Фрідріх Карл фон Савіньї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фрідріх Карл фон Савіньї
нім. Friedrich Carl von Savigny
Savigny02.jpg
Народився 21 лютого 1779(1779-02-21)
Франкфурт-на-Майні, земля Гессен
Flagge Großherzogtum Hessen ohne Wappen.svg
Помер 25 жовтня 1861(1861-10-25) (82 роки)

Німецька імперія / Німеччина Берлін
Місце проживання Німеччина
Громадянство
(підданство)
Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg Королівство Пруссія
Діяльність юрист, історик права, викладач університету, політик, філософ
Alma mater Марбурзький університет, Геттінгенський університет
Сфера інтересів Право
Заклад Берлінський університет
Посада Member of the Prussian House of Lords[d]
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор права[d][1]
Відомі учні Heinrich Rudolf Hermann Friedrich von Gneist[d]
Член Баварська академія наук, Угорська академія наук, Прусська академія наук, Академія наук Турина[d] і Нідерландська королівська академія наук
Відомий завдяки: засновник історичної школи права
У шлюбі з Gunda von Savigny[d]
Діти Karl Friedrich von Savigny[d]
Нагороди
орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві» орден Чорного орла Орден за заслуги в галузі мистецтв і науки

Фрідріх Карл фон Савіньї у Вікісховищі?

Фрідріх Карл фон Савіньї (21 лютого 1779, Франкфурт-на-Майні – 25 жовтня 1861, Берлін) – німецький правознавець і державний діяч. Один з найвідоміших представників історичної школи права та найвидатніших юристів свого часу. Знаний у Німеччині та Європі романіст (фахівець з римського права) і цивіліст.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в старовинній родині онімечених французьких дворян-протестантів (батько лютеранин (юрист за професією), мати – кальвіністського віросповідання), котрі походили з Лотарингії від графів Меца, Люнебурга і Дакбурга. Ще з 30-х рр. XVII ст. через гоніння протестантів у Франції Савіньї залишили Лотарингію й осіли у Франкфурті.

Савіньї рано осиротів: 1791 втратив батька, 1792 померла матір. Його вихованням та освітою займався близький батьків друг Вецлар фон Нейрат (працював у імперському Верховному суді). Коли Савіньї досяг 15 років, Нейрат, щоб підготувати його та свого сина до вступу в університет, прочитав юнакам курс позитивного, природного міжнародного, римського та імперського (державного) права. Наполегливі заняття дали змогу Савіньї вступити в шістнадцятирічному віці до Марбурзького університету. Вивчав право в Марбурзькому університеті (1795 – 1799) та в Геттінгенському (1796 – 1797).

1800 захистив в Геттінгенському університеті магістерську дис. «Про конкуренцію формальних деліктів». З 1801 р. – приват-доцент Марбурзького університету, а з 1803 – екстраординарний професор. Читав кримінальне (тільки протягом першого року викладання) і римське право.

В 1808 – 1810 рр. – професор римського цивільного права в Ландсгуті (Баварія). З 1810 і до кінця своєї викладацької кар’єри (1842) – професор римського цивільного права Берлінського університету (викладав Інституції та Пандекти).

У 1817 р. був державним міністром Пруссії, член Державної ради Пруссії. Був членом Таємної ради Пруссії. У 1819 – 1842 рр. – суддя Берлінського ревізійного і касаційного суду для Рейнських провінцій. З 1826 р. – член комісії з перегляду Прусського зводу законів. У 1842 – 1848 рр. був міністром з перегляду законів Пруссії.

Вчення про право[ред. | ред. код]

Чітко сформулювати свої погляди на право вченого-юриста підштовхнув намір заперечити теорію створення права законодавцем, яку висунув правознавець Тібо.

Результати робіт Савіньї на політико-правові теми сучасник може побачити у його творах «Право володіння» і у шеститомному виданні «Система сучасного римського права».[2]

На думку Савіньї, право розвивається в кожному суспільстві і народі історично, поетапно. Його розвиток не знаходиться у залежності від випадку, і тим паче чия не будь сваволя не може вплинути на розвиток права. Право є компонентом свідомості будь якого суспільства і проявляється у вигляді створення в ньому юридичних інститутів та абстрактних образів і визначень.[3]

Якщо розглядати розвиток права, як такого, поетапно, то на початку право знаходиться у формі «природного права», яке існує у суспільній свідомості(у своїх творах вчений казав що право існує у національному дусі) і, в реальному житті, знаходить вираз у юридичних відносинах( їх встановленні, припиненні чи зміні). Далі, розвиток суспільства, його культури, духовних цінностей призводить до розвитку права. Воно стає об’єктом вивчення науковців, юристів, а далі, в їх руках, перетворюється на цілу науку. Савіньї вважає що на цьому етапі законодавча діяльність неможлива без обробки права юристами.[4]

Савіньї, у своїх творах, зазначав, що розвиток права іде нерозривно від розвитку національного духу, у тісній взаємодії з ним. Він порівнює розвиток права з розвитком живого організму, вважає їх еволюції дуже схожими. Бо, наприклад, як зерно потрохи розвивається і визріває, так само і право, з часом росте і стає більш чітким і визначеним у народному дусі. Спочатку воно не є об’єктом вивчення науковцями, це – перший етап, коли право виражене у формі звичаїв, потім – стає предметом обробки правознавців, це – другий етап. Тут також просліджується аналогія з живим організмом. Так, наприклад, рослина до кінця життя не втрачає зв’язку зі своїм корінням. Право, так само, не може бути вивченим окремо від звичаїв і загальних переконань суспільства, є невідривним від них.[5]

Основні праці[ред. | ред. код]

  • Право володіння (монографія, 1803);
  • Історія римського права у середні віки (тт. 1 – 6, 1815 – 1831);
  • Система сучасного римського права (тт. 1 – 8, 1840 - 1849);
  • Про завдання нашого часу щодо законодавства і правознавства (Берлін, 1814);
  • Зобов’язальне право (2 томи (1851 – 1853), рос. переклад – М., 1876).

Література[ред. | ред. код]

  • Шемшученко Ю. С., Касяненко Ю. Я. Савіньї (Savigny) Фрідріх Карл фон // Юридична енциклопедія. В 6-ти тт. – Том 5 (П – С). – К., 2003. – С. 402 – 403.
  • Ф. К. Савиньи. Обязательственное право. Перевели с немецкого В. Фукс и Н. Мандро. – М.: Типография А. В. Кудрявцевой, 1876. – XXXV + 579 c. (з біографією Ф. К. Савіньї)
  • Кениг И. Савиньи и его отношение к современной юриспруденции (// Русский вестник. – 1863. – №4. – С. 571-598) // в кн.: Немецкая историческая школа права. – Челябинск: Социум, 2010. – 528 с.
  • Авенариус М. Савиньи и его русские ученики. Передача научного юридического знания в середине ХІХ века // Древнее право (Jvs Antiqvvm). - 2005. - № 15. – С. 108 – 118.
  • Friedrich Carl von Savigny by James E. G. de Montmorency// Great Jurists of the World. Edited by Sir John MacDonnell & Edward Mason. – Boston, 1914. – pp. 561 – 589. (The Continental Legal History Series).
  • Нечаев В. М. Савиньи, Фридрих-Карл // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118605909 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Авенариус М. Савиньи и его русские ученики. Передача научного юридического знания в середине ХІХ века // Древнее право (Jvs Antiqvvm). - 2005. - № 15. – С. 108 – 118.
  3. Нечаев В. М. Савиньи, Фридрих-Карл // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
  4. Кениг И. Савиньи и его отношение к современной юриспруденции (// Русский вестник. – 1863. – №4. – С. 571-598) // в кн.: Немецкая историческая школа права. – Челябинск: Социум, 2010. – 528 с.
  5. Friedrich Carl von Savigny by James E. G. de Montmorency// Great Jurists of the World. Edited by Sir John MacDonnell & Edward Mason. – Boston, 1914. – pp. 561 – 589.