як «видатну від початку до кінця» і висловлює думку, що Мерк'юрі «виконав похвальну роботу виходу на незвідану територію».[62] Зокрема, значне місце в звучанні альбому посідає синтезатор, що не властиво для попередніх альбомів Queen.

Свій другий альбом Barcelona він записав разом із оперною примою сопрано Монсеррат Кабальє, яку Мерк'юрі вже давно обожнював. Ця робота поєднує в собі елементи популярної музики та опери. Багато критиків були не впевнені щодо якості цього альбому, один назвав його «найбільш дивним диском року», тим часом як Кабальє визнала альбом «Barcelona» одним із найбільших успіхів у своїй кар'єрі.[63] Альбом був комерційним успіхом,[64] а заголовний трек альбому дебютував під № 8 у Великій Британії і був хітом в Іспанії.[65] Заголовний трек отримав широку популярність в ефірі як офіційний гімн літніх Олімпійських ігор 1992 (пройшли в Барселоні через рік після смерті Мерк'юрі). Кабальє заспівала її в прямому ефірі на відкритті Олімпіади, з Мерк'юрі на екрані, і знову перед початком фіналу Ліги чемпіонів 1999 між Манчестер Юнайтед і мюнхенською Баварією в Барселоні.[66]

Окрім двох сольних альбомів Мерк'юрі записав ще кілька сольних пісень, включно з його власною версію хіта «The Great Pretender» гурту The Platters, який дебютував у британському чарті 1987 року під № 5.[67] У вересні 2006 року у Великій Британії вийшла збірка сольних робіт Мерк'юрі, присвячена 60-річчю від дня його народження. Альбом дебютував у ТОП-10 Британії.[68]

У 1981—1983 роках Мерк'юрі записав кілька треків з Майклом Джексоном, зокрема і демо-записи «State of Shock[en]», «Victory» і «There Must Be More to Life Than This».[69][70] Жоден з цих спільних проектів офіційно не виходив у той час, хоча існують бутлеги[en] записів. Джексон записав сингл «State of Shock» з Міком Джаггером для альбому The Jackson 5 Victory[en].[71] Мерк'юрі включив сольну версію «There Must Be More To Life Than This у свій альбом Mr. Bad Guy.[72] У кінцевому підсумку Queen переробили цю пісню і включили її в свій альбом Queen Forever 2014 року.[73]

На додачу до роботи з Майклом Джексоном, Мерк'юрі і Роджер Меддоуз-Тейлор заспівали на заголовному треку для студійного релізу Біллі Скваєра[en] 1982 року Emotions in Motion , а згодом зробили внесок у два треки на релізі 1986 року Enough Is Enough[en], виконавши спів на „Love is the Hero“ і аранжування на „Lady With a Tenor Sax“.[74]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Упродовж усієї кар'єри Мерк'юрі його приватне життя було оповите чутками про бісексуальність та наркоманію співака — і стало предметом публікацій у жовтій пресі. Поза тим, сам Мерк'юрі неодноразово казав, що, якби жив він так, як приписують йому ЗМІ, — він давно б помер, і часто жалівся на самотність та неможливість будувати особисте життя через „зірковий“ статус та важку працю, яка займала весь вільний час. Костюмер Фредді писав у своїх спогадах, що розваги, секс, паління та наркотики не були для Фредді важливими. На його думку, наркотиком для Фредді було самовираження: результат найтяжчого напруження всіх його моральних та фізичних зусиль. Але на доказ його бісексуальності так і не було пред'явлено жодного вірогідного факту за весь час.

Стосунки[ред. | ред. код]

Мерк'юрі  жив на Стаффорд-терас 12  у Кенсінгтоні (Лондон), до переїзду на Гарден Лодж

На початку 1970-х у Мерк'юрі були довгострокові стосунки з дівчиною на ім'я Мері Остін, з якою він познайомився через гітариста Браяна Мея. Він жив з Остін кілька років у Західному Кенсінгтоні[en] (Лондон). Однак, до 1977-го року стосунки зайшли в глухий кут, що зрештою призвело до розриву з Мері. У середини 1970-х співак розпочав роман з американським record executive з фірми Elektra Records і в грудні 1976 року Мерк'юрі розповів Остін про свою сексуальність, що призвело до припинення їхніх романтичних стосунків.[75][76] Співак полишив їхню спільну квартиру і переселився на Стаффорд-терас, 12 у Кенсінгтоні та купив Остін квартиру неподалік. Мерк'юрі та Мері Остін залишались близькими друзями довгі роки, причому Фредді весь час говорив про неї як про свого єдиного вірного друга. У своєму інтерв'ю у 1985 році Мерк'юрі казав про Мері: „Усі мої кохані питали мене, чому вони не можуть замінити Мері (Остін), але це просто неможливо. Єдиний друг, якого маю — це Мері, і я не хочу більше нікого. Як на мене, вона була моєю неформальною дружиною. На мою думку, це був шлюб. Ми віримо один одному, і мені цього достатньо. Я не зміг би закохатись у когось іншого так само, як я закохався в Мері“.»[77] Мерк'юрі також написав кілька пісень, присвячених Мері, найвідоміша з яких «Love of My». Останнє помешкання Мерк'юрі, маєток Garden Lodge за адресою Логан-Плейс[en] 1, який являв собою маєток у стилі грегоріанської архітектури на двадцять вісім номерів грузинський оточений доглянутим садом площею чверть акра, оточеним високою цегляною стіною, дістався Остін.[78] У своєму заповіті Мерк'юрі залишив його Остін, а не партнерові Джиму Гаттону, сказавши їй: «ти була моєю дружиною і він був би твоїм у будь-якому випадку.»[79] Мерк'юрі був хрещеним батьком старшого сина Остін, Річарда.[57]

За повідомленнями на початку — у середині 1980-х років він був пов'язаний з Барбарою Валентін[en], австрійською акторкою, яка знялась у відео на пісню «It's a Hard Life».[80][81] Проте, в іншій статті Валентін була «просто друг», а Мерк'юрі насправді в той час зустрічався з німецьким ресторатором Вінфрідом Кірхербергером.[82] 1985 року він почав ще одні довгострокові стосунки, з перукарем Джимом Гаттоном (1949—2010).[83] Гаттон, у якого в 1990 році виявили ВІЛ, жив з Мерк'юрі упродовж останніх шести років його життя, доглядав за ним під час його хвороби і був присутній біля його ліжка, коли той помер. Гаттон сказав, що він помер з весільною обручкою на руці, яку Гаттон дав йому.

Дружба з Кенні Евереттом[ред. | ред. код]

Радіо-діджей Кенні Еверетт[en] познайомився Мерк'юрі в 1974 році, коли запросив співака на своє ранкове шоу на радіо Capital London. Як одні з найбільш яскравих, епатажних і улюблених британських артистів, вони поділяли багато спільного і вмить стали близькими друзями. Еверетт відіграватиме важливу роль у ранньому успіху Queen, коли в 1975 році, озброївшись попередньою копією синглу «Bohemian Rhapsody», Мерк'юрі пішов до Еверетта. Хоча про себе Еверетт сумнівався, що якась станція крутитиме пісню тривалістю понад 6 хвилин, але нічого не сказав Мерк'юрі і помістив пісню на програвач і, прослухавши її, сказав у захваті: «забудь, це буде номер один на століття». Хоча Capital Radio офіційно не прийняло пісню, але анархічний Еверетт став без упину розповідати про запис, який має але не може ввімкнути, перш ніж пісня «випадково» почала грати, а Еверетт заявив: «ой, мій палець напевно послизнувся.» Регулювальний пульт Комутатор радіо Capital був забитий дзвінками від слухачів, які хотіли знати, коли пісня вийде. Одного дня Еверетт пустив її в ефір 36 разів.[84]

У 1970-х роках їхня дружба стала ближчою, коли Еверетт стає радником і наставником Мерк'юрі, а Мерк'юрі, як довірена особа Еверетта, допоміг тому прийняти свою сексуальність.[85] На початку — у середині 1980-х років, вони продовжували досліджувати свою гомосексуальність, а також експерименти з наркотиками, і хоча вони ніколи не були коханцями, але постійно разом досліджували нічне життя Лондона.[85] До 1985 року вони розлучилися через розбіжностей щодо використання та спільного вживання наркотиків, і їх дружба ще більше напружилася, коли колишня дружина Еверетта "Леді Лі"[en]} в своїй автобіографії викрила[en] його нетрадиційну орієнтацію, а Мерк'юрі став на її бік.[85] Обидва страждали від слабкого здоров'я і 1989 року знову почали спілкуватися, і змогли врегулювати свої розбіжності.[85]

Сексуальна орієнтація[ред. | ред. код]

У той час як деякі коментатори стверджували, що Мерк'юрі приховував свою сексуальну орієнтацію від громадськості,[86][32][87] інші стверджували, що він був «відкритим геєм».[88][89] У грудні 1974 року журналіст New Musical Express запитав його прямо «So how about being bent?», на що Мерк'юрі відповів: «Ти хитрун. Cкажемо так: були часи, коли я був молодий і зелений. Через це проходять всі школярі. Я мав свою частку школярських витівок. Я не збираюся доопрацювати.» Гомосексуальні стосунки між дорослими чоловіками старшими 21 року були декриміналізовані в Сполученому Королівстві в 1967 році, лише за сім років до того. У 1980-х роках він часто дистанціювався від свого партнера, Джима Гаттона, під час публічних заходів.[90] У жовтні 1986 року газета Сан заявила, що Мерк'юрі «зізнався в серії одноразових гомосексуальних зв'язків».[91]

За час кар'єри Мерк'юрі, його яскраві сценічні виступи часом наштовхували журналістів на думку про його сексуальність. Дейв Діксон, переглянувши виступ Queen 1984 року на Вемблі для журналу Kerrang!, помітив звертання «camp» з боку Мерк'юрі до аудиторії і навіть описував його поведінку як «posing, pouting, posturing tart».[92] 1992 року Джон Маршалл з Gay Times висловив таку думку: «[Мерк'юрі] був scene-queen і не боявся публічно показувати своє гейство, але не хотів аналізувати або виправдовувати свій 'спосіб життя'… Ніби цим він казав світові: „'я такий, який є. Ну і що?' І це саме по собі було певною заявою.“[93]

Особистість[ред. | ред. код]

Хоча на сцені Мерк'юрі культивував яскравий тип особистості, але був боязким і нерішучим поза сценою, особливо поруч з людьми, яких не знав добре,[19][32][94] і давав дуже мало інтерв'ю. Якось він сказав про себе: „коли я виступаю, я — екстраверт, але всередині я зовсім інша людина“.[95] Перебуваючи на сцені співак купався в променях любові від своїх слухачів. У своїй передсмертній записці Курт Кобейн згадує, як він захоплювався і заздрив, коли Мерк'юрі, здавалося, любив насолоджуватися любов'ю і обожнюванням натовпу».[96][97]

1987 року Мерк'юрі відзначив свій 41-й день народження в Pikes Hotel[en] (Івіса), через кілька місяців після того, як дізнався, що в нього ВІЛ.[98] Мерк'юрі шукав розради у тій схованці і був близьким другом власника, Ентоні Пайка, який описав співака як «найкрасивішу особу, яку я колись зустрічав у своєму житті. Настільки цікаву і щедру.»[99] За даними біографа Леслі-Енн Джонс[en], Мерк'юрі «відчував себе там як вдома. Він грав у теніс, відпочивав біля басейну, а вночі відвідував гей-клуб або бар».[100] Вечірку, яка відбулася 5 вересня 1987 року, описували як «найнеймовірніший приклад надлишковості, яку цей середземноморський острів колись бачив». У ній взяли участь близько 700 осіб.[101] Торт у формі Храму Святого Сімейства Гауді надійшов на вечірку, хоча оригінальний торт розвалився і був замінений на 2-метрову губку з рядками з пісні Мерк'юрі «Барселона». Менеджер Queen Джим Біч[en] отримав рахунок на відшкодування збитків, до якого увійшли 232 розбиті шибки.

Захоплення[ред. | ред. код]

За свідченням сучасників, Фредді Мерк'юрі був дуже цікавою людиною, з величезним почуттям гумору. Він любив класичну оперу та балет (це видно з його костюмів на початку кар'єри), цікавився мистецтвом Японії та колекціонував японські витвори мистецтва.

Фредді мешкав у великому будинку із садом. У нього було кілька кішок (якось у нього їх рівночасно жило десятеро), які були його найулюбленішими тваринами. Його альбом «Mr. Bad Guy» та пісня «Delilah» були присвячені кішкам, також Мерк'юрі знімався у відео в костюмах, що нагадували кішок (наприклад, в відеокліпі для «These Are the Days of Our Lives»). Також тримав у своєму маєтку у спеціальному басейні золотих коропів.

Був палким прихильником відомої американської кіноактриси Мерилін Монро. Зі співачок найбільше захоплювався талантом Арети Франклін. Його улюблені напої — горілка та шампанське.

Хвороба і смерть[ред. | ред. код]

Студія звукозапису Mountain Studios в Монтре (Швейцарія), де Queen записувалися з 1978 по 1995 рік. Мерк'юрі записав свій останній вокал тут у травні 1991 року. У грудні 2013 року студію відкрили для вільного відвідування під назвою «Queen Studio Experience», просячи прихильників жертвувати гроші на благодійний фонд Mercury Phoenix Trust.

У жовтні 1986 року британська преса повідомила, що в клініці на Гарлі-Стріт[en] кров Мерк'юрі тестували на ВІЛ/СНІД. Репортер газети Сан Г'ю Віттоу[en] запитав співака про цей випадок в аеропорту Хітроу, коли той повертався з поїздки до Японії. Мерк'юрі заперечував, що мав венеричне захворювання. Як стверджував його партнер Джим Гаттон у своїй книзі «Mercury and Me», Мерк'юрі поставили діагноз ВІЛ ще навесні 1987 року. Однак, того самого року співак у публічному інтерв'ю стверджував, що отримав негативний результат при тестуванні на ВІЛ. Попри його заперечення, протягом наступних кількох років британською пресою продовжували повзти чутки, які підігрівалися змінами у зовнішньому вигляді Мерк'юрі, відсутністю турів Queen та повідомленнями колишніх коханців у різних таблоїдах. До 1990 році чуток про його здоров'я було хоч відбавляй.[102] На церемонії нагородження Brit Awards 1990[en], яка відбулася 18 лютого в Лондоні в Театрі «Домініон», помітно кволий Мерк'юрі востаннє з'явився на сцені, коли приєднався до решти музикантів Queen, щоб отримати нагороду за видатний внесок у музику.[103][104] До кінця життя його постійно переслідував натовп фотографів, а газета «The Sun» випустила серію статей, в яких переконувала, що Мерк'юрі серйозно хворий, зокрема, у статті від листопада 1990 року, коли показала зображення виснаженою Мерк'юрі на головній сторінці, супроводжуючи його заголовком: «Це офіційно — Фредді важко хворий.»[105]

Однак, Мерк'юрі і його найближче оточення колег і друзів, яким він міг довіряти, постійно спростовували розповіді, навіть після однієї статті на першій сторінці, опублікованої 29 квітня 1991 року, яка зображувала Мерк'юрі дуже виснаженим під час однієї з рідкісних на той час його появ на публіці.[106] Висловлювали думку, що він міг би зробити внесок у підвищення рівня знань про СНІД, якби раніше сказав про свою ситуацію і боротьбу із хворобою.[107][108] Мерк'юрі зберігав стан свого здоров'я в таємниці, щоб захистити тих, хто був поруч із ним. У своєму інтерв'ю 1993 року Браян Мей підтвердив, що Фредді розповів іншим музикантам гурту про свою хворобу набагато раніше.[109][110] У знятому в травні 1991 року музичному відео на пісню «These Are the Days of Our Lives» яке було останньою появою Мерк'юрі перед камерою, він постає дуже худим.[111] Інші музиканти були готові до запису, коли Мерк'юрі відчув, що може прийти в студію, на годину або дві. Мей казав про Мерк'юрі: «він просто продовжував повторювати. 'Пиши мені більше. Напиши мені речі. Я хочу просто співати і робити це, коли я піду, то ви зможете просто завершити це.' Він не боявся, справді.»[112] Джастін Ширлі-Сміт, який працював помічником інженера під час тих останніх сесій, каже: «це важко пояснити людям, але це не було сумно, це було дуже щасливо. Він [Фредді] був одним з найбільш смішних людей, з якими я колись стикався. Я сміявся більшу частину часу в його присутності. Фредді казав [про свою хворобу] 'я не буду думати про це, я збираюся зробити це.'[112]

Після завершення своєї роботи з Queen у червні 1991 року, Мерк'юрі зачинився в себе вдома в Кенсінгтоні (західний Лондон). Колишня партнерка, Мері Остін, була особливою розрадою в його останні роки, і в останні кілька тижнів його життя здійснювала регулярні візити до нього додому, щоб доглядати за ним.[113] Наприкінці свого життя Мерк'юрі почав втрачати зір, і він у нього погіршився настільки, що співак не міг вибратися з ліжка.[113] Через погіршення стану Мерк'юрі вирішив пришвидшити свою смерть, відмовляючись приймати ліки і продовжуючи приймати лише знеболювальні.[113]

22 листопада 1991 року Мерк'юрі викликав менеджера Queen Джима Біча (англ. Jim Beach) до свого Кенсінгтонського будинку в Лондоні, щоб обговорити публічне звернення. Наступного дня, 23 листопада, було зроблено повідомлення для преси від імені Мерк'юрі:[109]

« «Враховуючи чутки, що ходили в пресі останні два тижні, я хочу підтвердити: аналіз моєї крові підтвердив присутність ВІЛ. У мене СНІД. Я вважав за потрібне тримати цю інформацію в таємниці, щоб зберегти спокій рідних та близьких. Однак прийшов час повідомити правду моїм друзям та прихильникам у всьому світі. Я сподіваюсь, що кожний приєднається до боротьби з цією жахливою хворобою».
Оригінальний текст(англ.)
Following the enormous conjecture in the press over the last two weeks, I wish to confirm that I have been tested HIV positive and have AIDS. I felt it correct to keep this information private to date to protect the privacy of those around me. However, the time has come now for my friends and fans around the world to know the truth and I hope that everyone will join with me, my doctors and all those worldwide in the fight against this terrible disease. My privacy has always been very special to me and I am famous for my lack of interviews. Please understand this policy will continue.
»
Зовнішні стіни останньої домівки Мерк'юрі, Garden Lodge, за адресою Логан-Плейс, 1, західний Лондон, стали храмом на честь покійного співака. Світлина від 2014 року.

Увечері 24 листопада 1991 року, приблизно о 19:00, всього за 24 години після оприлюднення цієї заяви, Мерк'юрі помер у віці 45 років у своєму будинку в Кенсінгтоні.[114] Офіційною причиною смерті була бронхіальна пневмонія, спричинена СНІДом.[115] Близький друг співака, Дейв Кларк[en] з гурту The Dave Clark Five, had taken over the bedside vigil коли той помер. Остін подзвони батькам і сестрі Мерк'юрі, щоб повідомити цю звістку,[116] а газет і телебачення вона досягнула рано-вранці 25 листопада.[117]

27 листопада відбулось відспівування Мерк'юрі в Крематорії Західного Лондона[en]. Хоча за життя співак не відвідував релігійної служби, але його похорон пройшов за зороастрійським ритуалом. У церемонії взяли участь Елтон Джон, музиканти гурту Queen, а також рідні та близькі Фредді Мерк'юрі. Звучали арії Монсеррат Кабальє та Арети Франклін, яких він обожнював за життя.[118][119] Його труну несли в каплицю під звуки „Take My Hand, Precious Lord“You've Got a Friend" у виконанні Арети Франклін.[120] Згідно з заповітом Мерк'юрі, Мері Остін заволоділа його кремованими останками і поховала їх у невідомому місці. Як вважають, місцеперебування його праху знає лише Остін, яка заявила, що ніколи не відкриє, де поховала їх.[121][122]

Журналістам вдалося розшукати меморіальну дошку, яка може належати легендарному виконавцю. Імовірно, місцем останнього спочинку музиканта стало кладовище Кенсал-Грін, що в Західному Лондоні. На бронзовій плиті викарбовано ім'я Фаруха Булсари. До того ж, дати народження і смерті цілковито збігаються. Нижче — напис французькою мовою, що в перекладі означає: «Я завжди буду поряд із тобою всім серцем». У кінці фрази поставлена велика літера М. Її можна інтерпретувати як ініціали коханої Фредді — Мері Остін. Слід зазначити, що церемонія прощання з Мерк'юрі відбулася в Лондоні, саме на Кенсал-Грін. Згідно із заповітом виконавця, його тіло піддали кремації. Після цього в пресі тривалий час точилися дискусії довкола місця поховання Фредді. За однією з версій, урну з прахом знаменитості віддали Остін Грін, а за іншою — порох розвіяли над Женевським озером у Швейцарії.[1]

У своєму заповіті Мерк'юрі залишив більшість свого майна, включаючи будинок та авторські права на записи, Мері Остін, а все, що залишилось — своїм батькам та сестрі. Крім того, він залишив по 500 тисяч фунтів стерлінгів кухарю Джо Фанеллі; £500,000 особистому помічникові Пітеру Фрістоуну; £100,000 водієві Террі Гіддінгсу; і £500,000 своєму коханцеві Джимові Гаттону.[123] Мері Остін і досі живе разом із своєю сім'єю в будинку Мерк'юрі на Логан-плейс в Кенсінгтоні (англ. Logan Place, Kensington).[123] Зовнішні стіни останньої домівки Мерк'юрі, Garden Lodge, за адресою Логан-Плейс, 1, західний Лондон, стали храмом на честь покійного співака, охочі віддати данину покривають стіни графіті.[124] Через три роки після його смерті, журнал Тайм-аут повідомив, що «після смерті Фредді, стіни зовні будинку стали найбільшим храмом рок-н-ролу в Лондоні.»[124] Прихильники продовжують відвідувати це місце, щоб віддати данину поваги письмовими повідомленнями, які вони залишають на стінах.[125] Гаттон долучився до створення життєпису Мерк'юрі 2000 року під назвою Фредді Мерк'юрі, Нерозказана історія, а також дав інтерв'ю для Таймс у листопаді 2006 року, приурочене до 60-ї річниці співака.[126]

Спадщина[ред. | ред. код]

Посмертна слава[ред. | ред. код]

Воскова скульптура Фредді Мерк'юрі в Музеї мадам Тюссо (Лондон)

Важко сказати наскільки смерть Мерк'юрі підвищила популярність Queen. У США, де популярність гурту знизилася в 1980-х роках, продажі альбомів Queen різко пішли вгору в 1992 році, через рік після смерті співака.[127] 1992 року один американський критик зазначив, що «те, що циніки називають фактором 'мертвої зірки' зіграло свою роль — Queen перебуває в розпалі відродження.»[128] Фільм Світ Вейна[en], у якому звучить «Богемська рапсодія», також вийшов 1992 року.[129] За даними Американської асоціації компаній звукозапису до 2004 року Queen продав у США 34,5 мільйона альбомів, близько половини з яких розійшлись після смерті Мерк'юрі.[130]

За оцінками, світові продажі платівок Queen за увесь час станом на 2006 рік становили понад 300 мільйонів примірників.[131] У Великій Британії Queen провели загалом більше тижнів на UK Albums Chart, ніж будь-який інший музичний акт (включаючи The Beatles),[132], а Queen's Greatest Hits є найбільш продаваним альбомом[en] усіх часів у Великій Британії.[133] Дві пісні Мерк'юрі, «We Are the Champions» і «Bohemian Rhapsody», також визнані найкращими піснями всіх часів у головних опитуваннях Sony Ericsson[134] та Книги рекордів Гіннеса,[135] відповідно. Обидві пісні увійшли до Зали слави Греммі[en]; «Bohemian Rhapsody» у 2004 році, а «We Are the Champions» — 2009-му.[136] У жовтні 2007 року читачі журналу Q визнали відео на пісню «Bohemian Rhapsody» найвизначнішим кліпом усіх часів.[137]

Фредді Мерк'юрі досі лишається одним із найулюбленіших виконавців у всьому світі. Його неймовірні сценічні образи і манера поведінки на сцені відомі навіть людям, далеким від музики. У 1992 році Мей, Тейлор та Дікон разом зі світовими рок-зірками дали концерт на стадіоні «Вемблі» в Лондоні в пам'ять про Мерк'юрі, прибуток від якого (більше 19.400.000 фунтів) був спрямований у фонди боротьби зі СНІДом. Телетрансляція цього концерту зібрала понад 1 мільярд глядачів по всьому світі. 1995 року вийшов альбом «Made In Heaven», що містив записи, які не виходили за життя Фредді, а також обробки старих пісень. Ім'я Фредді Мерк'юрі стало своєрідною маркою в музиці, синонімом року 1980-х. Багато хто з сучасних співаків намагається наслідувати Мерк'юрі, але ще жодному з них не вдалося досягти такого ж успіху, якого досягли Фредді Мерк'юрі та Queen за 20 років спільної роботи.

Відеокліп на пісню «Bohemian Rhapsody», яку написав Фредді, став одним із перших відеокліпів в історії шоу-бізнесу, а сама пісня отримала статус «Найкращої пісні тисячоліття». Такою ж відомою (якщо не більше) є ще одна пісня Мерк'юрі «We Are the Champions», яка стала неофіційним гімном переможців великих спортивних змагань. Нарешті, окремо «Barcelona», його спільна робота з оперною зіркою Монсеррат Кабальє, стала неофіційним гімном Олімпіади 1992 року.

Посмертний альбом Queen[ред. | ред. код]

Вигляд з повітря на арендований Мерк'юрі будиночок на березі Женевського озера, який присутній на обкладинці Made in Heaven

У листопаді 1995 року Queen випустили альбом Made in Heaven, на якому представлені невидані роботи Мерк'юрі 1991 року, а також уривки з минулих років і перероблені версії сольних робіт решти членів колективу.[138] На обкладинці альбому зображений пам'ятник Фредді Мерк'юрі з краєвидом Женевського озера, на який накладений будиночок на березі озера, який він орендував. Саме там він написав і записав свої останні пісні в Mountain Studios.[138] Вкладиш альбому містить слова "присвячується безсмертному духові Фредді Мерк'юрі."[138]

Окрім таких композицій, як «Too Much Love Will Kill You» і «Heaven for Everyone», альбом також містить пісню «Mother Love», останній запис вокалу, зроблений Мерк'юрі перед смертю, для якого він використав драм-машина, до якої Мей, Тейлор і Дікон пізніше додали інструментальний трек.[139] Після завершення передостаннього вірша Мерк'юрі сказав іншим членам колективу, що «почуває себе не дуже добре» і заявив: «я закінчу її, коли повернуся, наступного разу». Однак він вже більше не повертався до студії студію, тож останній куплет пісні пізніше записав Мей.[112]

Данина пам'яті[ред. | ред. код]

Статуя Фредді Мерк'юрі з краєвидом Женевського озера в Монтре (Швейцарія)

Статую в Монтре (Швейцарія), роботи скульптора Ірени Седлецької[en], звели як данину пам'яті Мерк'юрі.[140] Заввишки майже 10 футів (3 м) на тлі краєвиду Женевського озера, її відкрили 25 листопада 1996 року батько Мерк'юрі і Монсеррат Кабальє в присутності колег по гурту Браяна Мея і Роджера Тейлора.[141] Починаючи з 2003 року фанати з усього світу збираються у Швейцарії щороку, щоб вшанувати пам'ять співака в рамках «Пам'ятного дня Фредді Мерк'юрі Монтре» на перших вихідних вересня. Гурт The Bearpark And Esh Colliery Band виступив біля пам'ятник Фредді Меркьюрі 1 червня 2010 року.[142]

У 1997 році троє членів Queen, що залишились, випустили пісню «No-One but You (Only the Good Die Young)», присвячену Мерк'юрі і всім тим, хто помер занадто рано.[143] 1999 року Royal Mail випустила марку з зображенням Мерк'юрі на сцені в рамках серії Millennium stamp[en].[144][145]

2009 року зірку на честь Мерк'юрі відкрили у Фелтемі[en] (Лондон), куди його сім'я переїхала після прибуття до Англії в 1964 році. Зірку в пам'ять про досягнення Мерк'юрі представили на Фелтем Хай-Стріт його мати Джер Булсара і товариш по Queen Браян Мей.[146]

Статуя Мерк'юрі над входом до Театру «Домініон» у Вест-енді

Статуя Мерк'юрі стола над входом до Театру «Домініон» в лондонському Вест-Енді[en] з травня 2002 року до травня 2014 року, коли там йшов мюзикл We Will Rock You[en] у спільній постановці Queen і Бена Елтона[en].[147][148] Триб'ют на честь Queen демонструвався на відеонавісі Fremont Street Experience[en] у Центрі Лас-Вегаса[en] упродовж 2009 року.[149] У грудні 2009 року велику модель Мерк'юрі з вдягнутим тартаном виставили на огляд в Единбурзі як рекламу постановки Will Rock You в театрі Плейгаус.[150]

2011 року, на честь 65-ї річниці від дня народження Мерк'юрі, компанія Google присвятила цій події свій дудл.[151] Він містив анімаційну вставку на пісню Мерк'юрі «Don't Stop Me Now».[152] Посилаючись на «покійного, великого Фредді Меркюрі» у своїй інаугураційній промові до Зали слави рок-н-ролу 2012 року Guns N' Roses цитували слова Мерк'юрі з його пісні «We Are the Champions»; «я розкланювався, виходив на заклики з-за куліс, ви принесли мені славу і багатство, і все, що з нею пов'язано, і я дякую вам усім».[153][154]

Данину пам'яті Queen і Мерк'юрі віддали під час Церемонії закриття[en] літніх Олімпійських ігор 2012 у Лондоні. Виконання гуртом «We Will Rock You» з Джессі Джей розпочалось з відео як Мерк'юрі спілкується з публікою під час концерту на стадіоні Вемблі 1986, а публіка 2012 року на Олімпійському стадіоні реагувала відповідно.[155][156]

Жабу роду Mercurana, виявлену 2013 року в штаті Керала (Індія), названо як данину поваги, оскільки «запальна музика Мерк'юрі надихнула авторів». Крім того, неподалік від місця відкриття Мерк'юрі провів більшу частину свого дитинства.[157]

1 вересня 2016 року сестра співака Кашміра Кук і Браян Мей відкрили синю табличку[en] організації English Heritage на домівці Мерк'юрі за адресою Гледстоун Авеню, 22, у Фелтемі (західний Лондон).[158] Присутній на церемонії державний секретар з питань культури[en] Великої Британії Карен Бредлі назвав Мерк'юрі «одним з найвпливовіших британських музикантів», і додав, що він «є світовим кумиром, чия музика торкнулася життя мільйонів людей у всьому світі».[159] 5 вересня 2016 року, до 70-річчя від дня народження Мерк'юрі, астероїд 17473 Freddiemercury названо на його честь.[160]

Важливе значення в історії боротьби зі СНІДом[ред. | ред. код]

Оскільки Мерк'юрі був першою великою рок-зіркою, яка вмерла від СНІДу, то його смерть стала важливою подією в історії хвороби.[161] У квітні 1992 року решта членів гурту Queen заснували Mercury Phoenix Trust і організували Концерт пам'яті Фредді Мерк'юрі, який відбувся 20 квітня 1992 року, щоб відзначити життя і спадщину Мерк'юрі і зібрати гроші для досліджень в галузі СНІДу.[162] Відтоді Mercury Phoenix Trust зміг зібрати мільйони фунтів для різних благодійних організацій, пов'язаних зі СНІДом. Той концерт відбувся на Лондонському стадіоні «Вемблі» в присутності 72000 глядачів і в ньому взяли участь різноманітні знамениті гості, зокрема, Роберт Плант (із Led Zeppelin), Роджер Долтрі[en] (із The Who), Extreme, Елтон Джон, Metallica, Девід Бові, Енні Леннокс, Тоні Айоммі (із Black Sabbath), Guns N' Roses, Елізабет Тейлор, Джордж Майкл, Def Leppard, Seal, Лайза Міннеллі та U2 (за допомогою супутникового зв'язку). Елізабет Тейлор назвала Мерк'юрі «надзвичайною рок-зіркою, які пронеслась через наш культурний ландшафт, як комета по небу».[163] Концерт транслювався в прямому ефірі в 76 країнах, а загальна глядацька аудиторія за оцінками становила близько 1 мільярда осіб.[164]

Потрапляння до списків найвпливовіших осіб[ред. | ред. код]

Декілька опитуваннь, проведених за останні десятиліття, показують, що Репутація Фредді Мерк'юрі можливо й справді посилилася після його смерті. Наприклад, згідно з опитуванням 2002 року, яке відбулося в ефірі BBC, він посів 58-му місце в списку 100 найвизначніших британців.[165] В японському національному опитуванні 2007 року 100 найвпливовіших героїв він посів 52-ге місце.[166] Попри те, що гей-активісти критикували Мерк'юрі за приховування свого ВІЛ-статусу, автор Пол Расселл включив його у свою книгу Гей-100: рейтинг найвпливовіших геїв і лесбіянок в минулому і сьогоденні.[167] 2008 року журнал Rolling Stone поставив Мерк'юрі на 18-е місце в списку 100 найкращих співаків усіх часів.[3] Мерк'юрі був визнаний найкращим співаком серед чоловіків у голосуванні MTV 22 найвидатніших голосів в музиці.[88] У 2011 році читачі журналу «Rolling Stone» помістили Мерк'юрі розміщений на друге місце в списку найкращих вокалістів журналу всіх часів.[97]

Зображення на сцені[ред. | ред. код]

24 листопада 1997 року в Нью-Йорку відкрилася монодрама[en] про життя Фредді Мерк'юрі під назвою Мерк'юрі: Загробне життя і часи рок-бога[en].[168] У ній зображено життя Фредді Мерк'юрі: його пошуки спасіння і своєї справжньої сутності.[169] П'єсу написав режисер Чарльз Мессіна[en], а роль Мерк'юрі зіграв Халід Гонсалвеш[en] (né Paul Gonçalves), а потім Амір Дарвіш[en].[170] Біллі Скваєр[en] відкрив одну з вистав акустичним виконанням пісні, яку він написав про Мерк'юрі під назвою «I Have Watched You Fly».[171]

Зображення в кіно і на телебаченні[ред. | ред. код]

Біографічний Фільм[ред. | ред. код]

У вересні 2010 року Браян Мей оголосив у інтерв'ю BBC[172], що Саша Барон Коен, відомий своїми комедійними персонажами Бората, Ali G та Бруно, пройшов проби на роль Мерк'юрі в біографічному фільмі. Журнал Тайм похвалив цей вибір, відзначивши вміння актора співати і його схожість на Мерк'юрі.[173] Автором сценарію мав стати Пітер Морган[en], номінант премії «Оскар»-номінація за його кіносценарії Queen і Фрост проти Ніксона. Фільм, співпродюсером якого мала стати фірма Роберта де Ніро TriBeCa Productions, здебільшого мав зображувати період заснування Queen, а також переддень знаменитого концерту Live Aid. Зйомки планувалося почати десь 2011 року.[174]

У квітні 2011 року Мей підтвердив, що підготовка до виробництва триває. Він сказав, що гурт схвалив початок роботи знімальної групи наприкінці 2011 року, а завзяття Барона Коена було ключем до успіху.[175] Проте, в липні 2013 року, Барон Коен вибув з ролі через творчі розбіжності з учасниками гурту Queen.[176] Мея сказав, вони розлучилися в добрих стосунках, і додав, що гурт відчував, що присутність Коена відволікає.[177]

У грудні 2013 року було оголошено, що Бен Вішоу, відомий за роллю Q у фільмах про Джеймса Бонда[en] 007: Координати «Скайфолл» і 007: Спектр, обраний замість Коена на роль Мерк'юрі.[178] Режисером оголосили британського актора і режисера Декстера Флетчера[en], але він полишив проект у березні 2014 року.[179] Виробництво мало розпочатися влітку 2014 року; будь-яка затримка призвела б до появи нових проблем, оскільки Вішоу мав розпочати роботу над наступним фільмом про Джеймса Бонда до кінця року.

Наприкінці 2015 року продюсери GK Films найняли Ентоні Маккартена[en] на написання нового сценарію.[180] У березні 2016 року, під час інтерв'ю на Шоу Говарда Стерна[en], Коен розповів про свій відхід і творчі розбіжності з Меєм і Тейлором — зокрема про те, чи буде сюжет фільму розповідати про події після смерті Мерк'юрі 1991 року, а також щодо команди, до якої увійшли Морган, Девід Фінчер і Том Гупер.[181] 4 листопада 2016 року оголошено, що фільмом тепер будуть займатися 20th Century Fox, New Regency і GK Films, зйомки повинні були розпочатися на початку 2017 року. Роль Мерк'юрі мав грати Рамі Малек, а на посаду режисера обрали Браяна Сінгера.[182][183]

Інші зображення[ред. | ред. код]

Мерк'юрі з'явився як другорядний персонаж у телевізійній драмі BBC, Найкращий смак: історія Кенні Еверетта[en], яка вперше вийшла в ефір у жовтні 2012 року. Його зіграв актор Джеймс Флойд[en].[184]

Його зіграв актор Джон Блант у програмі Історія Фредді Мерк'юрі: Хто хоче жити вічно, яка вперше вийшла в ефір у Великій Британії на 5 каналі у листопаді 2016 року. Хоча програму піддали критиці за зосередження на любовному житті і сексуальності Мерк'юрі, але гра Бланта і його подібність до співака дістали схвалення.[185]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

25 листопада 1996 року у Швейцарському містечку Монтре на березі Женевського озера було відкрито пам'ятник Фредді Мерк'юрі чеського скульптора Ірени Седлецької[en].[186]

Дискографія[ред. | ред. код]

Див. також: Дискографія Queen
  1. «Mr. Bad Guy» (Альбом вийшов 29 квітня 1985 року)
  2. «Barcelona» (Альбом вийшов 10 жовтня 1988 року)
  3. «The Freddie Mercury Album» (Альбом вийшов 17 листопада 1992 року)
  4. «The Great Pretender» (Альбом вийшов 24 листопада 1992 року тільки у США)
  5. «Freddie Mercury — Remixes» (Альбом вийшов 1 листопада 1993 року в Болівії, Бразилії, Італії, Голандії та Японії)
  6. «The Solo Collection» (Бокс сет вийшов 23 жовтня 2000 року у Великій Британії, Європі та Японії)
  7. «Solo» (Альбом вийшов у 2000 році)
  8. «Lover of Life, Singer of Songs — The Very Best of Freddie Mercury Solo» (Альбом вийшов 4 вересня 2006 року)

Відеографія[ред. | ред. код]

  1. «The Video EP» (VHS-випуск вийшов 21 липня 1986 року)
  2. «The Great Pretender» (VHS-випуск вийшов 16 березня 1987 року тільки у Великій Британії)
  3. «The Barcelona EP» (VHS-випуск вийшов 6 лютого 1989 року)
  4. «The Video Collection» (DVD-випуск вийшов 23 жовтня 2000 року)
  5. «The Video Collection» (VHS-випуск вийшов 6 листопада 2000 року)
  6. «Lover of Life Singer of Songs» (DVD-випуск вийшов 4 вересня 2006 року)
  7. «Lover of Life, Singer of Songs» (Collectors Edition 2CD+2DVD — випуск вийшов 20 листопада 2006 року)

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. Прізвище Бульсара походить від назви міста і округу, які тепер називаються Валсад і належать до індійського штату Гуджарат. У 17-му столітті Бульсар був одним із центрів зороастрійської релігії (чотири інші також були на території теперішнього Гуджарату), тож зрештою "Бульсара" є відносно поширеним прізвищем серед парсійських зороастрійців.
  2. У свідоцтві про народження Мерк'юрі[10] його батьки визначили себе «національність: британські індійці» і «раса: парси». Парси — це етнічна група персів, які проживають на Індійському субконтиненті понад 1000 років.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Independent, 2006
  2. Dance: Deux the fandango[недоступне посилання] : [арх. 15.06.2011]. — Дата звернення: 15.11.2008.CS1 maint: BOT: original-url status unknown (CS1_maint:_BOT:_original-url_status_unknown link) .
  3. а б в RollingStone.com – 100 Greatest Singers of All Time // Rolling Stone. — Дата звернення: 27.09.2014.
  4. list. — Amiannoying.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  5. Classic Rock, "50 Greatest Singers in Rock, " May 2009
  6. Freddie Mercury biography / Prato Greg // AllMusic. — Дата звернення: 24.01.2011.
  7. Birth certificate mr-mercury.co.uk
  8. Freddie Mercury (real name Farrokh Bulsara) Biography : [арх. 10.08.2011]. — Inout Star. — Дата звернення: 11.07.2010.
  9. Freddie's Mum - R.I.P. / Brian May. — 2016. — 18 листопада.
  10. "Linda B", 2000.
  11. Sky, 1992, с. 8–9
  12. The Great Pretender - Interview with Freddie's sister Kashmira (The Mail On Sunday, 26th November 2000) // Queen Online.
  13. Queen Online — History: Freddie Mercury, Archived on 8 August 2010.
  14. Jones, 1998.
  15. Hodkinson, 2004, с. 2,61.
  16. Bhatia, Shekhar (16 October 2011). Freddie Mercury's family tell of singer's pride in his Asian heritage (en-GB). ISSN 0307-1235. Процитовано 27 February 2018. 
  17. Fitzpatrick, Liam (2006). Farrokh Bulsara. Time. Архів оригіналу за 23 May 2011. Процитовано 28 April 2012. 
  18. 'Freddie Mercury was a prodigy': Rock star's Panchgani school bandmates remember 'Bucky' / Anvar Alikhan // Scroll.in. — 2016. — 5 вересня.
  19. а б O'Donnell, 2005.
  20. Lesley-Ann Jones (2012). «Mercury: An Intimate Biography of Freddie Mercury». p. 327. Simon and Schuster,
  21. Plekhanov, 2004, с. 91
  22. Davis, 1996, с. 1,10
  23. Hodkinson, Mark (1995). Queen The Early Years. Omnibus Press. с. 117. ISBN 0-7119-6012-7. 
  24. The pub that hosted John lennon and Freddie Mercury needs your band... – Liverpool Echo – Jade's Music Blog[недоступне посилання] : [арх. 02.02.2014]. — Musicblog.merseyblogs.co.uk, 2008. — 8 серпня. — Дата звернення: 08.02.2014.
  25. Skala, 2006.
  26. Highleyman, 2005.
  27. SutcliffeHinceMack, 2009, с. 22
  28. Queen Logo. — Famouslogos.net. — Дата звернення: 01.06.2016.
  29. Evans, David; Peter Freestone (2001). Freddie Mercury: an intimate memoir by the man who knew him best. London: Omnibus. с. 108–9. ISBN 0-7119-8674-6. 
  30. а б Soto-Morettini, D. (2006). Popular Singing: A Practical Guide To: Pop, Jazz, Blues, Rock, Country and Gospel. A & C Black. ISBN 978-0713672664. 
  31. Bret, 1996, с. 26.
  32. а б в Cain, 2006.
  33. O'Donnell, Jim (2013). Queen Magic: Freddie Mercury Tribute and Brian May Interview
  34. Why Freddie Mercury's Voice Was So Great, As Explained By Science / NPR Staff // NPR.org. — NPR News "All Things Considered", 2016. — 25 квітня.
  35. Christian T. Herbst, Stellan Hertegard, Daniel Zangger-Borch, Per-Åke Lindestad (15 April 2016). Freddie Mercury—acoustic analysis of speaking fundamental frequency, vibrato, and subharmonics. Logopedics Phoniatrics Vocology 42 (1). doi:10.3109/14015439.2016.1156737. 
  36. Scientists explain Freddie Mercury's incredible singing voice // Foxnews.com. — 2005. — 19 квітня.
  37. Queen – Greatest Hits, Vols. 1 // AllMusic. — Дата звернення: 27.09.2014.
  38. 2003 Award and Induction Ceremony: Queen. — Songwritershalloffame.org. — Дата звернення: 08.01.2018.
  39. «The 50th Ivor Novello Awards». The Ivors. Retrieved 8 January 2018
  40. а б Wenner, 2001.
  41. а б Queen, 1992.
  42. Aledort, 2003.
  43. Coleman, 1981.
  44. Blaikie, 1996.
  45. Ressner, 1992
  46. Happy birthday, Freddie Mercury / Brian May, CBE. Guitarist. — Googleblog.blogspot.com, 2011. — 4 вересня. — Дата звернення: 09.02.2014.
  47. Lenig, Stuart (2010) The Twisted Tale of Glam Rock (p. 81). Books.google.com. Retrieved 30 October 2017
  48. Minchin, 2005.
  49. BBC News, 2005b.
  50. 30 fun facts for the 30th birthday of Live Aid / Briony McKee // Digital Spy. — Hearst Corporation, 2015. — 13 липня.
  51. Harris, 2005.
  52. Bret, 1996, с. 91.
  53. Billboard – 16 Aug 1986. Books.google.com. Процитовано 27 September 2014. 
  54. Jones, 1999.
  55. Grech, Herman (20 November 2011). Mercury's magic lives forever (8 February 2015). Times of Malta. 
  56. QUEEN CONCERTS - Complete Queen live concertography / Mr.Scully // www.queenconcerts.com.
  57. а б Longfellow, 2006
  58. Lights! Action! Sound! It's That Crazy Little Thing Called Queen. — Queenonline.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  59. Zabou (Original Motion Picture Soundtrack). — discogs.com. — Дата звернення: 24.11.2016.
  60. Rees та Crampton, 1999, с. 811.
  61. Dafydd Rees, Luke Crampton (1999). «Rock Stars Encyclopedia». p. 811. DK Pub.,
  62. Rivadavia, (nd).
  63. Bradley, 1992.
  64. Larkin, Colin (1998) The encyclopedia of popular music: Louvin, Charlie — Paul, Clarence, Volume 5 Page 3633. Macmillan, 1998
  65. Rees та Crampton, 1999, с. 810.
  66. Queen's Greatest Hits 3. — BBC.co.uk, 2005. — 7 квітня. — Дата звернення: 27.09.2014.
  67. Rees та Crampton, 1999, с. 809.
  68. Roberts, David (2006). British Hit Singles & Albums. London: Guinness World Records Limited
  69. Freddie Mercury – Collaborations: Michael Jackson. — Ultimatequeen.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.
  70. Freddie Mercury: 10 Things You Didn't Know Queen Singer Did. Rolling Stone. Процитовано 27 February 2018. 
  71. Michael Jackson: the king of pop. Books.google.com. Процитовано 27 September 2014. 
  72. There Must Be More To Life Than This. — Ultimatequeen.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.
  73. Queen Forever - Queen | Songs, Reviews, Credits | AllMusic // AllMusic.
  74. QueenVault.com – Freddie + / Adam Unger. — Queenvaultom. — Дата звернення: 27.09.2014.
  75. Jones, Lesley-Ann (2011). Freddie Mercury: The Definitive Biography. Hatchette. с. 3 chapter 7, Mary. .
  76. Teckman, 2004, part 2.
  77. Jones, p. 83
  78. Laura Jackson. (2011). «Freddie Mercury: The biography». Hatchette
  79. Austin, Mary (12 November 2011). Інтерв'ю з Midge Ure. «The Mysterious Mr Mercury». BBC Radio 4. http://www.bbc.co.uk/programmes/b0171x1k. Процитовано 12 November 2011. 
  80. The Star – AIDS Kills The King of Rock. — Queen archives, 1991. — 25 листопада. — Дата звернення: 09.01.2011.
  81. Freddie's Loves (documentary). Channel 5. .
  82. Raab, Klaus (17 May 2010). The Love of Sebastianseck. Suddetsche Zeitung. Процитовано 15 April 2017. 
  83. Sweeney, Ken (4 January 2010). Partner of Queen star Freddie buried. Irish Independent (Dublin). Процитовано 27 August 2010. 
  84. Kenny Everett – The best possible way to remember a true pioneer. The Independent. Процитовано 19 January 2015. .
  85. а б в г «When Freddie Mercury Met Kenny Everett» (1 June 2002). Channel 4
  86. Januszczak, 1996.
  87. Landesman, 2006
  88. а б Fitzpatrick, 2006.
  89. BBC News, 2006
  90. Hutton, 1994.
  91. Do I Look Like I'm Dying Of Aids? Fumes Freddie. The Sun. 18 October 1986. .
  92. Kerrang! – UK – Queen, Wembley Arena London : [арх. 07.10.2007] // Queen Cuttings. — Дата звернення: 29.08.2013.
  93. Leung, Helen Hok-Sze. Undercurrents: Queer Culture and Postcolonial Hong Kong. HBC Press. с. 88. .
  94. Das, 2006.
  95. Myers, 1991.
  96. Kurt Cobain's Suicide Note. — kurtcobainssuicidenote. — Дата звернення: 16.09.2016.
  97. а б 2. Freddie Mercury : [арх. 15.04.2011] // Readers Pick the Best Lead Singers of All Time. — Rolling Stone, 2011. — 12 квітня. — Дата звернення: 09.03.2014.
  98. Jackson, Laura (6 October 2011). Freddie Mercury: The biography. Little, Brown Book Group. с. 187–190. ISBN 978-0-7481-2907-2. Процитовано 9 April 2013. 
  99. The Beach: Hedonism – LAST OF THE INTERNATIONAL; PLAYBOYS ; Pike's is a notorious Ibiza hotel where anything goes / Husband, Stuart. — The Independent, accessed via HighBeam Research, 2002. — 4 серпня. — Дата звернення: 09.04.2013.
  100. Jones, Lesley-Ann (13 October 2011). Freddie Mercury: The Definitive Biography: The Definitive Biography. Hodder & Stoughton. с. 212. ISBN 978-1-4447-3370-9. Процитовано 9 April 2013. 
  101. Just months after finding out he had AIDS he threw the biggest and wildest birthday party for 700 people. — The People, accessed via HighBeam Research, 1996. — 26 травня. — Дата звернення: 09.04.2013.
  102. Bret, 1996, с. 138
  103. The Highs and Lows of the Brit Awards. News.bbc.co.uk. 2 December 1999. Процитовано 27 September 2014. 
  104. Queen, Freddie Mercury, Roger Taylor, Brian May, BRITS 1990[недоступне посилання] : [арх. 07.10.2014]. — Brts.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.
  105. Jackson, 1997.
  106. Tragic Face of Freddie Mercury The Sun
  107. Ressner, 1992.
  108. Sky, 1992, с. 163
  109. а б Bret, 1996, с. 179.
  110. Heir Apparent With Freddie Mercury Dead And Queen Disbanded, Brian May Carries On The Tradition. — Queenarchives.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  111. Sherwin, Adam (30 May 2011). Final Freddie Mercury performance discovered. The Independent (London). Процитовано 27 September 2014. 
  112. а б в Inside the studio where Freddie Mercury sang his last song. The Telegraph. 25 October 2015. 
  113. а б в Mary Austin Shares Her Memories – March, 17th 2000. — Freddie.ru. — Дата звернення: 27.09.2014.
  114. 1991: Giant of rock dies. News.bbc.co.uk. 24 November 1991. Процитовано 27 September 2014. 
  115. Biography Channel, 2007.
  116. This week the Queen idol would've been 65... now pop star Dave Clark reveals: 'Freddie chose to die when his life stopped being fun'. Mail Online (London). 9 September 2011. Процитовано 27 September 2014. 
  117. CEEFAX: Singer Freddie Mercury dies, aged 45. — Дата звернення: 04.09.2011.
  118. Elton's Sad Farewell[недоступне посилання] : [арх. 12.10.2014]. — Mr-mercury.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.
  119. Freddie, I'll Love You Always[недоступне посилання] : [арх. 12.10.2014]. — Mr-mercury.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.
  120. David Bret (2014). «Freddie Mercury: An Intimate Biography». p. 198. Lulu.com
  121. The Encyclopedia of Dead Rock Stars: Heroin, Handguns, and Ham Sandwiches. Books.google.com. Процитовано 27 September 2014. 
  122. Wigg, David (30 March 2013). Freddie Mercury: Queen star's lover Mary Austin cursed by his fortune. Mail Online (London). Процитовано 27 September 2014. 
  123. а б Wigg, 2000.
  124. а б Kenneth Womack, Todd F. Davis (2012). «Reading the Beatles: Cultural Studies, Literary Criticism, and the Fab Four». p. 174. SUNY Press.
  125. Rob Humphreys (2008). Rough Guide to London". p. 338. Rough Guides, 2008
  126. Teeman, 2006
  127. RIAA, 2007.
  128. Brown, 1992.
  129. Billboard 25 July 1992. p.8. Books.google.com. 
  130. Gold & Platinum – 22 November 2009[недоступне посилання] : [арх. 01.07.2007]. — RIAA. — Дата звернення: 22.11.2009.
  131. Cota, 2006
  132. BBC, 2005a.
  133. Brown, 2006.
  134. Haines, 2005
  135. CNN, 2002
  136. Grammy Hall of Fame Award[недоступне посилання] : [арх. 22.01.2011] // The GRAMMYs. — Дата звернення: 27.09.2014.
  137. BBC News, 2007.
  138. а б в Made in Heaven. — Queenonline.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  139. Lemieux, Patrick (2013). The Queen Chronology: The Recording & Release History of the Band. Lulu. с. 86. 
  140. Mercury, heavy metal and a jazz explosion. Traveller. Процитовано 27 September 2014. 
  141. Montreuxmusic/Freddie Mercury[недоступне посилання] : [арх. 26.03.2012]. — Montreuxmusic. — Дата звернення: 07.10.2014.
  142. Middleton, 2004.
  143. Queen Press Release – No One But You. — Queenarchives.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  144. BBC: Entertainment: Mercury and Moore head millennium stamps. News.bbc.co.uk. 24 May 1999. Процитовано 27 September 2014. 
  145. Millennium Series. The Entertainers' Tale (1999). — Collect GB Stamps. — Дата звернення: 09.01.2011.
  146. Freddie Mercury memorial unveiled in Feltham (From Richmond and Twickenham Times). — Richmondandtwickenhamtimes.co.uk, 2009. — 24 листопада. — Дата звернення: 09.01.2011.
  147. ''We Will Rock You'' – Introduction & Credits[недоступне посилання] : [арх. 23.02.2010]. — Ultimatequeen.co.uk. — Дата звернення: 09.01.2011.
  148. For the first time ever...Queen: Ten great hits from the sensational rock band. The Mail On Sunday (London). Процитовано 6 February 2011. 
  149. Las Vegas...Queen tribute rocks tourists at Fremont St. experience![недоступне посилання] : [арх. 10.07.2012]. — Julian1st.wordpress.com, 2009. — 17 січня. — Дата звернення: 09.01.2011.
  150. Queen News – December 2009. — Brianmay.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  151. Freddie Mercury Google doodle celebrates Queen singer's birthday // mirror. — Дата звернення: 27.09.2014.
  152. Freddie Mercury Google Doodle / Google Inc // Video. — Дата звернення: 05.09.2011.
  153. "Guns N' Roses Quoted Queen's Freddie Mercury at RRHOF Induction Speech" на YouTube. Retrieved 27 July 2012
  154. Greene, Andy (23 April 2012). Steven Adler on Axl Rose: 'I'm Done With Him'. Rolling Stone. Retrieved 27 July 2012
  155. Olympics closing ceremony: A long goodbye to the Games. BBC News. 13 August 2012. Процитовано 27 September 2014. 
  156. Silverman, Rosa (13 August 2012). Record TV audience for Olympics Closing ceremony. Telegraph.co.uk (London). Процитовано 27 September 2014. 
  157. Robin Kurian Abraham; R. Alexander Pyron; Ansil B. R.; Arun Zachariah; Anil Zachariah (2013). Two novel genera and one new species of treefrog (Anura: Rhacophoridae) highlight cryptic diversity in the Western Ghats of India. Zootaxa 3640 (2): 177–189. doi:10.11646/zootaxa.3640.2.3. 
  158. Blue Plaque unveiled on Freddie Mercury's first London home. BBC News. 2 September 2016. 
  159. Freddie Mercury Awarded English Heritage Blue Plaque. English Heritage. 11 November 2016. 
  160. Freddie Mercury: Asteroid named after late Queen star to mark 70th birthday. BBC News. 5 September 2016. 
  161. National AIDS Trust, 2006
  162. Stothard, 1992
  163. Freddie Mercury Tribute. — Queenarchives.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  164. ABC Television, 2007
  165. BBC – 100 great British heroes. BBC News. 21 August 2002. Процитовано 11 July 2010. 
  166. "James", 2007
  167. Russell, 2002
  168. Freddie Mercury To Rise Again, Off-B'way, Nov. 24[недоступне посилання] : [арх. 21.10.2012] / David Lefkowitz // Playbill. — 1997. — 24 листопада.
  169. Marone, Mark (13 December 1997). On Stage. Billboard. с. 46. 
  170. Bohemian Rhapsody: Freddy Mercury Play Begins Performances Off Broadway, Jan. 11[недоступне посилання] : [арх. 21.10.2012] / Robert Simonson // Playbill. — 2004. — 11 січня.
  171. Barron, James; Martin, Douglas (18 February 1998). PUBLIC LIVES; Theater Records. The New York Times. 
  172. Sacha Baron Cohen to play Freddie Mercury. BBC News. 17 September 2010. Процитовано 22 September 2010. 
  173. Sacha Baron Cohen to Play Freddie Mercury. TIME.com. 17 September 2010. Процитовано 27 September 2014. 
  174. 'Is it because I has a mankini?' Ali G creator to take on Queen: Sacha Baron Cohen to play Freddie Mercury in a film about the star's colourful life. The Independent (London). 18 September 2010. Процитовано 22 September 2010. 
  175. Sacha Baron Cohen is perfect to play Freddie Mercury but we can't mess up his legacy, says Brian May[недоступне посилання] : [арх. 24.07.2012] // dailyrecord. — Дата звернення: 27.09.2014.
  176. Sacha Baron Cohen Exits Freddie Mercury Biopic Over Creative Differences With Queen[недоступне посилання] : [арх. 23.07.2013] / Nikki Finke // Deadline Hollywood. — 2013. — 22 липня. — Дата звернення: 22.07.2013.
  177. BRIAN MAY SPEAKS ON QUEEN BIOPIC PROBLEMS // Ultimate Classic Rock. — Дата звернення: 27.09.2014.
  178. Ben Whishaw joins Freddie Mercury biopic. BBC News. 10 December 2013. Процитовано 10 December 2013. 
  179. Dexter Fletcher 'leaves Mercury biopic'. BBC News. 14 March 2014. Процитовано 14 March 2014. 
  180. ‘Theory Of Everything’s Anthony McCarten Scripting Freddie Mercury Pic For GK Films; Ben Whishaw In The Wings?[недоступне посилання] : [арх. 16.10.2016] / Mike Fleming Jr // Deadline. — 2015. — 18 листопада. — Дата звернення: 05.11.2016.
  181. Sacha Baron Cohen Says David Fincher Eyed Queen Biopic, Producers Wanted Freddie Mercury To Die Mid-Movie / Kevin Jagernauth // www.indiewire.com.
  182. Queen Movie Amping Up With Bryan Singer & Rami Malek As Freddie Mercury[недоступне посилання] : [арх. 05.11.2016] / Mike Fleming Jr // Deadline. — 2016. — 4 листопада. — Дата звернення: 05.11.2016.
  183. MR. ROBOT'S RAMI MALEK TO PLAY QUEEN SINGER FREDDIE MERCURY FOR X-MEN DIRECTOR BRYAN SINGER / Jordan Sirani // IGN. — 2016. — 4 листопада. — Дата звернення: 05.11.2016.
  184. Best Possible Taste: The Kenny Everett Story. — BBC, 2012. — 7 жовтня. — Дата звернення: 21.10.2012.
  185. Troy Nankervis (20 November 2016). Channel 5's Freddie Mercury doco-drama blasted for 'wooden' acting by fans. Metro. Архів оригіналу за 22 November 2016. Процитовано 22 November 2016. 
  186. Mercury, heavy metal and a jazz explosion // Traveller. — Дата звернення: 15 лютого 2015.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]