Фригія
| Фригія | |
|---|---|
 | |
| Тип | королівство[d] округа і історична область  |
| Країна |  Туреччина |
Фри́гія (дав.-гр. Φρυγία, тур. Frigya) — історичний регіон і стародавня держава на заході Малої Азії зі столицею Гордіон. Назва походить від імені народу фригійців, які близько 1100 року до н. е. переселилися до Малої Азії з Балкан. В VI ст. до н. е. була приєднана до Лідії (остаточно — за часів царя Креза).
Згідно з класичною традицією, популяризованою Йосипом Флавієм, Фрігію можна ототожнити з країною, яку стародавні юдеї називали Тогармою, яка, у свою чергу, була ідентифікована як Тегарама з хеттських текстів та Тіль-Гарімму з ассирійських записів. Дослідники вважають, що Тегарама знаходилася у східній Анатолії – деякі розташовують її в Гуруні – далеко на схід від Фрігії. Деякі вчені ототожнюють Фрігію з Ассувою та зазначають, що в «Іліаді» згадується фригієць (брат цариці Гекаби) на ім'я Асій[1]. Ще однією можливою ранньою назвою Фрігії може бути Хапалла, назва найсхіднішої провінції, що виникла в результаті занепаду Арцави.
Територію на західному краю високого Анатолійського плато, посушливий регіон. Фрігія починається на північному заході, де ділянка сухого степу розбавляється річковою системою Сакар'я та Порсук. Клімат суворий, зі спекотним літом і холодною зимою.
На південь від Дорилею, в районі пагорбів та колон вулканічного туфу, розташоване важливе фригійське поселення, місто Мідас. Центральна Фрігія включає міста Акроінон з його мармуровими кар'єрами в сусідньому Докіміумі та місто Синнада. На західному кінці Фрігії розташовувалися міста Айзаної та Акмонія. Звідси на південний захід простягається горбиста місцевість Фрігії, яка контрастує з голими рівнинами центру регіону.
Регіон південно-західної Фрігії зрошується річкою Меандр разом з її притокою Лік. У її межах розташовані міста Лаодикія на Ліку та Ієраполь[2].
Найважливішим містом у Фрігії був Гордіон, розташований на річці Сангаріос (сучасна Сакар'я), за 80 км на західно-південний захід від Анкари. Келени, що розташовувалися у південній Фригії, служили резиденцією перських сатрапів, а за римських часів був другим за важливістю ринковим містом у Малій Азії після Ефесу. У пізній античності згадується столиця Колоси, до християнської громади якої апостол Павло написав листа.
Згідно з теорією «недавньої міграції», фригійці вторглися безпосередньо перед або після розпаду Хетської імперії на початку XII століття до нашої ери, заповнивши політичний вакуум у центрально-західній Анатолії, і, можливо, були зараховані до «народів моря», яким єгипетські записи приписують спричинення розпаду хетів. Деякі вчені вважають, що фригійці вже оселилися на річці Сакар'я в пізньому бронзовому віці. Натомість ці вчені прагнуть простежити походження фригійців серед багатьох народів західної Анатолії, які були підвладні хетам[3].
Фригійське царство, розташоване в центрі Анатолії, досягло свого найвищого розквіту в X—VIII ст. до н. е. Його столицею стало м. Гордіон, назване за ім'ям найвидатнішого (принаймні, таким його вважали греки та римляни) фригійського царя Гордія. Царство стало домінувати над більшою частиною центральної та західної Малої Азії, кинувши виклик Новоассирійській імперії та царству Урарту[4]
Доброї слави зажив на фригійському троні син Гордія Мідас, який після смерті батька у жорстокій боротьбі за владу переміг усіх своїх суперників. Він поширив свою владу також на казково багату на золото Лідію і, можливо, саме тому зажив репутації людини, здатної лише дотиком своєї руки перетворювати все на золото. Мідас віддавався меценатству, активно діяв на міжнародній арені, дружив із греками. Він був незмінним учасником антиассирійських коаліцій, поки близько 709 року до н.е. Саргон II не завдав йому воєнної поразки, змусивши Фригію платити данину Ассирії.
Не лише ассирійці були головним болем для фригійців. На західних і північно-західних кордонах фригійців тіснили мореплавці-греки та деякі інші малоазійські народи, а наприкінці VII ст. до н. е. зі сходу на них звалилися кочівники-кімерійці. Зазнавши поразки від кімерійців, 676/675 року до н.е. Мідас наклав на себе руки[5][6]. Гордіон було захоплено й сплюндровано, що підтверджується археологічними розвідками[7][8]. Фригійське царство розвалилося.
Після знищення Гордія кіммерійці залишилися в західній Анатолії та воювали з Лідією, яка зрештою вигнала їх приблизно до 620 року до н.е., а потім розширилися, включивши до складу Фрігію, яка стала східним кордоном Лідійського царства. Дослідження Гордіону свідчить про значну будівельну програму протягом VI століття до н.е. під пануванням лідійських царів. Можливо, відлуння конфлікту з Лідією та, можливо, завуальоване посилання на царських заручників є наслідком легенди про фригійського принца Адраста, який випадково вбив свого брата та втік до Лідії, де його прийняв цар Крез. Знову ж таки, Адраст випадково вбив сина Креза, а потім покінчив життя самогубством. Тому ймовірно в цей час Фригія перебувала у залежності, зберігши своїх царів. У 550-х роках до н.е. лідійський цар Крез придушив повстання фригійського царя Гордія III.
У 540-х роках до н.е. під час війни Лідії і Персії фригійці перейшли на бік останньої. Після перемоги перського царя Кира II Фригія увійшла до складу Ахеменідської імперії. За правління Дарія I у 521 році до н.е. фригійський стародавній торговий шлях було перетворено на перський «Царський шлях», а саму Фригію зроблено сатрапією.
Фрігійська сатрапія лежала на захід від річки Галіс (нині річка Кизил) та на схід від Місії та Лідії. Її столицею було засновано Даскілій, сучасний Ергілі. Протягом V ст. до н.е. Фригію було розділено на дві сатрапії: Геллеспонтську Фригію та Велику Фригію[9].
Александр Македонський пройшов через Гордій у 333 році до н.е. та розірвав Гордіїв вузол у храмі Сабазія («Зевса»). Македонський цар призначив сатрапом Великої Фригії Антигона, яка в подальшому стала важливою базою володінь останнього, що зрештою прийняв титул царя. Після поразки Антигона у битві при Іпсі 301 року до н.е., після чого Фригія увійшла до держави Лісімаха. Після смерті останнього 281 року до н.е. нетривало стала частиною держави Селевкідів. Але вже віфінські царі Зіпойт I і Нікомед I захопили значну частину Геллеспонтської Фригії. На запрошення останнього 278 року до н.е. до Великої Фригії вдерлися кельти, де у центральній східній частинах утворили тетрархію Галатія. 188 року до н.е. південь Фригії увійшов до Пергамського царства.
133 року до н.е. після перетворення Пергамськогоц арства на провінцію Азія Південна Фригія стала частиною цієї римської провінції. Після приєднання у 25 році до н.е. Галатії колишня Фригія повністю увійшла до Римської імперії. Для цілей управління провінціями римляни зберегли розділену Фрігію, приєднавши північно-східну частину до провінції Галатія, а західну частину – до провінції Азія[10].
Під час реформ Діоклетіана Фригія була розділена на дві провінції: Фрігія I, або Фрігія Салутарис (Фригія Здорова), та Фригія II, або Пакатіана (Фригія Мирна), що входили до Діоцезу Азія. Провінції проіснували до кінця VII століття, коли їх замінили феми Букеларії і Анатолік. Їх захопили Сельджуки у 1070-х роках[11]. У 1080-х роках візантійці відвоювали значну частину колишньої Фригії. Турецькі бейліки остаточно захопили регіон у XIII столітті, але давня назва «Фригія» залишалася у вжитку, поки останні залишки Візантійської імперії не були завойовані Османською імперією у 1453 році.
- Акмон (д/н-800 до н. е.)
- Мідас I (800—760 до н. е.)
- Гордій I (760—738 до н. е.)
- Мідас II (738—696 до н. е.)
- Гордій II (696—670 до н. е.)
- Мідас III (670—670 до н. е.)
- під владою кімерійців (670—630 до н. е.)
- у складі Лідії (630—590 до н. е.)
- Мідас IV (590—570 до н. е.)
- Гордій III (570—546 до н. е.)
- у складі Персії (546—334 до н. е.)
Геродот стверджував, що фригійців називали брігами, коли вони жили на Балканському півострові[12]. Страбон об'єднує фригійців, мігдонців, місійців, бебриків та віфінів як народи, що мігрували до Анатолії з Балкан[13].
Основну становили землеробство, вирощували насамперед ячмінь, скотарство, чому сприяли природні умови. Давньофригійський закон наказував страту за вбивство вола чи псування землеробської зброї. Фригійські шерсть і сукно славилися до римського періоду включно.Торгівля здійснювалася з іншими державами Малої Азії та державами Егейського регіону. У Фрігії, ймовірно, знаходили золото, про що свідчать місцеві оповіді про Мідаса.
У той час як у бронзовому столітті населення Гордіону майже повністю покладалося на власні сили в керамічному виробництві, з настанням ранньої залізної повіки почала з'являтися велика кількість різного імпорту — особливо це помітно з уламків кераміки, зібраних під час розкопок області в цитаделі[14]. Таким чином, відбувся перехід від централізованого виробництва кераміки до домашнього, більш практичного образу виробництва.
Завозили поліхромний посуд і чорну лощену кераміку, що стали еталоном для місцевих гончарів. Це свідчить про зростання торговельних і культурних зв'язків[15]. Згодом у місцевому виробництві раннього залізного віку стали переважати судини, виготовлені за допомогою гончарного кола, з простим червоним або чорним барвистим геометричним орнаментом[16].
Становить окрему групу в рамках індоєвропейської сім'ї, найбільш близька до давньогрецької та давньомакедонської мов. Завірена написами, зробленими особливою абеткою, подібною до давньогрецької, починаючи з VIII ст. до н. е. В останній раз фригійська мова як жива згадується в джерелах V ст., але існують припущення, що остаточно мова вимерла лише після арабського вторгнення в VII ст.
Давньофригійська мова використовувала абетку фінікійського походження, подібний до давньогрецької.
Фригійська релігія в античності була політеїстичною та відрізнялася від ранніх релігій анатолійських народів[17]. Пантеон очолювала жіноче божество, богиня Матар, яка асоціювалася з горами та дикими тваринами і отримувала епітет Кубеля або Кубілея з повним ім'ям Матар Кубеля, що означає буквально «Мати Гірських Вершин»[18]. Як «Гірська Мати» (давньогрецька: Μητηρ ορεια, романізовано: Mētēr oreia), Матар була володаркою диких гірських ландшафтів, захисницею та хранителькою диких тварин, що там мешкали. Культ Матар Кубелеї здійснювався жерцями-корибантами («ті, що трясуть головами»), ймовірно, в гірських місцевостях, та через оргіастичні обряди з музикою на сопілках, цимбалах та екстатичними танцями[19].
Бог шторму Тівс займав важливе місце у фригійському пантеоні, а його культ був широко розповсюджений у Фрігії[20]. Тівс не був пов'язаний з раннім анатолійським богом шторму Тархунтом, а натомість був фригійським варіантом раннього егейсько-балканського бога[21]. Фригійським богом місяця був Мас, відомий грецькою як Мен. Ідентичність та стать фригійського божества Бас досі незрозумілі[22]. Фригійською богинею була Володарка звірів (Понтія Терон), аналогом якої була Артеміда[21].
Шановним богом-цілителем, родючості та землеробства був Сабазій.
Характерною рисою є прагнення монументалізації природних форм, тобто виокремлення з природного середовища тієї чи іншої природної освіти (скелі, каменю), перетворення його на «пам'ятник», або створення структур подібних природним. Ця характеристика може мати різні прояви. Наприклад, зведення штучної гори – кургану. Саме фригійці були першою культурою на території Малої Азії, яка зводила кургани над могилами своїх царів[23]. Також вони вирізали в скелях рельєфи, кам'яні «трони», ступінчасті пам'ятники, схематичні ідоли і монументальні гробниці (тулумуси)[24]. Інший прояв фригійського монументального мислення – скельні рельєфи та архітектура.
Скельні фасади зустрічаються по всій Фригії, але найпримітніші зразки зосереджені в «місті Мідас» і в його безпосередній близькості. Ця невелика група пам'яток була створена за досить короткий період – упродовж VI ст. до н.е.[25] Тулумус того періоду, яку в народі називають «Гробницею Мідаса», виявила дерев'яну споруду, глибоко заховану під величезним курганом, що містила поховальні речі, труну, меблі та жертвену їжу.
Орнаментальним початком пронизані всі види фригійського прикладного мистецтва: кераміка, ткани9; архітектурні теракоти, які використовувалися для облицювання будівель. Найвідомішим прикладом є так званий "Монумент Мідаса". Висічений у скелі величезний за своїми розмірами фасад оформлений архітектурними елементами, а його основна поверхня щільно заповнена чітким геометричним візерунком. Орнаментальна система продумана і складна: за основу береться візерунок із п'яти хрестів, далі вони організовуються у складніший, «плетеніший» візерунок[26].
У Гордіоні було відкрито підлогові мозаїки. Приклади мозаїк такого типує найдавнішими з відомих і датуються VIII ст. до н.е. чи навіть раніше. Вони дають унікальну можливість дослідження стародавніх технік галькових підлог[27]. Підлоги портика з колонадою та внутрішньої зали будівлі адміністративного чи громадського призначення були вимощені мозаїкою з простим, але ефектним візерунком у вигляді квадратних спіралей із блідо-блакитної та білої, овальної та мигдалеподібної за формою гальки[28].
«Мала» стародавня література, яка створювалася фригійською мовою. Тексти засвідчені написами від 800 до н.е. до 400, що поділяються на дві доби: давньофригійські (8-4 століття до н.е., бл. 400 написів) та новофригійські (1-4 ст., бл. 113 написів)[29].
Фригійський одяг являв собою довгу туніку з шароварами і гостроверхою шапкою («фригійський ковпак»). Також їм знайомі рукавички і плащі. Так, троянського героя Паріса розглядають як фригійця, осільки він носив такий ковпак.
- ↑ CAH, Vol 2, Part 2, p. 418
- ↑ Peter Thonemann (ed), 2013, Roman Phrygia: culture and society, Cambridge University Press
- ↑ Phillip Clapham, "Hittites and Phrygians", C&AH IV:2, pp.71–121.
- ↑ Waters, Matt (2014). Ancient Persia: A Concise History of the Achaemenid Empire, 550–330 BCE. Cambridge University Press. p. 29. ISBN 978-0521253697
- ↑ Страбон, I.3.21
- ↑ , с. 72–77
- ↑ Young R.S. The Nomadic Impact: Gordion // Dark Ages and Nomads c. 1000 B.C. Studies in Iranian and Anatolian Archaeology. Ed. by Mellink M.J. – Istanbul: Nederlands Historisch-Archaeologisch Instituut, 1964, р. 54
- ↑ Young R.S. The Gordion Campaign of 1959: Preliminary Report // American Journal of Archaeology. LXIV. 1960. № 3, р. 243
- ↑ Scott, James M. (1995). Paul and the Nations: The Old Testament and Jewish Background of Paul's Mission to the Nations with Special Reference to the Destination of Galatians. Mohr Siebeck, p. 183
- ↑ van Kuijck, Joey (2016). Shaping the Dioceses of Asiana and Africa in Late Antiquity (PDF). p. 27
- ↑ Swain, Simon; Adams, J. Maxwell; Janse, Mark (2002). Bilingualism in ancient society: language contact and the written word. Oxford [Oxfordshire]: Oxford University Press. pp. 246–266. ISBN 0-19-924506-1
- ↑ Herodotus VII.73.
- ↑ Strabo 7.3.3
- ↑ Grave, P., Kealhofer, L., Marsh, B., Sams, K., Voigt, M., & Devries, K. (2009). Ceramic production and provenience at Gordion, Central Anatolia. Journal of Archaeological Science, 36(10): 2171
- ↑ Grave, P., & Kealhofer, L. (2006). Investigating Iron Age trade ceramics at Kaman-Kalehöyük. Anatolian Archaeological Studies, 15: 144
- ↑ Genz, H. (2003). The Early Iron Age in Central Anatolia. In B. Fischer, H. Genz, É. Jean, & K. Köroğlu (Eds.). Identifying changes: The transition from Bronze to Iron Ages in Anatolia and its neighbouring regions (pp. 179–191). Türk Eskiçağ Bilimleri Enstitüsü: 181
- ↑ Oreshko, Rostyslav (2021). "In Search of the Holy Cube Roots: Kubaba—Kubeleya—Κύβεβος—Kufaws and the Problem of Ethnocultural Contact in Early Iron Age Anatolia". In Bianconi, Michele (ed.). Linguistic and Cultural Interactions between Greece and Anatolia: In Search of the Golden Fleece. Leiden, Netherlands: Brill Publishers, p. 137
- ↑ Oreshko 2021, p. 135—136, 146
- ↑ Oreshko 2021, p. 147—148
- ↑ Oreshko 2021, p. 135
- 1 2 Oreshko 2021, p. 138
- ↑ Oreshko 2021, p. 136
- ↑ Marsadolov L. The Cimmerian Traditions of the Gordion Tumuli (Phrygia) Found in the Altai Barrows (Bashadar, Pazyryk) // Kurgans, Ritual Sites, and Settlements: Eurasian Bronze and Iron Age. BAR International Series 890. Oxford, 2000. P. 247-258
- ↑ Simpson E. The Gordion Wooden Objects. Vol. 1: The Furniture from Tumulus MM. Leiden-Boston, 2011
- ↑ Akurgal E. Die Kunst Anatoliens von Homer bis Alexander. Berlin, 1961. S. 108.
- ↑ Ramsay W.M. Sepulchral Customs in Ancient Phrygia // JHS, Vol. 5 (1884). P. 241-262
- ↑ Young, R. S. Early Mosaics at Gordion// Expedition 7. 1965. P. 4-13
- ↑ Young, R. S.Op. cit. P. 322
- ↑ Blažek, Václav. Paleo-Balkanian Languages I: Hellenic Languages // Sborník prací Filozofické fakulty brněnské univerzity N 10. — Brno: Masarykova univerzita, 2005. — s. 17
- Scott, James M. (1995). Paul and the Nations: The Old Testament and Jewish Background of Paul's Mission to the Nations with Special Reference to the Destination of Galatians. Mohr Siebeck. ISBN 978-3161463778.
- Thonemann, Peter, ред. (2013). Roman Phrygia: culture and society. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-1-107-03128-9.
- Tamsü, Rahşan; Polat, Yusuf (19–24 лютого 2007). The Phrygian rock cut altars and their restoration and conservation proposals. International Conference on Environment: Survival and Sustainability (EES 2007). Nicosia, Northern Cyprus (опубліковано 2009). 3: 1005—1014. ISBN 978-975-8359-55-4.
- Tamsü, Rahşan (24–26 лютого 2005). Observations on the Phrygian rock-cut altars. Symposium on Mediterranean Archaeology (SOMA 2005). Chieti-Pescara, Italy: Chieti University (опубліковано 2008): 439—445. ISBN 978-1-4073-0181-5.
- Tamsü, Rahşan; Polat, Yusuf (2010). Yeni Buluntular Işığında Phryg Kaya Altarları Ve Bir Tipoloji Önerisi. Anadolu Üniversitesi Sosyal Bilimler Dergisi (Turkish) . Eskişehir. 10 (1): 203—222. ISSN 1303-0876.
| Греки | Автомедон • Агамемнон • Акамант • Антілох • Аскалаф • Ахіллес • Аякс Оїлід • Аякс Теламонід • Геракл • Демофонт • Діомед • Іалмен • Ідоменей • Калхант • Махаон • Медон • Менелай • Неоптолем • Нестор • Одіссей • Паламед • Патрокл • Подалірій • Протесілай • Сінон • Стентор • Тевкр • Теламон • Терсандр • Терсіт • Евріпіл • Епей • Фенікс • Філоктет |  |
|---|---|---|
| Боги на стороні греків | ||
| Союзники греків | ||
| Троянці | ||
| Боги на стороні троянців | ||
| Союзники троянців | ||
| Додатково | ||