Фрідріх Шлаєрмахер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фрідріх Шлаєрмахер
нім. Friedrich Schleiermacher
Friedrich Daniel Ernst Schleiermacher.jpg
Ім'я при народженні нім. Friedrich Daniel Ernst Schleiermacher
Псевдо Pacificus Sincerus
Народився 21 листопада 1768(1768-11-21)[1][2][3]
Вроцлав, Королівство Пруссія[4]
Помер 12 лютого 1834(1834-02-12)[1][4] (65 років) або 12 січня 1834(1834-01-12)[4] (65 років)
Берлін, Королівство Пруссія[5]
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність філософ, богослов[d], перекладач, викладач університету, письменник
Сфера роботи богослів'я, етика, Діалектика
Alma mater Університет Мартіна Лютера
Мова творів німецька[1]
Magnum opus Christian Faith[d]
Заклад Університет Мартіна Лютера
Берлінський університет[d]
Гумбольдтський університет Берліна
Членство Прусська академія наук
Баварська академія наук
Конфесія лютеранство

Фрідріх Даніель Ернст Шлаєрмахер (нім. Schleiermacher; 21 листопада 1768(17681121), Бреслау — 12 лютого 1834, Берлін) — німецький філософ, теолог і проповідник.

Погляди[ред. | ред. код]

Філософія Шлаєрмахера носить еклектичний характер: у гносеології він примикав до Канта, симпатизуючи разом з тим раціоналізму Спінози; не схильний до метафізики в релігії, в той же час вступає в союз із романтичною містикою. Шлаєрмахер безсумнівно мав здатність поєднувати непоєднуване.

Загальнофілософські погляди Шлаєрмахера викладені в його «Діалектиці», що з'явилася в пресі тільки після його смерті. Під діалектикою він розуміє мистецтво філософського обґрунтування. Можливість філософського пізнання обумовлюється повною відповідністю мислення і буття. Логічному зв'язку понять відповідає причинний зв'язок зовнішньої дійсності. Як родові поняття служать логічною підставою для видових, так точно вищі роди буття реально обумовлюють існування нижчих. Пізнання виникає з взаємодії двох чинників: органічної або чуттєвої та інтелектуальної функцій. Органічна дає матеріал, інтелектуальна — форму. Перша обумовлює хаотичне різноманіття сприйняття, друга вносить систему, визначеність і єдність. В переважанні тієї чи іншої з цих функцій постійно коливається людське мислення, переходячи від чистого сприйняття до абстрактних понять. Сходячи від конкретних уявлень чуттєвості до все більш і більш загальних понять, мислення, нарешті, приходить до ідеї абсолютної єдності буття. Ця ідея вже не є поняттям, так як вона не виражає нічого певного. Вона відноситься до невизначеного суб'єкту нескінченної кількості суджень.

Двом чинникам мислення відповідають два роди буття: реальне і ідеальне. Самосвідомість доводить внутрішню тотожність буття і мислення реального і ідеального. В основі всього буття лежить абсолютна світова єдність або Бог. Ця єдність неминуче передбачається нашим мисленням, але ніколи не може бути здійснена в думці. Позбавлене такої єдності, наше пізнання є завжди відносним. Метафізичні та релігійні поняття про Бога, на думку Шлаєрмахер, анітрохи не висловлюють Його сутності. Приписувані звичайно Богу різні якості або властивості суперечать Його єдності.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]