Фрідріх III (німецький імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фрідріх III
Friedrich III.
Фрідріх III
Фрідріх III
Німецький імператор
9 березня 1888 — 15 червня 1888
Попередник: Вільгельм I
Наступник: Вільгельм II
Король Пруссії
9 березня 1888 — 15 червня 1888
Попередник: Вільгельм I
Наступник: Вільгельм II
 
Освіта: Боннський університет
Професія: політик
Народження: 18 жовтня 1831(1831-10-18)
Потсдам, Пруссія
Смерть: 15 червня 1888(1888-06-15) (56 років)
Потсдам, Пруссія
Похований: Церква миру, Потсдам
Віросповідання: Прусська унія
Династія: Гогенцоллерни
Батько: Вільгельм I
Нагороди: Орден Чорного орла
Орден Червоного орла

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Фрі́дріх III (нім. Friedrich III.; 18 жовтня 1831(18311018) — 15 червня 1888) — другий німецький імператор, восьмий прусський король (1888). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Народився в Потсдамі, Пруссія. Син німецького імператора і прусського короля Вільгельма I. Батько останнього німецького імператора Вільгельма II. Брав участь у війнах проти Данії (1864), Австрії (1866), Франції (1871). Німецький кронпринц (18711888). Прусський (1870) та російський генерал-фельдмаршал (1872). Був виразником інтересів німецьких лібералів та британофілів у німецькому уряді; перебував у опозиції до канцлера Отто фон Бісмарка. Правив лише 99 днів. Помер у Потсдамі від раку гортані. Похований у потсдамській Церкві миру. Прізвисько — «Наш Фріц» (нім. Unser Fritz, через популярність серед німців).

Біографія[ред.ред. код]

Син принца Вільгельма Прусського (майбутнього короля і імператора Вільгельма I) і Августи Веймарської, племінник Фрідріха Вільгельма IV.

Кронпринц[ред.ред. код]

У 1861, після вступу батька на престол, став кронпринцем Пруссії і командував військами в Пруссько-австрійській війні 1866 року і Франко-пруській війні. Володів полководницьким талантом, зіграв ключову роль у перемозі над австрійцями під Садовою. Користувався великою популярністю в армії і народі як «Наш Фріц» (нім. Unser Fritz). Після перемоги у Франко-пруській війні (1871) Фрідріх, що став вже спадкоємцем престолу нової Німецької імперії, отримав жезл російського генерал-фельдмаршала.

Через ліберальні погляди конфліктував з канцлером Бісмарком. Був противником посилення конфронтації в Європі, підтримував внутрішньонімецьку інтеграцію. Однак Бісмарк утримував його від будь-якого реального впливу на політику.

Правління[ред.ред. код]

Коли помер Вільгельм I (9 березня 1888 року), Фрідріх, який вступив на престол, був уже смертельно хворий на рак гортані. Раніше, через помилковий діагноз, який було поставлено йому в 1887 році, скасували операцію, яка могла б зупинити ріст пухлини. Майже рік кронпринц провів на лікуванні в Англії, Тиролі і, нарешті, в Сан-Ремо, звідки повернувся в Німеччину, вже ставши імператором. За місяць до вступу на престол лікар змушений був зробити кронпринцу трахеотомію, аби він міг надалі дихати, але після цього Вільгельм втратив можливість говорити і спілкувався з оточуючими письмово. За 99 днів царювання помираючий імператор з державних справ встиг тільки відправити у відставку неефективного консерватора, міністра внутрішніх справ Роберта Віктора фон Путткамера (за шість днів до смерті, 9 червня). Так 1888 рік став у Німеччині роком трьох імператорів.

Оцінки[ред.ред. код]

Фрідріх і його дружина вважалися подружжям з ліберальними симпатіями; спадкоємець обговорював можливі плани політичних реформ з тещею, британською королевою Вікторією. Згодом Вільгельм II вважав за краще посилатися на діда, Вільгельма I (який отримав при ньому офіційний епітет «Вільгельм Великий»), не згадуючи батька. Багато політиків й істориків говорили і тоді, й особливо після початку Першої світової війни, що якби Фрідріх III і загиблий через півроку після нього 30 січня 1889 ліберально налаштований австрійський кронпринц Рудольф прожили довго, доля Європи могла б бути іншою, і політика Німеччини з Австрією не привела б до Першої світової війні[1]. Існує також думка, що лібералізм і миролюбність Фрідріха і масштаб реформ, які він міг би зробити, перебільшені по контрасту з діяльністю Вільгельма II.

Культурна діяльність[ред.ред. код]

Кронпринц був ініціатором створення художнього музею в Берліні, відкритого через 16 років після його смерті (1904) в його день народження під назвою «Музей імператора Фрідріха». З 1956 року він називається Музей Боде — на честь мистецтвознавця Вільгельма фон Боде, який керував збором першої колекції для музею.

Сім'я[ред.ред. код]

Докладніше: Гогенцоллерни

Нагороди[ред.ред. код]

Німецькі[ред.ред. код]

Іноземні[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Tipton, Frank (2003). A History of Modern Germany Since 1815. London: Continuum International Publishing Group. ISBN 978-0-8264-4910-8, p. 175—176. http://books.google.com/books?id=6jgCcG3fQrMC. (англ.)
  2. Anton Frans Karl Anjou: Riddare af Konung Carl XIII: s orden 1811—1900. Biografiska anteckningar. Eskjö 1900, S. 176.

Джерела[ред.ред. код]

(нім.)

  • Michael Freund: Das Drama der 99 Tage. Krankheit und Tod Friedrichs III. Kiepenheuer u. Witsch, Köln/Berlin 1966.
  • Franz Herre: Kaiser Friedrich III. Deutschlands liberale Hoffnung. Eine Biographie. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1987, ISBN 3-421-06370-2.
  • Hans-Christof Kraus: Friedrich III. In: Frank-Lothar Kroll (Hrsg.): Preußens Herrscher. Von den ersten Hohenzollern bis Wilhelm II. C.H. Beck, München 2001, ISBN 3-406-46711-3, S. 265—289.
  • Heinrich Otto Meisner. Friedrich III. // Neue Deutsche Biographie. — Berlin: Duncker & Humblot, 1961. — Band 5. — S. 487–489 (Посилання).
  • Frank Lorenz Müller: Der 99-Tage-Kaiser. Friedrich III. von Preußen — Prinz, Monarch, Mythos. Siedler, München 2013, ISBN 978-3-8275-0017-5.
  • Hermann Müller-Bohn. Friedrich III // Allgemeine Deutsche Biographie — Leipzig: Duncker & Humblot, 1904. — Band 49. — S. 1–93.
  • Heinz Ohff: Preußens Könige. Piper, München 1999, ISBN 3-492-04055-1.
  • Werner Richter: Friedrich III. Leben und Tragik des zweiten Hohenzollern-Kaisers, 2. Aufl., Bruckmann, München 1981, ISBN 3-7654-1794-7
  • Katrin Wehry: Kaiser Friedrich III. (1831—1888) als Protektor der Königlichen Museen. Skizze einer neuen Kulturpolitik. In: Jahrbuch der Berliner Museen N.F., Beiheft zu 54, 2012. Mann, Berlin 2013, ISBN 978-3-7861-2701-7.
  • Hans-Joachim Wolf: Die Krankheit Friedrichs III. und ihre Wirkung auf die englische und deutsche Öffentlichkeit, Berlin 1958.
  • Die Krankheit Kaiser Friedrich des Dritten dargestellt nach amtlichen Quellen und den im Königlichen Hausministerium niedergelegten Berichten der Ärzte Bardeleben, v. Bergmann, Bramann, Gerhardt, Kußmaul, Landgraf, Moritz Schmidt, Schrötter, Tobold, Waldeyer. Berlin 1888; Nachdruck in: HNO-Information 12, 1987, S. 28–131.
  • Gustav von Glasenapp: Militärische Biographien des Offizier-Corps der Preussischen Armee. Berlin 1868, S. 57.

(англ.)

  • Hannah Pakula: An Uncommon Woman — The Empress Frederick: Daughter of Queen Victoria, Wife of the Crown Prince of Prussia, Mother of Kaiser Wilhelm. Phoenix, London 1997, ISBN 1-84212-623-7.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фрідріх III (німецький імператор) (нім.)