Перейти до вмісту

Фрідріх Мерц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мерц.
Фрідріх Мерц
нім. Friedrich Merz Редагувати інформацію у Вікіданих
Фрідріх Мерц
Фрідріх Мерц
Федеральний канцлер Німеччини
Нині на посаді
На посаді з6 травня 2025
ПопередникОлаф Шольц
Лідер ХДС
На посаді з31 січня 2022
ПопередникАрмін Лашет
Народився11 листопада 1955(1955-11-11)[1][2] (70 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Брілон, Арнсберг, Північний Рейн-Вестфалія, ФРН, Німеччина[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якполітик, Gerichtsassessor, лобіст, керівник, правник Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце роботиBlackRock і Verband der Chemischen Industrie e.V.d Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Німеччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materGymnasium Petrinumd (1971), Q97397282? (1975) і Марбурзький університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяХристиянсько-демократичний союз[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоJoachim Merzd Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиPaula Merzd Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиPhilippe Merzd і Carola Clüsenerd[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Підпис
friedrich-merz.de Редагувати інформацію у Вікіданих
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Фрідріх Мерц (нім. Friedrich Merz; нар. 11 листопада 1955, Брілон, Гохзауерланд, Арнсберг, Північний Рейн-Вестфалія, ФРН) — німецький політик, голова партії Християнсько-демократичний союз (з 2022 року). Федеральний канцлер Німеччини (з 6 травня 2025 року) від партії ХДС/ХСС[6].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у ФРН. З 1972 року став членом партії Християнсько-демократичного союзу (ХДС). У 1975—1976 роках служив у Бундесвері на самохідній артилерійській установці. У 1976—1982 навчався в Боннському університеті (магістр права). У 1989—1994 — депутат Європейського парламенту від Німеччини. Депутат Бундестагу від району Гохзауерланд (з 2021 року). Прихильник економічного лібералізму, євроатлантизму, ліберальної демократії та безпеки Європи.

У 1975 році закінчив школу, потім до 1976 року проходив строкову військову службу. У 1976 році почав вивчати право в Боннському університеті, з 1982 по 1985 рік стажувався в суді Саарбрюкена, з 1985 по 1986 рік працював там суддею. У 1986 році займався адвокатською практикою в хімічних компаніях Бонна і Франкфурта, в 1990 році прийшов в юридичну фірму Leinen & Derichs при вищому земельному суді в Кельні[7].

З 1989 по 1994 рік — депутат Європейського парламенту.

У 1994 році обраний в Бундестаг і швидко здобув популярність завдяки законодавчим ініціативам у фінансово-економічній області. У 1998 році став заступником лідера фракції ХДС/ХСС Вольфганга Шойбле[8].

29 лютого 2000 року безальтернативним голосуванням обрано лідером фракції після вимушеної відставки Шойбле на тлі фінансового скандалу[9].

22 вересня 2002 року, після поразки ХДС на парламентських виборах, Мерц залишив посаду лідера фракції[10].

У лютому 2007 року Мерц оголосив, що не виставить свою кандидатуру на наступних парламентських виборах[11].

На посаді голови фракції Мерца змінила Ангела Меркель. У 2004 році вона виступала також за усунення його з посади заступника голови фракції, а пізніше блокувала запропоновану Мерцом податкову реформу. Той, своєю чергою, критикував ініційовану Ангелою Меркель реформу охорони здоров'я, а також всупереч їй виступав за загальноєвропейську бюджетну політику і загальний ринок праці[12]. Протиріччя Меркель і Мерца мали яскраво виражений ідеологічний характер — вона прагнула посунути партію в більш ліву частину політичного спектра, Мерц домагався збереження попередньої консервативної спрямованості[13].

15 лютого 2022 року він був переобраний головою парламентської фракції ХДС/ХСС у німецькому Бундестазі та лідером опозиції, замінивши Ральфа Брінкгауза, який вирішив не балотуватися знову на користь Мерца.

3 травня 2022 року відвідав Київ і зруйновані під час російського вторгнення населені пункти Київщини, зокрема, Ірпінь[14].

У липні 2023 року Мерц замінив Маріо Чаю на посаді генерального секретаря на Карстена Ліннемана, що було інтерпретовано в ЗМІ як частина його зміни курсу на більш консервативний ХДС[15][16]. На партійній конференції ХДС 6 травня 2024 року Мерц був переобраний на посаду голови партії ХДС близько 90 відсотків із 1001 делегата[17]. Після того, як Гендрік Вюст (ХДС) та Маркус Зедер (ХСС) оголосили про своє рішення не балотуватися на посаду канцлера та про підтримку Мерца, як головного кандидата від Союзу на федеральних виборах 2025 року[18], Мерц був офіційно призначений кандидатом на посаду канцлера від Союзу у вересні 2024 року рішенням комітетів ХДС/ХСС[19]. На федеральних виборах 2025 року Мерц виграв прямий мандат в окрузі Хохзауерланд, отримавши 47,7 % голосів[20].

6 травня 2025 року під час голосування в Бундестазі за свою кандидатуру на посаду федерального канцлера набрав 310 голосів за необхідного мінімуму в 316. Були можливі ще два тури голосування протягом 14 днів, і якби за їхніми підсумками обрання не відбулося, то, згідно з Конституцією далі, Мерцу було достатньо отримати просту більшість[21][22]. Причиною провалу стали 18 депутатів, які представляли коаліцію, але не підтримали свого кандидата — через механізм таємного голосування їхні імена невідомі. Така ситуація під час виборів канцлера склалася вперше в історії ФРН. Через кілька годин з другої спроби Мерц все ж був обраний канцлером: за його кандидатуру віддали свої голоси 325 депутатів Бундестагу[23][24]. У другому турі коаліція отримала підтримку від «Лівих», що означало припинення політики відмови ХДС від співпраці з цією партією[25].

Політична позиція

[ред. | ред. код]

Критикував будівництво «Північного потоку — 2»: «Чим більше конфлікт загострюється, тим більше питання набуває уваги: чи дійсно правильно, що ми будуємо цей трубопровід? Путіну потрібно знати, що ми будемо принаймні думати над цією темою, якщо він продовжить це робити»[26].

Після отруєння Олексія Навального Мерц закликав зупинити «Північний потік 2»[27].

Під час російського вторгнення в Україну з 2022 року Мерц неодноразово критикував канцлера Шольца та звинувачував його в обмані щодо військової підтримки України[28]. У той час Мерц, як лідер опозиції, вимагав від федерального уряду поставити Україні крилаті ракети «Таурус», хоча сам він заявив, що не обов'язково постачав би крилаті ракети «Таурус» якби був канцлером. Як канцлер, він надасть їх, якщо Росія або Володимир Путін не підкоряться заклику Німеччини та інших європейських держав припинити атаки на цивільну інфраструктуру в Україні та за умови, що Франція та Велика Британія зі свого боку теж скасують обмеження на дію зброї, яку вони постачають Україні, заявив він[29]. Мерц заявив, що як канцлер він намагатиметься досягти «спільного європейського рішення» щодо питання скасування обмеження діапазону та Питання Таурусу(інші мови). Він також заявив про свою готовність вести переговори з керівництвом Росії заздалегідь[30].

У вересні 2024, як кандидат у канцлери Німеччини від Християнсько-демократичної та Християнсько-соціальної спілок (ХДС/ХСС), Фрідріх Мерц заявив, що у Заходу немає мети перемогти Росію в конфлікті з Україною, але остання має відновити суверенітет над своєю територією та забезпечити свою безпеку. За його словами, союзники Києва діяли «надто пізно» і зробили «надто мало», і в результаті баланс сил сьогодні «виглядає досить жахливим і дуже протверезним».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Stammdaten aller Abgeordneten des Deutschen Bundestages
  2. ↑ Munzinger Personen
  3. ↑ Catalog of the German National Library
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #124068685 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ https://www.bunte.de/panorama/politik/friedrich-merz-seine-erfolgreichen-toechter.html
  6. ↑ Федеральний канцлер Німеччини. Вікіпедія (укр.). 6 травня 2025. Процитовано 6 травня 2025.
  7. ↑ Friedrich Merz. Who’s who. Архів оригіналу за 1 листопада 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.
  8. ↑ Die Stationen des Friedrich Merz. ZDF. 30 жовтня 2018. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.
  9. ↑ CDU appoints new parliamentary leader. BBC News. 29 лютого 2000. Процитовано 30 жовтня 2018.
  10. ↑ JAHRESRÜCKBLICK 2002 – DEUTSCHLAND 2002 – Opposition– Union in Lauerstellung. Focus. 21 грудня 2002. Архів оригіналу за 31 жовтня 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.
  11. ↑ Hans-Peter Schütz (6 лютого 2007). Friedrich Merz - ein Aufrechter geht. Stern. Архів оригіналу за 31 жовтня 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.
  12. ↑ Партийный соперник и критик Меркель Фридрих Мерц заявил о своем желании баллотироваться на пост председателя ХДС. Эхо Москвы. 30 жовтня 2018. Архів оригіналу за 31 жовтня 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.
  13. ↑ Потенциальные преемники Меркель: Фридрих Мерц. Deutsche Welle. 30 жовтня 2018. Архів оригіналу за 20 листопада 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.
  14. ↑ «Я приголомшений». Лідер партії Меркель поділився враженнями від поїздки в Ірпінь: фото. — 2022.4 травня.
  15. ↑ Albrecht, Fabian; dpa; AFP (15 лютого 2022). CDU: Friedrich Merz zum Unionsfraktionschef gewählt. Die Zeit (de-DE) . ISSN 0044-2070. Процитовано 7 травня 2025.
  16. ↑ CDU/CSU: Brinkhaus verzichtet zugunsten von Merz auf Fraktionsvorsitz. FAZ.NET (нім.). 27 січня 2022. Процитовано 7 травня 2025.
  17. ↑ tagesschau.de. CDU-Chef Merz mit knapp 90 Prozent wiedergewählt. tagesschau.de (нім.). Процитовано 7 травня 2025.
  18. ↑ Fischer, Sebastian (17 вересня 2024). (S+) Meinung: Friedrich Merz gegen Olaf Scholz: Kampf der Unbeliebten - Meinung. Der Spiegel (нім.). ISSN 2195-1349. Процитовано 7 травня 2025.
  19. ↑ Parteigremien bestätigen Merz als Kanzlerkandidaten der Union. tagesschau.de (нім.). Процитовано 7 травня 2025.
  20. ↑ Ergebnisse Hochsauerlandkreis - Die Bundeswahlleiterin. www.bundeswahlleiterin.de. Процитовано 7 травня 2025.
  21. ↑ Мерц провалив перший тур голосування за канцлера Німеччини. Українська правда (укр.). Процитовано 7 травня 2025.
  22. ↑ Бундестаг провалив першу спробу голосування за кандидатуру канцлера. Європейська правда (укр.). Процитовано 7 травня 2025.
  23. ↑ Хаос у Берліні: як Мерц став канцлером з другої спроби – DW – 06.05.2025. dw.com (укр.). Процитовано 7 травня 2025.
  24. ↑ Мерца з другої спроби обрали канцлером Німеччини. www.ukrinform.ua (укр.). 6 травня 2025. Процитовано 7 травня 2025.
  25. ↑ У Німеччині ХДС/ХСС і СДПН підписали коаліційну угоду – DW – 05.05.2025. dw.com (укр.). Процитовано 7 травня 2025.
  26. ↑ Merz stellt Bau von Nord Stream 2 in Frage. zfk.de (нім.). Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 19 лютого 2020. [Архівовано 2020-03-02 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Merz fordert Baustopp für Nord Stream 2. faz.net (нім.). Архів оригіналу за 8 вересня 2020. Процитовано 8 вересня 2020.
  28. ↑ Merz wirft Scholz Täuschung vor. tagesschau.de (нім.). 27 липня 2022.
  29. ↑ Bundestag stimmt gegen Unions-Antrag (нім.). FAZ. 25 вересня 2024.
  30. ↑ Merz würde der Ukraine „Taurus“ liefern – aber „nicht einfach so“. tagesschau.de (нім.). 15 жовтня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Фрідріх Мерц
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фрідріх_Мерц&oldid=47557973