Фредерік Діліус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фредерік Діліус
Основна інформація
Дата народження29 січня 1862(1862-01-29)[1][2][…]
Місце народженняБредфорд, Йоркшир[4]
Дата смерті10 червня 1934(1934-06-10)[1][2][…] (72 роки)
Місце смертіГрез-сюр-Луен
Причина смертісифіліс
ПохованняСуррей
ГромадянствоВелика Британія
Професіїкомпозитор
ОсвітаЛейпцизька вища школа музики й театру імені Фелікса Мендельсона і Bradford Grammar Schoold
ВчителіКарл Райнеке
Інструментифортепіано
Жанриопера
Нагороди
delius.org.uk
CMNS: Файли у Вікісховищі

Фре́дерік Те́одор А́льберт Діліус (англ. Frederick Theodore Albert Delius; 29 січня 1862, Бредфорд — 10 червня 1934, Грез-сюр-Луен) — британський композитор.

Життя та творчість

[ред. | ред. код]

Фредерік Діліус походив із сім'ї торговця німецького походження. Хоча ще в дитинстві він мав яскраві музичні здібності, але за наполяганням батька змушений був в молодості займатися продажем тканин, для чого здійснив поїздки в Норвегію і в Париж. У 1884 році Діліус приїжджає до Флориди і купує там плантацію, маючи намір зайнятися вирощуванням апельсинів. Однак незабаром він кидає сільське господарство і починає вчитися музиці — спершу у Томаса Варда, потім в місті Денвілле (штат Вірджинія), де заробляє на життя грою на органі і співом.

У 1886 році Фредерік Діліус, отримавши нарешті від батька необхідні кошти, півтора року навчається в Лейпцизькій консерваторії у Карла Райнеке і Саломона Ядассона. Незабаром після цього Діліус познайомився з Едвардом Грігом, який здійснив значний вплив на творчість англійського композитора. Після закінчення консерваторії Діліус приїжджає в Париж, де у нього зав'язуються дружні відносини також з Полем Гогеном, Августом Стріндбергом і Едвардом Мунком.

У 1892 році Ф. Діліус закінчує свою першу оперу — «Ірмелін», в 1895 виходить друга — «Чарівний фонтан», в 1897 році — опера «Коанга». З плином часу у композитора відточується свій індивідуальний музичний стиль, на розвиток якого, втім, вплинули музика Вагнера і Гріга, а пізніше — Дебюссі. У 1896 році композитор знайомиться з художницею Єлкою Розен, на якій в 1903 році одружився. У 1897 році він переїжджає в містечкоГрез-сюр-Луен на схід від Парижа, де пише значну частину своїх творів: «Париж: Пісня про Велике місто» для оркестру (1899), оперу «Сільські Ромео і Джульєтта» (1901), «Аппалаччіо» для хору і оркестру (1903), «Морський дрейф» (1904) для баритона, хору і оркестру, «Месу життя» (1905). Тут же він створює свою останню оперу «Фенімор і Ґерда» (1909—1910).

На час Першої світової війни композитор, побоюючись німецької окупації, їде в Англію. Тут він пише свій «Реквієм» (1914—1916), а також кілька інструментальних концертів і сонат. У 20-і роки XX сторіччя Ф. Діліус серйозно захворів на тяжку форму сифілісу, в результаті чого до кінця свого життя залишався паралізованим і сліпим. Його 2-гу сонату для скрипки (1923) змушена була записувати дружина Є. Розен. В результаті Ф. Діліус довгі роки нічого не писав. З 1928 по 1934 роки його особистим секретарем служив англійський музикант і композитор Ерік Фенбі[5]. Завдяки його допомозі, в 1930 році з'являється 3-тя соната для скрипки, в 1932 — «Ідилія» для сопрано, баритона та оркестру, а також численні дрібні етюди.

У культурі

[ред. | ред. код]

Образи Фредеріка Діліуса і його особистого секретаря Еріка Фенбі були використані британським письменником Девідом Мітчеллом для створення персонажів Вівіана Ейрса і Роберта Фробішера в своєму романі «Хмарний атлас»[6][7].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Deutsche Nationalbibliothek Record #118671383 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. Сигида С. Ю., 1974.
  6. Turrentine, Jeff (22 серпня 2004). Fantastic Voyage. Book World (англ.). Washington Post. с. BW03. Архів оригіналу (Interview) за 20080511. Процитовано 15 листопада 2012.
  7. Mullan, John (12 червня 2010). Guardian book club: Cloud Atlas by David Mitchell. Book club (англ.). London: The Guardian. Архів оригіналу (Interview) за 20140304. Процитовано 15 листопада 2012.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]